П’ять років тому закарпатський майор Віталій Постолакі застерігав від нищення Української армії

постолакі5Загиблий під Дебальцевим, майор Віталій Постолакі ще п’ять років тому на сторінках газети “Трибуна” звертався до Президента України та політиків з проханням не знищувати бездумно українське військо. Зараз ми пожинаємо гіркі плоди зради найвищого керівництва держави.
Ще раз пропонуємо читачам роздуми військовослужбовця.
НЕВЕСЕЛІ РОЗДУМИ З НАГОДИ ДНЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
Завтра країна традиційно відзначатиме чергову річницю Збройних сил України. Для когось це дійсно свято, для когось – щось пусте, незрозуміле та не потрібне. Практично кожна країна світу має свої Збройні сили, котрі покликані захищати, в першу чергу, територіальну цілісність своєї країни, захищати національні інтереси та пріоритети свого народу. Через засоби масової інформації ми постійно чуємо про участь збройних сил тієї чи іншої країни у різних військових операціях по всьому світі. Україна в цьому сенсі, і це є позитивом, постійно представлена у чисельних миротворчих операціях на різних континентах нашої планети. З арміями одних країн рахуються всі, інші ж армії носять чисто символічний характер і жодного впливу на розвиток політичних та економічних процесів у світі не мають. На жаль, у цьому сенсі Збройні сили України не очолюють список лідерів. А скоріше навпаки.

Бездарна політика на початку становлення незалежності України призвела до того, що країна добровільно позбулася ядерного статусу і після цього з нами в світі ніхто рахуватися не хоче і не буде. Постійне ж скорочення чисельності Збройних сил, мізерне фінансування веде до їх звичайного нищення. Для прикладу, країна, в котрій сили правопорядку чисельно перевищують склад збройних сил, називають поліцейською державою. У нас же МВС та придані йому підрозділи налічують близько 300 тис. чол. Збройні сили України, разом із цивільним персоналом, налічують 200 тис. чоловік (існуючий штат мирного часу – 149 тисяч військовослужбовців!) Міліція краще оснащується, заміна автопарку проходить більш-менш регулярно. В армії ж – катастрофічна нестача коштів як на паливно-мастильні матеріали, розробку новітніх систем озброєння, так і на бойову підготовку взагалі.

Ми маємо танкістів, що жодного разу не вели бойову стрільбу з ходу, ми маємо військових льотчиків, котрі жодного разу не злітали у небо, ми маємо моряків-підводників, котрі жодного разу не виходили у море на підводному човні, ми маємо зенітників, котрі не провели жодного запуску бойової ракети. І все це наша боєздатна армія, котра протягом 18 років нищиться. У Міноборони вже давно звикли до масового розпродажу землі, майна військових містечок, техніки, озброєння і т.д. Давно вже ведуться розмови (нашими місцевими чиновниками та депутатами) про необхідність розпродажу такого ласого шматку землі, як Оріховицький полігон, що поблизу Ужгорода. Їм не дає спокійно спати думка про те, що тисячі гектарів землі використовуються військовими, а не є їх приватною власністю.
Ці та інші дії призводять до того, що бути в нашій країні військовим стає просто непрестижним. Та й середня заробітна плата по Україні є вищою за грошове забезпечення контрактників та молодших офіцерів, які займають первинні командні посади. Військова культура у нас реалізовується через особовий склад Збройних Сил, членів їхніх сімей та всіх, хто не байдужий до українського війська. На жаль, суспільство давно не розглядає офіцерський корпус як корпоративне об’єднання найбільш освічених і талановитих своїх представників. У порівнянні з минулими стандартами планка відповідності офіцера образу високоосвіченої людини значно знижена. Поняття «честь офіцера» практично нівельоване. Людина зі зброєю в руках повинна мати високі моральні якості, інакше вона стане загрозою не стільки для вірогідного супротивника, скільки для тих, кого має захищати. Якщо в людину закладені якості громадянина-патріота, то для перетворення її у воїна достатньо курсу бойової підготовки.

Важливою складовою існування Збройних Сил є і щоденні побутові умови, котрі, на жаль, у військових частинах не відповідають нормальним людським стандартам. Спальні приміщення (казарми), учбові класи напіврозвалені, опалення в приміщеннях за незалежності України в них практично не було. Їх обігрів проходить за рахунок електроприладів. При цьому комунальні служби у різних містах нашої країни мають наглість відключати від електроенергії, тепла, води військові частини, що перебувають на бойовому чергуванні. Та хто сміє відключати комунальні послуги військовим частинам?!!! За таке потрібно віддавати під суд як за диверсійну діяльність, а військовики повинні поставити танк, чи бронетранспортер біля рубильника та гнати в шию тих посадових осіб, котрі намагаються таке робити.
Хто ж є винуватцем в цій ситуації? На мою думку, в першу чергу, наші Верховні Головнокомандуючі Збройними Силами (ред. – Верховним Головнокомандуючим Збройними Силами України є президент, Міністерство оборони та Генеральний штаб ЗСУ підпорядковані президенту країни). Це призвело до того, що служити в армії простому хлопцю із села стало просто ганьбою. Це ж як потрібно нівелювати авторитет армії, щоб хлопець міг похвастатись перед дівчиною, що він «відмазався» від служби. Нонсенс! Але це стало нормою нашого життя. Якщо ти потрапив на службу в армію значить ти ніхто, за тобою ніхто не стоїть і так далі. І таке потурання до хибної думки з боку влади триває вже 18 років. Вірю, що наступним Верховним Головнокомандуючим ЗСУ стане жінка, а саме Ю.Тимошенко і нарешті справа почне потроху вирішуватись.

Якщо ж фінансування армії не збільшиться хоча би вдвічі, то ми незабаром дочекаємось того моменту, коли вже нарешті військові самі візьмуть владу у свої руки та наведуть в країні жорсткий порядок. В цьому сенсі автор повністю підтримує Августо Піночета та його військову хунту. Тоді порядок в країні буде забезпечуватись не продажними суддями «Зваричами», прокурорськими родинами, олігархічними та мафіозними кланами, продажними політиками, а справжніми офіцерами-патріотами, котрі люблять свою країну як багатою, так і бідною.

Якщо вивести на ту ж «Донбас – арену» чи центральний київський стадіон та публічно розстріляти 50 продажних суддів, 50 олігархів-казнокрадів, 50 політиків-пустобріхів – то через тиждень в країні стане ідеальний порядок, а казна почне поповнюватись за рахунок тих, хто 18 років безбожно обкрадав свій народ. Ми вже втомились постійно чути проте, що грошей немає. Неправда, гроші є, але мільярдами крадуться на всіх рівнях влади. Якщо цьому не покласти край, то через декілька років ми повністю втратимо армію, а з нею свободу, незалежність та віру у справедливість. Неймовірно, але факт – фінансування на одного військовослужбовця в найбіднішій країні Європи Албанії на 2010 рік заплановано у розрахунку 13,612 тис. доларів, в Україні – 12,003 тис. доларів. А щоб забезпечити якість фінансування на рівні турецької армії, Україні треба збільшити асигнування на свої Збройні Сили в 3,6 рази. Але це справа майбутнього.
Сьогодні ж низький уклін всім тим офіцерам, прапорщикам, сержантам та рядовим, котрі, незважаючи на бездарність політиків у сфері стратегічної оборони, нищення вітчизняної оборонної промисловості, цілковитий занепад армії, готові й надалі захищати незалежність та свободу нашої держави, вірою та правдою служать українському народові. Слава героям!
Віталій ПОСТОЛАКІ

Газета “Трибуна”.


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 − 3 =