Ми повинні самі пройти очищення – Степан Біляк

Пригадую події кінця 80-их років. З яким піднесенням наш простий народ, маю на увазі і закарпатський, приходили на мітинги, щоб почути, яким буде наше майбутнє в Україні, в якій господарями будемо ми, українці, бо уже ніхто не буде керувати нами з Москви. Коли йшлося про відокремлення від Радянського союзу, я наводив приклад Фінляндії, якій вдалося втекти з операційного комуністичного стола. Радість на обличчях та оплески надихали нас, рухівців на рішучу боротьбу проти імперського гноблення нашим східним сусідом і не тільки нас.

Економічні прорахунки свідчили, що Україна, незалежна вільна держава, буде однією з кращих економічно розвинених країн в Європі. Такі, ніби то обгрунтовані висновки, в кінці кінців виявилися дійсно прорахунками. Ще тоді, мабуть інтуїтивно, я казав, що сильна держава Україна нікому не потрібна, ні Росії, ні Європі і, навіть, Америці. Говорив я це не сміло, бо сам бажав того, що нам, а згодом і ми обіцяли.

кравчукПарламентська комуністична група 239,  всіляко перешкоджала роботі Верховної Ради. Проголошення Незалежності України практично було неможливим. Та з волі Всевишнього, і не інакше, ГКЧП, його поразка налякала групу 239 і 24 серпня 1991 року, 23 роки тому Верховна Рада прийняла Акт про Незалежність та Суверенітет України. А 1 грудня майже весь український народ на Референдумі проголосував за Незалежну Вільну Україну, хоча дуже мало, в історичному розумінні, протекло води з того часу, коли майже таким кількісним голосуванням, Україну бачили у складі Союзу. Та Америка, а відтак і Європа не хотіли нас бачити вільними. Їм не потрібна була ядерна держава, яка займала четверте місце у світі за ядерним потенціалом. Їх влаштовувала наявність ядерної кнопки в одних, російських руках. Досить згадати візит тодішнього Президента США  в Україну. Тоді, у той час, демократичний, так званий світ, не відкрив нам свої двері. Мабуть цей світ, який тепер боїться, що втратить свою незалежність від нашого сусіда, надає нам допомогу, і то таким чином, щоб не розізлити північного ведмедя, бо він має ядерний потенціал. Мабуть вони, американці та європейці і порадили нашій літературній інтелігенції позбутися ядерної зброї. А тепер ті літератори «Герої» України. Не хочеться згадувати, що ними слугувалася кожна влада, незалежно від її кольору.

Уже в перші роки незалежності про обіцяне заможне життя почали всі забувати. Появилися кравчучки, бо без них вижити не було можливості. Тим часом Президент, перший Президент Незалежної України Леонід Кравчук, організував підприємство «Бласко», завдяки якому був розкрадений Чорноморський флот. Мабуть, це і був початок розкрадання державного, тобто, народного майна. У той час і появилося Кравчукове – «Маємо те що маємо». Тільки не уточнив Леонід Макарович: що має він та владні чиновники і, що має, а точніше, чого немає простий трудолюбивий, терпеливий та винахідливий народ.

чорновТепер пан Кравчук любить казати, що у кризовий період він пішов на перевибори Президента. Та не для того були оголошені перевибори, щоб покращити життя в Україні пересічним громадянам, а для того, щоб бути переобраним, бо Леонід Данилович, за соціальними дослідженнями, не мав шансів на перемогу. Та до того ж українською мовою володів не набагато краще ніж Микола Азаров. За народ не думав Кравчук ні в період президентства, ні тоді, коли подав у відставку. Мета була одна – продовжити ще на 4 роки перебування на самій високій  владній посаді. На цей раз, 2-й секретар ЦК КПУ, хитрий лис, так називали Кравчука, перехитрив, як я і передбачав, самого себе.  Східно-південний виборець, не без втручання Росії, зробив вибір. Другим Президентом України став Леонід Кучма. Одного Леоніда замінили іншим Леонідом. Та мало чим відрізнялися один від одного. До такого результату причетні і демократи, які своїми руками і не без допомоги влади, розвалили РУХ. Рух, в який входили різні патріотичні сили, в тому числі і партії, перетворили на партію. Чисельність його членів катастрофічно зменшилася, бо з Руху вийшли представники партій патріотичних, які вели боротьбу за незалежність України ще до його створення. Вони фактично і були фундаментом Народного руху за незалежність. Та у простих громадян на заході він мав ще підтримку. Згодом, почалося дроблення і самого Руху.

кучмаНа Леоніда Даниловича, принаймні, західна частина не покладала особливих надій із-за того, що він належав то  керівної номенклатури попередньої авторитарної держави. Проти нього велася, чи не постійна боротьба. На той час корупція в Україні була ще в межах середньостатистичних світових даних. Але, коли адміністрацію Кучми очолив Віктор Медведчук, ця ракова пухлина набула ураганного характеру. Почався розпродаж посад, нагород, чого завгодно. Посади займали , принаймні в більшості, члени СДПУ(о). Головою ОДА став член згаданої партії Віктор Балога, а його заступником – регіональний секретар СДПУ(о) Іван Різак. Не могли вияснити однопартійці – земляки, хто з них головніший, хто кому повинен бути підпорядкований. Ворожнеча між посадовцями, належними до різних партій, чи до різних впливових груп , продовжується і на сьогодні. У той час, мабуть і Президент кучма відчув, що у його адміністрації твориться щось неладне. Мабуть, Віктор Медведчук мав таку силу, що його почав боятися і Леонід Данилович. І появилася ідея, яку ініціював, або можливо тільки озвучив голова Закарпатської ОДА Віктор Балога: провести департизацію державних адміністрацій. Це стосувалося партії СДПУ(о), бо на той час майже всі владні структури були членами партії, яку очолював Медведчук. Чи нав’язав, чи підтримав ідею департизації владних структур Президент Кучма стверджувати не буду. Але знаю точно, з перших вуст, про попередження Віктора Балогу закарпатськими політиками, що ця ідея, носієм якої він став, може для нього плачевно закінчитися. «Та ви що, мене підтримує Президент Кучма». Чим це закінчилося знають усі. Таким чином Віктор Іванович став «демократом».

Шлях до Президентства на повторний термін очистили Леоніду Даниловичу вбивством  основного претендента від демократичних сил, В’ячеслава Чорновола. Знову обіцянки: «Я буду іншим Президентом, я за 4 роки пройшов добру школу». Вибору не було. Не обрати секретаря Комуністичної партії. Я б не сказав, що Леоніду Даниловичу повірили, але надія якась жевріла у кожному, бо кожен мріяв про зовсім інше життя, кожен хотів жити у демократичній правовій державі, кожен хотів бути захищеним Законом і не надіятися на того чи іншого високого посадовця, кожен хотів бути Людиною. Бо і Бога просили: «Господи! Дай народам Закон, хай відчують себе людьми». А ми з вами,  шановні громадяни України – закарпатці, ще й досі не відчуваємо себе Людьми, і хто його знає, хто з нас доживе до омріяного часу, адже багато громадян України гине на нав’язаній нам Росією війні, а також багато не доживає до пенсійного віку. Демократична молодь, яка  очолила боротьбу за Україну без Кучми, уже зістарилася.

На той час, єдиний, хто називав Леоніда Даниловича татом, був прем’єр-міністр уряду України Віктор Ющенко. Та Віктор Медведчук допоміг татові Кучмі позбутися такого сина. Із «сином» Кучми, Віктором Ющенком, мені довелося зустрічатися у 2000 році під час святкування 2000 річчя Різдва Ісуса Христа у готелі «Русь», організованому Патріархом УПЦ КП Святішим Філаретом, гостем якого був я, секретар Закарпатської єпархії УПЦ КП. Майже 2 години мені довелося слухати монолог Ющенка, до якого я не мав жодних симпатій із-за зради Юлії Тимошенко. Пуста людина, подумав я. Невдовзі і Ющенка настигла така ж сама участь, що і Юлію Володимирівну.

Президента Кучму готовили на третій строк. Та у зв’язку з славнозвісними «Кольчугами», які нібито Кучма продав Іраку, вбивством Гонгадзе, матеріалами підслуховування Кучми, Президент України став майже невиїзний. Та і у народу України він шани не мав. Так виникло питання: хто від влади може бути кандидатом на президентську посаду?

Кращого за Януковича не знайшли, хоча улюбленцем більшості громадян України був начальник залізничних доріг Георгій Кірпа, який мав підтримку на всій території України, і не тільки залізничників. Та хтось цього дуже не хотів. Не люблю слово якби, але маю впевненість: якби на посаду Президента України був висунутий Григорій Кірпа, незалежно від кого, то ні Ющенко, ні Янукович не були б Президентами, принаймні 10 років. Це розуміли всі, і влада, і опозиція, яким Кірпа, як і В’ячеслав Чорновіл, був серйозною перепоною до такої високої посади. Чорновола вбили, Кірпу згубили.

У 2004 році добродушний наш народ забув, що Ющенко такий самий представник влади як і Янукович. Мало хто задумувався над тим, чому Ющенко зрадив Тимошенко. Він не сказав Кучмі: «Якщо звільняєте віце-прем’єр-міністра Юлію Володимирівну, то я подаю у відставку». «Синок», навіть, не попросив «татуся» не звільняти її, а сам написав Подання на звільнення.

Думаю, що ситуацію, яка склалася в Україні у 2004 році всі ще пам’ятають. Описувати її немає потреби. Не було такої людини, яка б не хотіла зміни влади. Адже у ці роки корупція набирала сили. Без хабара уже не було можливим вирішити жодного питання. Прокуратура, суди, міліція вимагали гроші навіть за справедливе вирішення будь якої проблеми. Та, не дивлячись на це, хабарники ще мали страх, совісті не мали уже тоді. Але їх дії мали підпільний характер. Результати президентських виборів, або будь яких, думаю за виключенням цьогорічних, не обходилися без фальсифікації. Та якщо б Янукович набрав необхідну кількість голосів і без фальсифікації,  Майдан все рівно відбувся б. Ющенко у тодішніх виборах не переміг. Його народ силоміць вклав у президентське крісло з порушенням закону. Не пишу посадив, а посадити його було потрібно тоді, коли безсовісно обманув народ України, світову спільноту, яка з почестями зустрічала бездіяльного бджоляра, трутня трудолюбивого українського народу. Жодних із проголошених ним 10 кроків виконаних не було. А афера з «лікарнею майбутнього?» Зрадив український народ Ющенко – нещастя народне, і у 2010 році. Знав нечестивець, що його уже ніхто і ніколи не вибере. Усе що він робив було на користь Януковичу та його сім`ї, а не на користь народу, якого називав малими українцями. За роки президентства Ющенка влада довела свавілля, корупцію та беззаконня до найвищого ступеню. Тільки ті, що мали гроші, і як мені казав слідчий прокуратури Маханець В.В., великі, олігархи збагатили владних чиновників та не забули і про себе.

презЗа все це мені немає за що себе корити, бо я у виборах Ющенка президентом у всіх 3 турах участі не брав. Не брав я участі і у виборах президента у 2010 році Януковича та це мене не радує, і не заспокоює, і не знімає з мене відповідальності та вини за те, що дозволили незалежну державу Україну перетворити на анклав бандитів та олігархів, сволочних  грабіжників українського народу. Та мало посипати голову попілом. Необхідно зробити все, від нас,  хоч і малих українців, залежне, щоб Україна була вільною, неділимою, європейською державою.

Та чи все ми робимо для того, щоб так і було. Ми без фальсифікації вибрали Президентом Петра Порошенка і не тільки за його позитивні якості, як досвідченого політика, керівника-організатора та успішного бізнесмена, а і тому, що була така ситуативна необхідність, вибрати Президента у Першому турі. Це знав не тільки кожен виборець, але і діти, які не повинні мати в майбутньому пільг, хоч і перебувають на території війни. Вони повинні, як і усі інші, мати достойне життя і гордитися тим, що живуть в державі Україні. За це несе відповідальність не тільки Президент, але і кожен з нас, не дивлячись на те, за кого голосував. Пролита кров Небесної Сотні та тих, для яких слово патріот не пустий звук, котрі проливають свою кров задля визволення Донецької та Луганської української території від російського загарбника, не розраховуючи на посади та якісь превілегії, бо вони цілодобово дивляться в очі смерті, смерті ненависної до волі нашого народу. Мене дивує, коли чую з чиновника: «Я був на Майдані». Так. Ти був на Майдані і моли Бога, і дякуй Йому, що залишився живим, і пам’ятай, що ти в боргу перед тими побратимами, які без зброї здобули перемогу над до зубів озброєними беркутівцями за гідне, людське життя співвітчизників, нас з тобою життя. Пам’ятаю слова батька, який казав: « То тільки січовики виграли бій у Хусті без зброї, і то продержалися тільки 2 тижні». Та майже всі вони загинули у нерівному бою на Красному Полі, під Хустом, за Карпатську Україну. У пам’ять про них і називається наш тижневик «Карпатська Україна. Красне Поле»

У кожного з нас, в тому числі і в тих, котрі підтримували бандитів, сепаратистів, російських найманців та російських кадрових військовиків, є впевненість, що у війні на сході отримаємо перемогу. Та ще треба  перемогти самих себе. Для цього ми ще нічого не зробили. Не виконали жодних вимог Майдану. Ми не відкрили Другий фронт – війну корупції. Складається враження, що майже кожен, хто при владі, у тому числі не тільки регіонали та комуністи, але і учасники Майдану, ще хочуть поживитися плодами Януковичових корупційних схем. За прикладами, мені, лікарю далеко йти не треба. Уже 6 місяців не можемо позбутися таких публічних медичних організаторів, розробників корупційних схем, як Шніцер, Яцина та і всіх інших. Чомусь перешкоджають цьому керівники МОЗ України, в особах міністра, учасника Майдану Мусія О.С. та його заступника Лазоришинця В.В., які не дали згоду на Подання  голови ОДА,  учасника Майдану Лунченка В.В. на звільнення Шніцера з посади. Чому? Адже вони не мотивують своє рішення. Я розумію, що їм було б набагато легше, або й приємніше  розправитися зі мною,  як це було безпідставно зроблено помаранчевими беззаконниками у 2008 році. Та надіюся, що помаранчевого безладдя та бандитського Януковичового свавілля більше в Україні не буде.

Дивує мене і позиція в.о. голови ОДА  Валерія  Лунченка, якого я підтримую з першого дня його появи на цій посаді. Я щиро думав та і тепер не втрачаю надії, що Валерій Валерійович, молода людина, зробить усе, щоб доказати, що недарма йому, майданівцю у 34 роки довірили таку важливу роботу. Я і раніше, ще з дитинства сина Степана,  який не терпів несправедливості, перевіряв свої дії через його призму бачення. Нерідко я був здивований його баченням тої чи іншої проблеми. Та і тепер я від лікаря Степана Степановича, однолітка Валерія Валерійовича, чую: «Тату  моє завдання оперувати, я хочу працювати, я не ставлю перед собою завдання заробляти. Основне робота. І як ти мене учив: кожна праця має свою винагороду. В Києві я працював щоденно поряд з Олександром Федоровичем (директор Інституту урології, Президент НАМН України, академік НАН, Герой України». Впевнений, що так хоче жити теперішня молодь, в тому числі Валерій Валерійович.

Не буду робити поспішних висновків щодо теперішньої влади, в тому числі і місцевої,  хоча вони уже напрошуються, бо бачимо, що в Україні процвітає бізнес Януковича та його поплічників, олігархів, організатори злочинів та сепаратизму знаходяться у Верховній Раді, готують собі місця у цій законодавчій установі і після дострокових виборів, вважають, що гроші за них зроблять чорну справу. Ще недавно, усі вони настрашені перемогою Майдану поховалися хто де, але, побачивши бездіяльність влади, знову появилися на телепередачах, в адміністраціях, новостворених партіях… Негідники, вони знають свою вину, бояться тільки сили, як ті біси, котрі просилися, знаючи силу Господню, щоб їм дозволив Ісус Христос із двох біснуватих вселитися в стадо свиней. Від них, слуг зла, регіоналів та комуністів добра не чекай. Як мамка казала: «Добрутков нічого від них не доб’єшся».

З боку влади нечестивці сили не відчувають. Залишається тільки одне: народу,  іти під стіни Верховної Ради сотнями тисяч громадян, які уже досить натерпілися від різних безсовісних влад, і примусити їх прийняти закони про люстрацію, вибори пропорційні з відкритими списками, зняття недоторканості, у демократичній країні повинні бути всі рівні, імпічмент Президента… Правда, кажуть, що під будинком Верховної Ради є багато підземних виходів. Та, думаю, що Президент Петро Порошенко, має бажання і силу перекрити не тільки східні кордони, але і підземні виходи, бо вихід у них повинен бути тільки один: прийняти необхідні закони і піти на узбіччя новітньої історії України назавжди.

Переконаний життям, в тому числі і за ці 23 роки, ми не повинні надіятися на князів, синів чоловічеських, в них немає спасіння. Надіятися треба тільки на Бога і самих себе. Сумна наша історія, але сум завжди змінюється на радість. Ми уже є свідками, що змінюємося на краще не тільки ми, але і Європа та увесь світ. Через Україну відбудеться відродження вічних цінностей та  духовності, але для цього ми повинні самі пройти очищення.

З святом Вас, шановні читачі!

Степан Біляк

      

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ — СВЯТО ЗІ СЛЬОЗАМИ НА ОЧАХ

 

Моя славна Україна,

Рідне Закарпаття,

Хай живуть твої народи,

Як сестри і браття.

Хай будують, не руйнують

Сім’ю нашу славну,

Хай посилюють кордони

І мову державну.

Так ми тільки ствердимося,

Будемо міцніти.

Й повернуться з всього світу

В Україну діти.

16. 1. 1996 р.

             ***

Не веселі в Україні

Соціальні справи,

Нема віри і цій владі,

Не буде й державі.

Обіцяли не підняти

Ціни на паливо —

Доки будете брехати

Направо й наліво?

Ціна вашим обіцянкам —

Короткі кредити,

Перестаньте, досить красти,

Дайте людям жити.

Нема віри обіцянкам,

А ні ділам їхнім,

Куди тепер подітися

Молодим та літнім?

За край неба,

В світ за очі —

Може наша доля…

Таке життя теперішнє:

Вільність і неволя.

16.VІІ. 2010 р.

    ***

Не любити Україну

Просто неможливо,

Прислужитись в цю хвилину

Вкраїні важливо,

 

Бо багато хто хотів би

Її будувати,

Лиш би мати за можливе

Щось собі урвати.

 

Такі горе-будівничі

Свій інтерес дбають,

На вкраїнське в Україні

Як собаки лають.

 

Тому брати-українці

У Шевченка вчіться,

Не воюйте поодинці,

А всі обніміться.

 

Встаньте з колін, розпростіться

Як волав Духнович,

Кругом себе озирніться

І всіх цих чудовищ

 

Ви позбудетесь назавжди,

Бо прийшла година

Воскресіння твого духу

Славна Україна.

1.1. 1996 р.

***

За що Боже так караєш?

За що така доля?

Гнути спину споконвічно

Многа літ – неволя.

 

Даєш ніби нам можливість

Мати свою хату,

Та не даєш кінець класти

Нашому розбрату.

 

Один хоче будувати,

А як, не навчився.

Інший хоче панувати,

Жебраком родився.

 

Третій рабську душу має,

Гнеться, аж згорбився

Невже мудрий українець

Ще не народився.

 

Запроданців розплодилось,

Що без перебору

Розпродують все народне

Від води до бору.

 

Невже життя безпросвітне

На цій землі славній,

Невже саду не розцвісти

Ні в квітні, ні в травні.

 

Чи побачиш тепле літо

І золоту осінь

Моя вільна Україно,

Що невільна й досі.

16.12.1996

              ***

Вічно буде жити

На своїй землі

Нарід український

В єдиній сім’ї.

І плин часу зітре

Рабів почуття

Українофобність піде в забуття.

Дасть ростки коріння

Із генних структур

Майбутнє насіння –

Без гнилі й руптур.

Жовто-синім цвітом

Розквітне земля,

Летить понад світом

Вкраїни ім’я.

А слава героїв:

Дідів і батьків

Наповнить собою

Колисковий спів.

І кожна дитина

Без сумніву скаже:

«Моя Україна!

І зась тобі, враже!»

16.ХІІ.1995 р.

 

        ***

Народе мій згорьований,

З державними хворобами

І досі ще керований

Нездарами й неробами.

О, як клялися вчора нам,

Щоб стати депутатами,

Ці, з душечками чорними

Під білими халатами!

Клялися нам талантами,

Яких не дано долею,

Щоб стати комендантами

Там, де запахло волею.

І схожі за живучістю

З найгіршою хворобою,

Нічим самі не мучаться,

Лиш заздрістю й жадобою.

Мандатами захищені,

Записані в ударники,

Посадами підвищені,

Керують браво-карлики.

Такий, задерши голову,

У душу плюне хворому.

А ляпне щось для гонору –

Хоч сам умри від сорому.

Невже його увічнити

Державною хворобою?

Із ними час покінчити…

І сил нема – а пробую…

 

              ***

 

ЗЕМЛЕ МОЯ РІДНА

Земле моя рідна.

Ниво без стерні

Чому полонини

У шатах з броні?

 

Чом твої народи

Бачать тільки сни?

І чому проснутись

Не хочуть  вони?

 

Чому рвані рани

На твоїй лиці?

Ще не помічають

Карпатські митці?

 

ЧОМУ твої ріки

Без риби й води?

Невже нам ще мало

Давньої біди?

 

Невже, мій народе,

Ти сплячи й помреш?

Невже в собі сили

Встати не знайде?!

 

Щоб тебе підняти

Не шкодую сил,

Якшо я не зможу,

То підніме син

 

Земле моя рідна,

Я чую: не плач!

Разом із весною

Йде вже твій сівач

1990

Степан БІЛЯК


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

thirteen + 2 =