Реваншистські сили в Рахівському районі здійснюють атаку на свободу Слова.

Інститути вільного суспільства в українських реаліях новітнього часу часто перетворювались у свою протилежність – засіб репресивної дії. Особливо активно це використовувалося у періоду правління Леоніда Кучми та Віктора Януковича.   Майже всі репресії проти опозиції осв’ячувалися режимом судовими рішеннями. Судді знімали кандидатів з перегонів і відміняли результати виборів. Судовими рішеннями закривали ЗМІ, штрафували на захмарні суми журналістів, періодичні видання. Вони нічого не робили на захист своїх же небагатьох принципових колег, таких як  Василенко та Замковенко. Режим  садив людей у тюрми виключно через суд, навіть не поцурався цього зробити з екс-прем’єр-міністром Юлією Тимошенко та екс-міністром МВС України Юрієм Луценком.

Особливо активно це використовувалося у боротьбі проти свободи слова політиками від партії Регіонів та комуністичної партії України, які боялись публічної критики своїх дій і тому намагались через судові рішення обмежити свободу вільного вираження поглядів на суспільні процеси, їх публічне обговорення. Найбільш гучними були справи про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди за позовом Анни Герман до газети Вечірні Вісті та Ткаленка Ігора за публікацію статті «Как я стал жертвой демагогов», Наталії Вітренко і Петра Симоненка до газети «День» (ЗАТ „Українська Прес-Група”) та Тетяни Коробової за публікацію статей «Второй Юрик для бедных Йориков, или украинская модификация Лебедя?», «Про священную корову и воробышка: лидер КПУ как последняя надежда Кучмы». Свої позови позивачі мотивували тим, що автори публікацій виклали недостовірні факти, вдавалися до образливих порівнянь, оцінок, висловлювань. Так, у статті Т. Коробової Петра Симоненка порівняли зі священною коровою та горобчиком, який потрапив у лайно, а керівництво КПУ з тераріумом однодумців. Всі позивачі вимагали моральної компенсації на захмарні суми. Тоді, українські суди задовільнили позови Наталії Вітренко та Петра Симоненка. Однак, за рішенням Європейського суду з прав людини від 29.03.2005 року рішення українських судів були скасовані на підставі статті 10 (свобода висловлювання) Європейської конвенції з прав людини та відповідно стягнув із держави на користь відповідача 588.12 євро матеріальних збитків, 33.000 євро за моральні збитки, та 5.521, 07  – за судові витрати.

Після здійснення Революції гідності питання дотримання свободи слова здавалося не малося більше піднімати. Та в принципі на київському, обласних рівнях здається це питання закрите. Але інерція постсоветського мислення є живучою, особливо на провінційному рівні. Там і далі думають, що критичне зауваження, вживання у журналістській практиці сатири, гумору, сарказму, влучних метафор, порівнянь, оціночних суджень є не що інше як образа честі і гідності та ділової репутації. Такі особи і далі хочуть бути поза суспільною увагою щодо своїх дій та відповідно їх можливої критики з боку інших учасників суспільних відносин. Прикладом такого мислення є позов вчителів Богданської ЗОШ І-ІІІ ступенів Романюк Марії Іванівни, Процюка Юрія Юрійовича, Григорика Івана Васильовича та Шімона Івана Івановича про захист честі, гідності і ділової репутації до автора статей «Державний контроль – запорука якісної освіти» та «Богдан, школа І каптьорка» Петра Ференца, опублікованих на веб-сайтах www.zakamattya.net.ua та www.rinews.com.ua в яких останній критично оцінив дії вчителів школи цього села щодо блокування останніми виконання рішення Рахівського районного суду, інших їх вчинків. Захисником позивачів є екс-голова Рахівської районної ради Микола Беркела.

Із означеного факту можно зробити висновок, що у головах людей і далі живе «керівна і спрямовуюча сила», яка не терпить жодної конкуренції, громадського контролю, критики. Але ж Україна задекларувала свій курс на європейські структури та відповідно і цінності. Свобода слова та інформації, свобода політичних дебатів у засобах масової інформації є пріоритетними для вільного суспільства. Згідно Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації схваленої Комітетом Міністрів Ради Європи (РЄ) 12 лютого 2004 року на 872-й зустрічі Заступників Міністрів закордонних справ  країн-членів РЄ політичні, посадові особи, а також усі хто відіграє певну роль у суспільному житті підлягають ретельному громадському контролю, обговоренню та відповідно можуть зазнавати гострої та сильної громадської критики. У випадку з вчителями Богданської школи цей принцип є діючий також. Для унаочнення додаємо копію одну із чотирьох ідентичних позовних заяв зазначених вище осіб.

Василь Шкробинець