Проблеми освіти по закарпатськи

УжНУ журналістиЗустрівся зі старим учителем. Він був збентежений тим, що робиться зараз на освітянській ниві, тим броунівським рухом, який, утім, не передбачає ні найменшого порядку, а лише хаос.
– Ось відбувається тестування, – говорив він. – Ніхто зразу не знає оцінок, дізнаються через день-два. Через це в непотрібній нервовій напрузі перебувають батьки і діти, губляться в здогадках і домислах замість здорового самодостатнього існування в сучасному динамічному освітньому процесі, в якому перебуває інший світ, що знаходиться поза Україною. Один по тестуванні повідомляє, що «хоч мало мав часу, але відповів на всі шістдесят питань». Інший сповіщає, що «мене міліціонер трусив, забрав мобілку – то після того розум і думати перестав, у відповідях своїх дуже сумніваюся…» Різні, словом, враження дітей від цього тестування. Відтак дізнаються про оцінки.
– У мене 115.
– У мене 123,5.
– У мене 156.
Гордо дивляться на інших, хто має стовідсоткових 200.
– По блату! – чути злі викрики на їх адресу.
Вони втікають.
Більш успішні надалі співчувають невдасі, хто має 123,5, що, мовляв, той не вступить до університету, бо ж треба 124 з інших дисциплін, або й 140 зі спеціальності. Той, хто має 156, поблажливо каже слабшим за оцінкою, що потрібно було цілий рік мати репетиторів. Якась мама каже: «Сорок тисяч заплатила репетиторам, хоча потрібно для певності і всі 180…» Друга мати дивується: «Кому ви давали такі скажені гроші? В нас же безкоштовне навчання?!» Та відповідає їй:
– Навчання-то безплатне, але програма така ускладнена і такі закручені ті шістдесят тестів, що і сам міністр освіти на них не відповів би, або й мудрий академік, якщо б довелося відповідати по-чесному на шістдесят запитань із одної дисципліни.
– Воно так і є, – розмірковував старий учитель, – на тестування відводиться три години. Тобто маєш усього дві-три хвилини для відповіді на одне запитання. Наскільки ж активно тій молодій людині слід учитися, щоб зі старту життя бути розумнішим за міністрів? Чи розумні в нас діти, чи потерпають від горя з чужого, хитро викрученого розуму?!
А далі вступають, скажімо, на економічний факультет. І там мовлять, що висока математика не та, що в загальноосвітній школі, і лиш репетитор її знає. Та й іноземна не завадить кожному: може, в США усіх гамузом нарешті запустять. Та й історія України нашої потрібна, якщо доведеться залишитися тут. От вам і чотири предмети. Двічі в тиждень ходять до репетиторів. Звичайно, з доброю платнею за всі одинадцять місяців – по 150-200 гривень за одне заняття. Скільки ж там набігло за рік? Ліпше не згадуйте. Скажені гроші. Недоїдали, а науку осягали! Та наш народ любить гепнути 40-50 тисяч у знання, хоча з подальшим функціонуванням подібних розцінок багатьом доведеться не вкладати, а самому ліпше відразу добровільно вкластися в домовину.
– І маємо варіант, – ледь не сплакнув сивий педагог, – що бідні сумлінні діти, які не набрали з такої оказії відповідних балів, будуть плакати назустріч суспільним вітрам: «О-йой, ми ж ніколи не зможемо в рідній країні навчатися в університеті, про що так довго мріяли!» В більшості ж на репетиторів не вистачає пенсій та подібних соціальних виплат, часто в національних жебраків при всьому бажанні немає будь-якої роботи. Хіба молодшим матінкам варто піти до Італії, де хлопи приймають наших жінок, щоб вони втішили їх темперамент і водночас заробили на свого сирохмана-сина. Якийсь батько казав мені, що ще й головного педагога на тестуванні – міліціонера – треба задобрити, щоб не так тряс твоє чадо. Гірко думається при цьому: «Що надалі буде в нашому ментальному просторі, оточеному «ментами»? Пане Табачник, нащо ви такі тортури придумали національному майбуттю, за що? Невже найбільші грішники на Україні це – діти? Хіба ліпше боротьбу з корупцією починати саме з них? Хіба ж справа правоохоронця першим приймати іспит, наводити страх можливого ув’язнення на учнів та учителів? Всі фіскальні органи, звісно, мають контролювати, виявляти і саджати за грати, але не слід починати з дітей… Довіряйте в справедливості прийому й університетам. Поверніть голоблі до доброго старого методу оцінювання вступників. Інакше ж, після горезвісного тестування, вступник ще й в університеті стає перед закритими воротами тамтешніх вимог. Взагалі екзамен за школу має бути, як і раніше, заключним парадним акордом життя людини, а не смертельним ударом у її тім’я. Бо людина на досвіті життя ціле десятиліття віддала навчанню, а ці роки відразу хочуть перекреслити, щоб перетворити в безглузду «відсидку» зі сльозами на очах.
– Міністре, урядовці, – вигукнув насамкінець поважний освітянин, – зрозумійте це, бо інакше немає в нашого народу майбутнього! Діти, які виростуть, вам цього ніколи не пробачать. А їх, невдоволених, у державі стає все більше!..
Василь ЗУБАЧ


Loading...

Comments:

2 Responses

  1. Ніка коментує:

    Шановний авторе!

    По-моєму, ви дуже згустили фарби. Ніякої шкоди у ЗНО немає. А вчитися можна і без репетиторів. Не такі вже ті тести й закручені, як Ви кажете. Вони сформовані на базі шкільної програми. Крім того, є чимало посібників, збірників для самопідготовки, як коштують не так і багато; є ще й дешеві курси, а в ПАДІЮНІ готують навіть безкоштовно. Просто наші учні стали ліниві, і в школах вимоги знизилися. Але настирливі діти програму можуть опанувати й самотужки, було би бажання. При будь-якій системі виживають сильніші. Хто не може набрати 124 бали (а це всього 24, бо 100 дають за участь у тестуванні), тому нема чого у виші робити, бо він потім не потягне складної програми. А старі методи прийому повертати у виші не можна: корупції стане набагато більше.

  2. читачка коментує:

    по ходу проблеми у автора статті, який не знає правопису )) адже “по-закарпатськи” пишеться через дефіс

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 − 15 =