Ректор УжНУ Смоланка заплутався у власній брехні

СмоланкаСьогодні, 28 серпня, УспінняПресвятої Богородиці. Свято має подвійний зміст: скорбота поєднується з радісною упевненістю в тому, що смерті як небуття не існує. Буквально “Успіння” ‒ “Сон”, після якого настане пробудження…

Тим часом в Ужгородському національному університеті триває діалог на злободенні теми.

Отже, чи зустрінуть студенти-історики зиму в теплих аудиторіях свого факультету? І чи не втратить історичний факультет своїх аудиторій?

Із відповіді ректора Володимира Смоланки “Ще раз про вандалізм, лицемірність і прислужництво” (25 серпня) на мою критичну публікацію у “Медіацентрі УжНУ” під назвою “Притча про вандалів, давніх і сучасних” (22 серпня) можна зробити висновок, що він не зміг відповісти самостійно й по суті. Є підстави припускати, що хоча текст підписаний одноосібно, долучилася до нього й чужа, але зацікавлена рука. Бо, зокрема, про “газетку СДПУ(о)” згадано, думаю, не з його власного життєвого досвіду. І вмонтовано в текст необачно, на чуже слово, без того, щоб для певності хоч перегорнути підшивку часопису. Так, я був головним редактором двох обласних газет, проте в жодній “на першій сторінці” не подавалися ні великими, ні малими літерами висловлювання великих мислителів і мої “убогі слоґани”. До речі, анонімну замітку подібного змісту надрукувала одна з газет понад десятиліття тому. Гадаю, пане ректоре, що й зараз ріжки стримлять десь звідти. Зверніть на це увагу.

Спостерігаючи деструктивні, на моє переконання, в конкретному випадку дії адміністрації УжНУ, я зумисно при акцентації проблеми використав образ вандалів, дещо пом’якшивши його жанровим визначенням “притча”. Я віддав, так би мовити, моральний пас, аби ректор Смоланка прочитав за алегорією глибший смисл і подумав, чи все, що зроблене, зроблене конструктивно. Але виглядає, що адресат “м’яч” проґавив і з гарячу влупив ногою в штангу.

Замість конкретної відповіді, можливо – детальнішої аргументації тих чи тих дій, ректор університету вдався до дріб’язкового кроку – перейшов на особисте. Тобто тему громадського обговорення доцільності перетворення студентських аудиторій на адміністративні приміщення він перевів у площину з’ясування моїх моральних, етичних і політичних “гріхів”, про які судити з власного досвіду він навряд чи може, бо маю переконання, що моя персона навряд чи попадала в поле його інтересів у “реінкарнованих” тут часах. При всій повазі, не можу уявити, як Володимир Смоланка не менше півтора десятиліття старанно накопичує відомості про мене. Тут як фахівець можу хіба порадити, що джерелами треба користуватися обачно, виважено. Бо ж згадав СДПУ(о), як мій смертельний гріх, хоча туди в різний час належали й нині впливові в Україні державні діячі, включно з Президентом Петром Порошенком.

Не варто ректорові також захоплюватися голою публіцистикою. Для цього маємо предостатньо справжніх “акул” пера.

Ну, чому б він мав казати: “Вас ніколи не цікавив університет – Ви любили й далі любите СЕБЕ в ньому”.

Що для мене в моєму особистому житті значить УжНУ – дозвольте вирішувати мені. Чи більше, чи менше зробив я для університету – не складно порахувати. Зі сторони, звичайно, видніше. Якщо є бажання дивитися і бачити.

Далі: “ясно як Божий день”, що я проти припинення оренди, що забирає від університету “близько ДВОХ МІЛЬЙОНІВ ГРИВЕНЬ” у рік. Скажу чесно, цю цифру я вперше чую. Недавно прочитав у Фейсбуці пост про те, що за півроку університет втратив 9 мільйонів гривень внаслідок елементарної безгосподарності адміністрації закладу. Так це чи не так – не беруся стверджувати, але чому б Володимиру Смоланці не відгукнутись на пропозицію Федора Ващука зустрітись у прямому ефірі для відвертого обговорення невідкладних проблем УжНУ? Зрештою, можна б публічно виставити претензії попередникові й отримати пояснення. Звинуваченнями, які часто нагадують шельмування, конструктиву не досягнеш.

Ректор каже: на першому поверсі історичного факультету “приміщення НЕ ВИКОРИСТОВУВАЛИСЯдля занять”.

Неправда. У 8-й та 10-й аудиторіях постійно читалися лекції! В 11-й діяла історична бібліотека з читальним залом для самостійної роботи студентів. Викладачі та студенти історичного факультету не два роки, а півтори зими проводили заняття у тепліших аудиторіях інших будівель університету. Казначейство близько року блокувало перерахування коштів на автономне опалення. Вдалося безоплатно привезти і встановити сучасну мінікотельню, отриману під чесне слово. Залишалося зробити врізку до газогону (близько 135 тисяч гривень, “заблокованих” казначейством), замінити труби і радіатори.

Ректор каже: “…коригування історії університету (додаванням 330 років на гербі вишу), оприлюдненням інших неправдивих даних на офіційному сайті вишу (наприклад, перебільшення кількості студентів)”.

Ніколи не мав я стосунку до герба й “оприлюдненнянеправдивихданих”, зокрема, й про “понад 20 тисяч студентів”. 9 жовтня 2013 року мною подано інформацію про те, що “Ужгородський національний університет є найбільшою у Закарпатській області установою – у ньому навчається та працює понад 20 тисяч осіб”. Підкреслюю ‒ “навчається та працює”. Якщо допущено неточність, то чому ця інформація досі розміщена на офіційному сайті університету?

Щодо дати 1615 на гербі. Від єзуїтських колегій веде відлік низка пізніше заснованих європейських університетів, їхні ректори не сприймають це за крамолу. Бо йдеться про спадкоємність, наступність, взаємозвʼязок поколінь інтелектуалів і цивілізаційний вибір. А до 2015 року Ужгородський національний планував досягти стратегічної мети ‒ статусу дослідницького університету.

Ректор каже: «…скандал зі звинуваченням в отриманні хабара в 43 тисячі гривень за продовження оренди (який досвід!) приміщень».

Неправда. Мененезвинувачувалив отриманні хабара, тим паче за продовження оренди. Автори, мабуть, «купилися» на повідомлення, де видавали бажане за дійсне. Менівисувалиобвинуваченняувикористанні службовогостановищав інтересах Ужгородськогонаціональногоуніверситету…

Ректор каже: “…численні анонімні опуси, поливання брудом своєї ж alma mater на сторінках маловідомих сайтів”.

Ці закиди мене зацікавили настільки, що їх проаналізую в окремій статті. А докоряти мені за агресивність – це вже, мабуть, занадто.

Ну, не ангел я, але не хочу перебирати чужих гріхів. Гадаю, пане ректоре, ви також?

Коли 26 травня я звільнявся з посади проректора, прямо запитав ректора Смоланку про претензії до моєї службової діяльності. Він відповів, що не має жодних.

Чи мусило це означати, що і я не матиму ніяких претензій до дій нової адміністрації університету?..

 

Роман Офіцинський,

завідувач кафедри історії України

Ужгородського національного університету


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

fourteen + 2 =