Мукачівець будує власний добробут на крові сотень закатованих та покалічених краян

ковнерНещодавно в Мукачеві сталася неординарна подія. У палацу Ковнера (або, правильніше, Когнера) з’явився власник. Ним виявився В’ячеслав Лукачина, який так і представився – власником Палацу Ковнера, в присутностіі представника міськвиконкому та вже й підрядчика робіт по перебудові пам’ятки архітектури місцевого значення в приватне житло.

Чи знає пан Лукачина, що будує власний добробут на крові сотень закатованих та покалічених краян ? – мабуть, що ні. Однак це добре відомо можновладцям в м. Мукачево та невидимим покровителям пана Лукачини в цій авантюрі, а точніше, антиукраїнській провокації. Звичайно, можна б кричати, що це рука Москви чи інших недругів України, однак, найімовірніше, це безглуздя чинять ті ж українці, осліплені жадобою наживи – типові представники споживацької культури, що характерно для сучасної мукачівської влади, яка, на жаль, ототожнює себе з місцевою елітою, в очах багатьох мукачівців.
Не будемо вдаватися до аргументації чиновників, які це безглуздя представляють, як чергове досягнення. Так само вони зрубали 260 дерев в парку Перемоги і, посадивши пару сотень молодих деревцят, які повноцінним парком стануть через років 40, витративши понад 300 тис. гривен на це дійство, представляють це, як створення соціальних благ для мукачівців.
Тому прокуратура повинна розібратися в питанні доведення пам’ятки архітектури, визначеної такою в 1970 році, до даного рівня руйнування, коли вже реставраційні роботи потребують не підйомних для міста обсягів капіталовкладень. До речі, саме прокуратура була останнім балансоутримувачем споруди відповідного статусу, на якій і меморіальна таблиця висіла з написом „1942-1992. Вмуровано в 50-річчя політичних процесів угорського військового трибуналу над патріотами Закарпаття. 4 липня 1992”. То ж в прокуратурі повинно бути достеменно відомо, в якому стані споруда передана міській владі.

Історична довідка:

Серед відомих громадських та культурних діячів Закарпаття ковнерівські катування у палаці пройшли :
– Іван Маргітич — єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії — Засуджений в липні 1942 за належність до юнацтва ОУН.
– Пап Степан — один із організаторів Пласту на Закарпатті, член крайової екзекутиви ОУН, вояк Карпатської Січі, історик та священик.
– Бандусяк Дмитро — окружний провідник ОУН Закарпаття у 1944–1946.
– Осип Данко — український вчений, бібліограф, правник, громадський, культурний і політичний діяч в США. Член УВАН, дійсний член НТШ в Америці.
– Юлій Бращайко, депутат сойму Карпатської України та міністр фінансів за часів недовгого існування.
Серед сотень чоловіків-в’язнів Ковнеру опинилася й одна жінка, 25-річна уродженка ужгородських Баранинців, вчителька Маргарета Бабота, кур’єр в українському підпіллі. Катування та приниження, яких зазнала дівчина, не зламали її, вона не видала жодної потрібної катам інформації. Зрештою, після переведення до в’язниці в Ужгороді (в приміщенні комерційного технікуму), її випустили, не довівши до суду. (Згодом Маргарета Бабота виїхала в Словаччину, померла в 2009-му році у Пряшеві на 92-му році життя).
Вочевидь, є всі підстави стверджувати, що палац Ковнера у Мукачеві є пам’яткою, пов’язаною з тоталітарним терором Другої світової війни. Такі пам’ятки існують в багатьох країнах Європи, де залишили свої страшні сліди карателі ворогуючих сторін (подекуди в одному й тому ж місті, змінюючи один одного, влаштовували свої катівні гестапо та НКВС з МДБ). Як же поставилася до пам’яті своїх мучеників, героїв та пересічних жертв сучасна Україна? На жаль, практично ніяк. Чи багато закарпатців сьогодні знають, де розташований той палац, що колись слугував окрасою Мукачева, а потім став символом людських жорстокості та страждань? А палац Ковнера зараз може стати приватним житлом, а в подальшому, чого доброго, ще й розважальним закладом.
До влади міста Мукачева з приводу цього питання неодноразово зверталися громадські активісти, акцентуючи на культурно – історичних та морально – правових аспектах проблеми, однак вони не враховували корупційну сутність влади і її ж складову з даного питання.
Тому звертаємось до чиновників верхнього ешелону української влади з вимогою:
Палац має бути відроджений у максимально автентичному вигляді. Підвали, в яких тримали в’язнів, варто облаштувати таким чином, аби відвідувачі відчули себе хоч трохи на їхньому місті – але тут важливо не перетворити місце людської драми на розважальні атракціони, чим грішать автори різноманітних „камер тортур” як у нас, так і за кордоном. Хіба місце реальних страждань може бути забавкою? Певно, варті музеїфікації й колись парадні кімнати, ще були перетворені на кабінети офіцерів контррозвідки – з поступовим наповненням їх документами та історичними артефактами. Загалом, палац Ковнера (чи Адольфа Корнера) повинен стати мініатюрним аналогом Музею терору в Будапешті або схожим закладом. Можливі й інші варіанти, але є неприпустимим його перетворення в черговий банк, тогово-розважальний центр, фірмовий офіс чи приватне житло, не кажучи вже про повну руйнацію, процес якої було запущено для комфортного вирішення питання його продажі на так званому аукціоні.

Хто не пам’ятає минулого, той не вартий майбутнього. Події на сході України черговий раз підтверджують цю історичну мудрість. Надіємось, що на владному олімпі України знайдеться лідер, кому властиві почуття національної гідності та поняття відповідальності служіння інтересам власного народу. Проблема Палацу Ковнера (Когнера) в Мукачеві – маркер влади на відповідність високим чиновницьким званням і посадам.

Лист відкритий для підписання всім громадсько-політичним представникам громади Закарпаття а також небайдужим громадянам України.

Василь Блистів

Лист був адресований:

Генеральному прокурору України п. Шокіну В.М.
Народному депутату України п. Балозі В.І.
Народному депутату України п. Балозі І.І.
Народному депутату України п. Балозі П.І.
Народному депутату України п. Брензовичу В.І.
Народному депутату України п. Горвату.Р.І.
Народному депутату України п Крульку І.І.
Народному депутату України п. Ланю.М.І.
Народному депутату України п. Лунченку В.В.
Народному депутату України п. Пацкану В.В.
Народному депутату України п Пинзенику В.М.
Народному депутату України п. Петьовці В.В.
Народному депутату України п Сочці О.О.
Народному депутату України п. Шуфричу Н.І.
Народному депутату України п Чижмарю Ю.В.
Голові ОДА в Закарпатській області п. Губалю В.І.


Loading...

Comments:

1 Response

  1. мукачівець коментує:

    Шановні краяни, цю будівлю купив новий власник Лукачина В.В.(син колишньої начальниці пенсійного фонду Мукачева) за 383 тисячі гривень на аукціоні “прозоро”, що ніхто не чув і не знав, лише учасники! Вдумайтеся! і по документам кажуть вивели цю будівлю із реєстру памяток архітектури і тепер це ніби профілакторій, а земля під цим Палацом, належить КАЕЧі тобто Міністерству оборони, ще не встигли прихватизувати, тобото нагло вкрасти! Думали пронесе.Та ні народ у нас уже не дурний, і не бидло! Будуть із вилами, лопатами відстоювати свої прилеглаі території!Жителі не проти, нехай там буде або музей або справді профілакторій дла АТОшників! Це буде справедливо! А якогось 5 зіркового профілакторію із підземним паркінгом НЕ БУДЕ! Фіга Вам злодії! Мало того, цього смолавця, підставного фірмача Балоги В.І, на якого все замутили до стінки уі за грати! це організоване злочинне угруповання на чолі із завидівськи голодним шакалом нардепом! У Балоги якась агонія, все що нашахраювали, награбували, усе прості люди викривають і усе вилазає на поверхню Вони зароблять не на один термін, а на пожиттєве покарання у буцигарні, а ще суд Божий цих покидьків чекає!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

nine − 3 =