Днями провідники й активісти обласної організації Всеукраїнського товариства політв‘язнів і репресованих (голова Іван Коршинський) та крайового товариства «Просвіта» (голова Павло Федака) вшанували пам‘ять великого українського патріота, незламного борця за волю України, довголітнього в‘язня комуністичних тюрем і таборів Омеляна Росула.

На могилу покійного в селі Невицьке Ужгородського району від згаданих організацій було покладено вінок пам‘яті, живі квіти і запалено свічки. Тут промовляли Іван Коршинський, Павло Федака, Петро Тракслер, Олена Мішко, Микола Вовк та інші побратими і друзі О. Росула. Після того, як присутні проспівали «Вічная пам‘ять», Іван Коршинський розпочав до болю щемливу і тривожну «Чуєш, брате мій», яку підхопили всі учасники вшанування:

Чуєш, брате мій, товаришу мій,

Відлітають сірим шнурком журавлі у вирій.

Кличуть кру – кру – кру,

В чужині умру,

Заки море перелечу

Крилонька зітру, крилонька зітру.

Мерехтить в очах безкінечний шлях.

Гине, гине в сірій мряці світло журавля …

Чути кру – кру – кру,

В чужині умру,

Заки море перелечу

Крилонька зітру, крилонька зітру.

Що ж, відлетів наш побратим і товариш у вирій у грудні 2004 р., але пам‘ять про нього живе у серцях усіх, хто його знав, хто мав щастя з ним співпрацювати і спілкуватися.

А опісля, вже в Ужгороді, товариство політв‘язнів і просвітян Закарпаття за чашкою кави ще довго згадувало Омеляна Івановича, Омеляна, чи просто Еміла Росула – людину, патріота, просвітянина, сина нескореної України.

Павло Михайлюк, газета “Трибуна”