На Закарпатті буде четверта влада

В цьому я, шеф редактор газети “Карпатська Україна”, ведучий програми «ТРК Хуст», впевнений. Четверта влада обов’язковий атрибут демократичної, а тим більше європейської держави. Практично уже на теперішній час, канали центрального телемовлення, центральна та регіональна преса, в тому числі і в нашому регіоні, хоч і в недостатній мірі, мають ознаки впливу на основні гілки влади: законодавчу, виконавчу та судову. Зважує на звернення через ЗМІ і прокуратура.

шніцер4Я не буду робити аналіз наявних в області телеканалів та друкованих засобів інформації. Але деякі аспекти їх роботи спробую відзначити.
Основна особливість. Майже всі вони, за винятком декількох, залежні, якщо не від влади і владних структур, то від тих, котрі мають можливість їх фінансувати. Не думаю, що є такі ЗМІ, котрі мають достатню рентабельність і можуть самостійно забезпечити вихід у світ свого продукту.

За останній період більшість видань скорочують або тираж, або сторінки та частоту друку. Якщо вони надіялися на покращення грошового забезпечення за період виборів, не має великого значення яких і куди, то і цього уже не буде, принаймні, під час теперішніх президентських. Якщо і не буде обрано Президента України в першому, то обов’язково глава держави буде обраний у другому турі. І як я уже писав, ним буде скоріш за все Петро Порошенко, або Юлія Тимошенко. Та все таки, журналісти повинні зробити все, щоб Президент України був обраний в першому турі. ЗМІ, надіюся, підтримають заклик Володимира Кличка – підтримка єдиного кандидата від демократичних сил. І ним повинен бути рейтинговий кандидат. І якщо нами керує патріотизм, якщо ми вболіваємо за долю України, а не за свої меркантильні наміри, то інші кандидатури, маю на увазі демократичного спрямування, підтримають цю пропозицію. Надіюся, що і виборці, не дивлячись на симпатії до інших кандидатур, прислухаються і зроблять єдино правильний висновок, продиктований теперішньою ситуацією. «Бавитися» у «Вибори» немає часу.
шніцер2Знаю, що і ті видання, які виписують різні державні і не державні структури та населення по примусу влади, не мають самозабезпечення. А це значить, що ці газети, чи журнали, чи телеканали не є вільними. Вільність, і то не абсолютну, дає тільки достатня економічна незалежність. Працівники переважної більшості засобів масової інформації економічно не вільні і пишуть те, що їм дозволено, або продиктовано. Скажу більше, шеф-редактори, чи редактори засобів масової інформації настільки знають, що їм можна, а що не можна, що їх уже і контролювати не є потреби, вони самі собі цензура. І це не їх вина, це їх біда. Впевнений, що багато хто знає стару поговірку, я її чув ще в дитинстві: «Навчить біда попити, якщо нізащо ся вхопити».
Не можу не акцентувати увагу читачів на наявність галузевих друкованих продуктів, які мало корисні, якщо не сказати не корисні, для громадян краю. Для прикладу наведу газету обл­здороввідділу «Медичний вісник». Жодного разу я не знайшов на шпальтах газети висвітлення проблемних питань охорони здоров’я. Там пишуть про «успіхи» в реорганізації охорони здоров’я області, за які краяни повинні «дякувати» і «дякують» авторам-орга­нізаторам цих «успіхів». Та не знайдете ви, шановні читачі, жодного критичного рядка, не те що статті. Навіть поради лікарів цього видання не приносять користі для краян, бо цей продукт «споживають» медики-посадовці і то тільки тоді, коли про них там написано. Цю газету тільки вони виписують, отримують і можливо читають. Редактори цих, відомчих газет, якщо висловитися більш коректно, є послушниками своїх хлібодавців. Прикладом цьому є редактор «Медичного вісника» Олена Уманців, яка 05.05., у понеділок швидко з’явилася у кабінеті Шніцера з телеоператором, якому наказувала: «Знімай, знімай». Ніхто цьому не противився, та коли пані Олена почала захищати Шніцера, про «добрі» вчинки якого знає більше за мене, хтось із Правого Сектору запитав: «А ви хто така?»,- підносила до кожного посвідчення, на яке я і не подивився та сказав: «Особистий кореспондент Шніцера». На цьому розмова з нею закінчилася.
шніцерТим, котрі мені дорікають, як я можу бути лікарем і священиком скажу: «Не із-за того, що мені у 2000 році не було за що ся вхопити. На той час, я уже мав побудований храм святого архідиякона Стефана, побудовану, правда, ще не доведену до путя лікарню, свою лапароскопічну апаратуру ще з 1992 року, завдяки якій я мав можливість працювати і як лікар державної медичної установи і як лікар приватний – юридична особа ПМП «Санус». Все це стало можливим завдяки промислу Божому, батьківським молитвам, бо батьки мене хотіли бачити священиком, і збулися батьківські і мої дитячі мрії – вивчитися на лікаря і побудувати свою лікарню. Коли це уже було зроблено, тільки тоді я висвятився на священика. І завдяки професії лікаря, я став економічно незалежним, зміг побудувати лікарню, 2 храми і утримувати газету, завдяки якій і виконую проповідницьку місіонерську роботу.

Я легко у 1961 році міг поступити в Духовну семінарію, але у такому разі, я аж ніяк не зміг би стати лікарем. І коли я не загинув 3-5-7 разів в автокатастрофах, я тоді зрозумів, що для чогось Господь зберігає моє життя.
Іще хочу нагадати тим в’їдливим, котрі кажуть: «Хіба можна суміщати професію лікаря з професією священика?» Скажу вам, шановні невігласи: «Не тільки можна, але і необхідно. Господь сотворив людину, як єдине ціле душі і тіла. І цілитель повинен зціляти і душу, і тіло одночасно, або паралельно. Гріх є частою причиною наших хвороб. Ви не знаєте, що Ісус Христос, коли вилікував 10 прокажених, сказав їм: «Ідіть покажіться священикам». Священики, принаймні, православні, споконвічно були і лікарями. Про це мені, студенту, розповідав бувший православний священик Фома Іванович Росоха, в’язень концлагеря Дахау, бо з 1939 року, коли радянські війська згідно договору з Німечиною ввійшли на Галичину, шпіонив на користь православних братів. На той час були утиски Православ’я, вірники якого чекали братів-одновірців. Тепер ці «брати» ідуть на Україну війною – брат на брата. Нічого собі брати – Авель і Каїн.
Ви не читали літературу, Святе письмо, хоча маєте вищу освіту, в тому числі дехто і журналістську. Не знаєте, що лікар, професор Войно-Ясенецький, який написав монографію по гнійній хірургії, актуальну ще і тепер, якого Сталін роками тримав у тюрмі і в Сибіру, при необхідності лікування чиновників високого рангу звільняв, нагороджував державними преміями, а потім знову арештовував, не хто інший, як святий Лука Кримський, часточка мощей якого була недавно в храмах Ужгорода. Орденом святого Луки високопреосвященіший архієпископ Феодор нагородив декількох наших лікарів, серед яких, нажаль, і основний медичний корупціонер Шніцер Р.І. Потрібно б читати і знати не тільки те, що самі напишете, а і що пише Святе Письмо та інші, і тоді б ви не виглядали невігласами в душевних очах тих, яких хочете принизити та образити. Це мені вам не легко писати, бо я щоранку прошу Господа Бога прожити день так, щоб нікого не засмутити та не образити. Розраховую, що порозумієте, що я всього на всього хочу, щоб ви не заблуждалися і не шукали гріхів там, де їх немає. Розраховую також на те, що ви не відноситеся до злих, а до добрих, бо інакше б цього я не писав. Знаю Господню пораду: «Не обличай злого, бо тобі буде зле. Обличай доброго, бо подякує тобі». Признаюся, на вашу подяку не розраховую.
шніцер3Не злими, а добрими повинні бути і представники трьох гілок влади, бо без критики не зможуть бути справедливими, і що для них головне – не втримають владу, бо не будуть корисними не тільки для людей, але і для себе. Та головне: критику необхідно не тільки слухати, але і чути, робити відповідні висновки, і бути за неї вдячними. Але і ми – ті , котрі покликані і повинні їх контролювати та стати ЧЕТВЕРТОЮ гілкою влади, повинні теж мати доброту, не бути упередженими, а об’єктивно висвітлювати роботу владних структур і вести безкомпромісну боротьбу з хабар­ництвом, корупцією, несправедливістю та беззаконням, бо Господь казав: «Усе темне повинно бути світлим». До цього закликаю не я вас, шановні журналісти, точніше не тільки я, але і кандидати на посаду Президента.
І тепер, після Майдану, часто чуємо: нічого не змінюється, майже всі хабарники та корупціонери залишаються на своїх посадах. Це правда, але кожен краянин повинен запитати себе і в першу чергу журналіст: «А що я зробив для того, щоб усе змінилося?» Ми, маю на увазі не тільки журналістів, але і усю регіональну громаду, вичікуємо: чим це все закінчиться? Часто чую: «Нічого не зміниться, як брали хабарі, так і будуть брати». Якщо так буде, то це буде не стільки вина хабарника-корупціонера, скільки наша з вами, шановні пересічні громадяни. Можливо ми уже навчені реваншем то однієї, то іншої влади. Серед нас є і такі, і не думаю, що їх мало, які сьогодні готові до повернення, якщо не Януковича, то йому, чи Ющенку по­дібного, для якого корупція основне поживне середовище.
Здавалось би, що з тоталітарним режимом покінчено, але символи та основні його провідники ще «прикрашають» державні будівлі. І хіба не час позбутися диявольських символів антихрестів-комуністів, того ж таки Леніна та червоного прапора. Я не маю особливих симпатій до «Свободи», але їхні вимоги заборонити Комуністичну та Партію регіонів необхідно підтримати, вони на теперішній час є основними ворогами після, Путіна, незалежності України та українського народу.
Надіюся, що звернення через засоби масової інформації до владних чиновників, СБУ, прокуратури та міліції не дають позитивних результатів покищо. Впевнений, це тимчасово!!! Пам’ятайте поговірку: «Капля руйнує камінь не силою, а частим падінням». Ця правда підтверджується і в теперішній час, час могутньої сили злості, ненависті, брехні, системної корупції, супротиву прогресу та добру. Злодійська, бандитська корумпована влада Януковича мала впевненість, що вона вічна. Я критично відносився до влади, починаючи з комуністичної. Але жодна з них не вела себе так зухвало, як остання. Дасть Бог, що вона дійсно буде все таки останньою, народоненависною. Коли я застерігав Шніцера і попереджав його, що при такому відношенні до людей, буде з ним те, що він робить з іншими: «Що бачиш на другому чекай на себе»,— він страшно ро­зізлився. Коли йому казали: «Ти читав, що Біляк пише?»,— він казав:«Хай собі пише». Тепер прийшла і його черга писати, але писати заяву на звільнення.
Коли зайшли до нього в кабінет представники Майдану, Правого сектору, громадських організацій, двічі начальник охорони здоровя ОДА, ще все, мабуть, думав, що його мине чаша відповідальності за хабарництво та розгул корупції в системі медицини. Чинив супротив, навіть аргументуючи перенесеними крововиливами – інсультами, будучи на посаді начальника. Та не сказав, що це було у 2004 році, коли був секретарем СДПУ(о) Ужгорода і не сказав, що причиною були неподілені, не буду писати з ким, гроші.
Я вичікував, стояв і слухав розмову представників громади, Майдану та Шніцера. І коли почув: «Степане Томовичу. І Ви щось хочете мені сказати?» Я спокійним голосом сказав: «Я можу сказати тільки те, про що ще не писав. Але раджу вам написати заяву на звільнення. До вас і так віднеслися доброзичливо».
Казав мені 6 місяців тому Шніцер: «Мене є кому захистити і серед опозиціонерів». Та захисту треба просити у Всевишнього і то добрими справами. Мабуть про захист говорив Шніцер із головою ОДА Валерієм Лунченко, коли залишився в його кабінеті після громади.
Не знаю на чий захист розраховує хабарник Яцина, права рука Шніцера, кажучи всім, що він стоїть на ногах міцно. Не відносилися до людей Шніцер та Яцина так, як тепер хочуть, щоб до них віднеслися. Про факти підтвердження цьому я писав, чи не у кожному номері тижневика.
Преса буде ЧЕТВЕРТОЮ владою, а Майдан є і залишеться організацією, яка контролюватиме владу, хто б її не очолював. Пам`ятайте панове нечестивці.
07.06.2014     Степан Біляк


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

seventeen − 13 =