Про жахіття закарпатських маршруток

маршрутка-пенсіонерАвтобус поїхав — пасажир перехрестився

Автор

Сталевий кінь пішов на лікарняний, і залишив мене в абсолютному подиві – як тепер жити?! Паніка, адже працюю я у м.Ужгороді, тоді як живу в с.Ракошино.  Волею долі залишилась  без автомобіля.

Не те, щоб я була бридливою,  але перспектива 2 рази на день тертися серед   людей в задушливій переповненій колимазі, вдихаючи аромати втомлених тіл, навіювала легку тугу. Але інших альтернатив в  ситуації в якій я опинилась, на жаль, НЕ БУЛО! Реальність опинилась зовсім іншою – НАБАГАТО ГІРШОЮ, НІЖ Я МОГЛА СОБІ УЯВИТИ! Пекло,  яке я пережила дорогою до Ужгорода і назад, надихнули мене відобразити свої враження на папері…

Зупинка недалеко від хати, стою… Біля мене ще близько 10 братів по нещастю… Автобус під’їхав і люди рванули в салон с таким натиском, немов місця нікому не вистачить. Наспіх залазячи в автобус, я ледве-ледве змогла поворушити рукою, щоб вийняти з кишені джинс купюру.  Кинувши сожмакану двадцятку водієві, я почала пробиратися в салон.

Я  намагалася звести кількість зіткнень з громадянами до мінімума. Но, як на зло, автобус трясся так, що залишитися незайманою в цій консервній банці, набитою людьми, як шпротами, шансів не було .

– Пробачте. Вибачте. Прошу прохання. – Кидала я по сторонах, коли час від часу наступала на ноги пасажирам.

І коли я вже практично добралася до заповітного містечка, де я змогла б зітхнути на повні груди і не боятися, що мене зараз хтось придавить, на мене навалився своїм животом літній чоловік. Я, не витримавши його ваги, просто каменем звалилася назад, відчуваючи під своїми ступнями десятки людських ніг, по яким нещадно протопталась немов  слоненя.

Це було  феєричне  падіння. Я налетіла на когось і пришпилила людину до вікна. А мене, в свою чергу придушив своїм животом старенький дідусь.

– Пробачте. – Абияк розвернувшись, вибачилася я перед хлопцем, якого придавила.

– Нічого. Розумію. Місцеві автобуси  – я звик! – Як Боженько промовив!

Хлопець, мабуть вловивши суть моїх думок, слабо мені посміхнувся.

Втомлена, змарніла, сердита, осолена  від спеки і від необхідності стояти, коли хочеться рухатися дочекалась я кінцевої зупинки.

Вихожу… Йду…  І раптом я зрозуміла – я вільна. Вільна йти, і вільна не йти.

30 хвилин  без машини я відчувала себе скотом…

Дорога додому була не менш цікавою… По дорозі на автостанцію в Ужгороді, мене в прямому сенсі мало не перехопили незрозумілі водії на проспекті.  Як пізніше виявилось вони чатують на пасажирів чи не в кожному куточку міста.  Втомлена від важкого трудового дня та ранкових пригод покрокувала я на автостанцію за квитком. Дуже мені хотілось доїхати додому сидячи,  а не стоячи на одній нозі між товстезною «тьотею» з величезними торбами і неголеним чоловіком, що інтенсивно чхає у мій  бік.

Купила квиток, сідаю в автобус… Дивуюсь, адже в салоні автобуса сидить максимум чоловік 10. “Алелуя” – промовила в думках! Але не так сталось як гадалось… Відразу ж за шлагбаумом, в декількох метрах від автостанції, в автобус зайшли ще чоловік 10. І з кожною зупинкою кільце пасажирів стискалось все щільніше… До виїзду з міста поворохнутись вже не було змоги…

Мене дратують  коли у салоні купа людей, а водій усе зупиняється, щоб упихнути ще когось.  Я боюсь водія, який палить, балакає по телефону, п’є каву і дає здачу одночасно.  Мене бісять брудні вікна (через які вже нічого не видно), пірвані та забруднені сидіння, запах вихлопу в салоні, смердючі та повністю в пилюці  штори і т.д.

Невже не можна, як в нормальних країнах, купити квиток і доїхати до пункту призначення сидячи (навіть якшо і на  заржавілій колимазі). Людей возять, як металобрухт в  аварійних автобусах! З автостанцій виїзджає в автобусі 5 пасажирів, а по дорозі  підбирають ще 55 (БЕЗ ПЕРЕБІЛЬШЕНЬ)!  Яка безпека, які гарантії?! – Люди добрі, ЦЕ СМІХ!!! Про безпеку  тут і мови бути не може… Та ще й гроші  за це здирають…!

В принципі, однієї поїздки вистачило щоб зрозуміти як діє система перевезень: незрозумілі водії захопили всі рентабельні напрямки, гроші йдуть повз державної скарбниці, а інші перевізники опинились в замкнутому колі. Проте найбільш лячно від того, що в кінці-кінців страждає нівчому не винний ПАСАЖИР!!!

ЦЕ ПРОСТО ЖАХ! Сором корумпованим даішникам, сором чиновникам, сором країні яка допустила такої зневаги до своїх дітей – громадян України!

Люди! З усією відповідальністю заявляю. Якщо активісти будуть проводити акцію біля будівлі Закарпатської ОДА, я буду стояти ПЕРШОЮ з вимогою щоб по даному рейсу здійснили поїздку губернатор, начальники управлінь, чиновники та бізнесмени!!!

Я не експерт в системі пасажирських перевезень, проте враховуючи критичність економіки та необхідність поповнення державного бюджету (а не кишень окремих водіїв),  у даній сфері запитань більше ніж відповідей на них… І необхідне негайне втручання з подальшим наведенням порядку для забезпечення якісної важливої соціальної сфери перевезень.

Незабаром я забираю машину з ремонту. І сподіваюсь більше ніколи мені не доведеться пройти через це пекло… !:)
Куртанич С.І., с.Ракошино


Loading...

Comments:

1 Response

  1. Одександр коментує:

    Жахливий стан та постійні перегрузи пасажирського та вантажного транспорту це, нажаль, наслідки стабільно важкого економічного стану країни та неготовності (небажання, неспроможності) більшості замовників оплачувати якісні послуги. Я не дуже добре обізнаний в тонкощах ціноутворення на перевезення, але вважаю що для того, щоб вимагати якісні, безпечні, сучасні послуги з транспорту, треба приблизно на порядок вищу ціну платити за них. З тих декількох гривень що ми зараз платимо за проїзд НЕМОЖЛИВО придбати та обслуговувати сучасну якісну техніку та утримувати кваліфікований персонал.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × 2 =