Перипетії життя Заслуженої артистки Олени Поляк

полякСім’я нею відтак дуже гордилась, а спочатку мама дуже плакала: «Лиш би не дівчинка!..» Та Олена Поляк в утробі цього не чула, і стала четвертою дитиною в родині.

Мама Ганна — домогосподарка. Родом із Перечинщини. Батько Микола — лісник у Лютій Великоберезнянського району. А народилася майбутня артистка — співачка Заслуженого академічного Закарпатського народного хору — в 1935-му. Після сьомого класу з Сторожниці на Ужгородщині, куди вони переселилися, ходили пішки у вечірню школу в обласному центрі. Про співання тоді й не думалося. В газеті прочитала об’яву про прийом на роботу.

Робота — то таке заповітне тоді для кожного. Звичайно, юнка відразу пішла за вказаними орієнтирами. На носі були випускні в школі, та все ж сподівалася. Приблукала в приміщення на Театральній, неподалік від теперішньої обласної філармонії.

Угорець з балкону, коли Оленка приперла велосипед під стінку, запитав з акцентом:

Ви перевірятися?

Кивнула.

Тоді швидше.

Там і здибала керівника Закарпатського народного хору Михайла Кречка. Він попросив заспівати. Про чорнії очі та карії брови і втнула. Саме цю пісню чула в селі з гучномовця на майдані.

Хай пише заяву, — розпорядився Кречко.

І не повірила, що ця забавка дійсно стане роботою. Ходила на репетиції вряди-годи, обробляла виділені сотки в колгоспі, складала і зрештою склала всі випускні іспити у вечірній. Про хор думала все менше і менше. Навіщл то, мовляв, мені. А тут, розповідає, здибала мене головний бухгалтер філармонії і попросила отримати зарплату. Цілих 60 рублів. Я таких великих грошей зроду в руках не тримала. Тож і стала артисткою. І зразу поїхали на два з половиною місяці в Середню Азію. Купила перший чемодан, плаття. Старший брат Микола підтримував у цьому всією душею. Потім був виїзд у Польщу.. В дуеті з Іваном Опалеником співала «На поточку’м прала».

Всі артисти в нас були з самодіяльності, — розповідає пані Олена. — Співали в Радванці, Кречко ще вів хор у церкві. Мені 45-й виповнилося. З канадської закарпатської діаспори приїхали. Я співала перед ними на прохання нашого інспектора. Біля філармонії сивий керівник канадської делегації сказав: «Вважайте, що ви вже в Канаді…» В 1974 році це здавалося просто небезпечним. Що зі мною буде? Навкруг витала хмара заздрості від своїх.

У Монреалі зразу після прильоту змогла вийти на сцену. Затим були Ванкувер, Вінніпег, Торонто, Оттава. Відповідальність була велика. Та не схибила ні разу. Був успіх.

Після звітного концерту в Києві в 1974 році стала заслуженою артисткою України.

В дуеті співала потім із Євою Крок. Тепер, по довгих роках, вони теж в парі заспівали в місцевому альпінарії.

Зараз Олена Поляк гордиться своїми нащадками. Єдиний син В’ячеслав тривало грав на ударних інструментах, головно у відомому вокально-інструментальному ансамблі «Кольори Закарпаття». Вже і правнучка є.

А пісня?

Пісня з ними завжди. Як і щастя звичайного життя.

Василь ЗУБАЧ, газета “Трибуна”


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two × one =