Маленькі дива закарпатського села

ворочово2

Їх відкрити зумів старожил цього поселення на йменя Ворочево, що в Перечинському районі, знаменитий учений-хімік Юрій Цмур. Його книга («Сім чудес Ворочова. Історико-краєзнавчий нарис. — Ужгород: Карпати, 2015. — 96 с., іл.) гарно ілюстрована, змістовна за текстом і фактами, викладеними в ньому.

У виданні йдеться про історію та сьогодення, унікальну природу, сім чудес Ворочева (або, як його офіційно називають із 1995 року за місцевою вимовою — ВОРОЧОВА) — неповторного села Ужанської долини із його сімома чудесами — загадковим Синім озером, Ведмежою горою, Криницею під скульптурними Ведмедями, горою Плішка, Малими полонинами, Золотою студньою, Ворочовськими скелями, які стали відомими усьому світу завдяки таланту народного художника СРСР Йосипа Бокшая тощо. А ще село, приязне для всього світу в усіх відношеннях, славиться своїми флорою та фауною, лісом і сріблястими водними багатствами, які благодатно впливають на здоров’я та настрій місцевих мешканців і гостей краю, забезпечуючи цілеспрямованих і випадкових мандрівників екзотичними і незабутніми враженнями. Саме для них Ю.Цмур детально описує туристичні маршрути околицями села Ворочово.

5 серпня 2012 року громадськість Ворочова вперше святково відзначила ювілей — 460-ліття від дня заснування села опришками гір Сінаторія та Темник. Автори «Історії міст і сіл України. Закарпатська область» стверджують, що відтепер День села буде відзначатися щорічно у першу неділю серпня.

Пращури нинішніх ворочовців проживали в районі Грабини, що в складі теперішнього села. У 1769 році на пагорбі урочища Потічки (Потучки) було збудовано дерев’яну греко-католицьку церкву з двома дзвонами. Як пам’ятка про неї — залишки кам’яного Хреста. Теперішня типова кам’яна церква базилічної форми збудована у 1850-1859 роках і також із двома дзвонами. Розмалював її о. Сіон Сільвай, син відомого просвітителя о. Івана Сільвая (псевдонім Уріїл Метеор), а новий іконостас виготовив народний умілець Іван Павлишинець із Мукачівщини. У цій церкві парохами працювали відомі греко-католицькі священики Олександр Митрак (1892-1990), Сіон Сільвай (1913-1925). Там же парохом був Степан Ортутай (1930-1949), котрий далі був ув’язнений у сталінські концтабори.

Нині функціонує православна церква святого Миколи Чудотворця. Завершується будівництво народним методом Свято-Миколаївської греко-католицької церкви. Організатор її будівництва — парох греко-католицьких вірників о. Микола Дербак.

Автор Юрій Цмур стільки цікавого розповідає про рідне село, що здається ніби мова йде про цілу планету, раніше незнану для нас. Скажімо, говорить він про одне з прикметних і екзотичних місць: «Урочище Світильник — майже прямокутної форми і рівної поверхні, займає площу 34 га і за розмірами найбільше серед ворочовських «Малих полонин». Дуже гостинне, зелене, екологічно чисте місце для тривалого (на все літо) випасу тварин (практикувалось раніше!) та для туристів, з духмяними квітучими лікарськими травами, доступними водними запасами з кришталево чистих гірських джерел, в оточенні густих і буйних лісів….»

І ще чимало цікавого зможете почерпнути ви з описів семи чудес Ворочова від Юрія Цмура. Не дивно, що такі приязні ліричні місця порушили струмочок поетичного дару в автора цього колоритного нарису. Свої вірші він подає в додатку до багато ілюстрованої книги. Урочисто звучать над усім краєм рядки Ю.Цмура:

Розвіваю сум у гаї,

Чую пісню верховинську,

В світі долю свою маю,

Щастя й ласку материнську.

Василь ЗУБАЧ, газета “Трибуна”


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × 1 =