Ліквідувати клани на Закарпатті – це утопія

балоги22222Спостерігаючи упродовж уже тижня за відео з Геннадієм Москалем, бачимо, як його обличчя все більше видовжується, а посмішки стають усе натужнішими.

Губернатор зіткнувся з набагато більшими проблемами, ніж очікував. Закарпаття виявилося зовсім іншим, ніж те, яке він покинув тринадцять років тому. На Луганщині поділ на своїх і чужих більш чіткий, бо там відкрита війна. У нас же тут, так би мовити, холодний мир. Усе традиційно відбувається під килимом. Ні про які швидкі результати не може бути й мови. Усе, навпаки, буде довго, нудно і без особливих ефектів.

Уже найперша і, здавалося би, найлегша проблема – кадрова – викликала ледве не непереборні труднощі. Досвідчені місцеві апаратники нюхом відчули, що на перших порах адміністрація працюватиме, як м’ясорубка. Тому ніхто із впливових закарпатців не поспішає виходити з кадрового резерву. Генерал-губернатор, мовляв, приїхав і поїде, а нам тут ще жити і жити. Можна, звичайно, усі вакансії заповнити знайомими з-за перевалів, але тоді це буде вже відверто окупаційна адміністрація. Та й пересаджувати управлінців, сформованих зовсім в інших умовах, – це нагадує спроби Микити Хрущова вирощувати кукурудзу десь на Поліссі.

Кавалерійські атаки у закарпатських хащах нічим не увінчаються. Тут потрібні або багатоходові інтриги, або ще тяжче – просто жити не по брехні і нізащо не сходити з цього шляху. В обох випадках репутація політика безнадійно псується уже через тиждень-другий. Ну, Геннадію Геннадійовичу, у принципі, це байдуже – ні на президентське, ні на прем’єрське крісло він не претендує. Йому головне – це розібратися зі злобою дня. Але й це, виявляється, не так просто.

Здавалося би, і 2001, і 2015 роки перед Москалем те саме завдання – зменшити вплив групи Віктора Балоги. Правда, тоді той вплив охоплював передусім Мукачівщину, а тепер – усе Закарпаття без винятку. Але справа не тільки у територіальних параметрах. Тоді існували чисельні альтернативні команди, з-поміж яких було легко обирати. Обрали втім найгірший варіант – СДПУ(о). Тепер же альтернативи, навпаки, дуже слабенькі. До нещодавніх членів Партії регіонів звертатися – якось не з руки. Багато хто цього не зрозуміє. А всі інші групи – в якомусь стані анабіозу, аніж готові до бою. Є ще молодь, яка висунулася в ході Революції гідності, але зі зрозумілих причин ці люди губернаторові невідомі.

До того ж наразі не дуже зрозуміло, чого прагне офіційний Київ від Геннадія Москаля насправді. У 2001 році, коли Леонід Кучма робив ставку на олігархів, було зрозуміліше: пригальмувати місцевих вискочок і дати дорогу в область так званій київській групі. Зараз нагорі нібито курс на деолігархізацію. Та й Віктор Медведчук тепер нібито персона нон грата на Банковій. Хоча це ще під питанням. Врешті-решт, ситне місце порожнім не буває. Якщо групу Балоги тут дійсно потіснять, то її місце негайно займе якась інша команда. Питання тільки – чи місцева, чи заїжджа. Для закарпатців цей момент таки принциповий.

Людей зі зброєю на Закарпатті ніколи не любили, тому нинішня мілітаризація краю може мати тільки короткотерміновий характер. Ліквідувати клановий характер нашого суспільства – це взагалі утопія. Бо клани тут – це не щось вузеньке на кшталт масонських лож, а величезні соціальні утворення з тисяч і тисяч чоловік. Маячнею є навіть об’єднання двох-трьох сусідніх сіл, котрі упродовж цілих століть плекали свою специфіку, а тут їм не сіло ні впало пропонують перемішатися. Можливо, на українському сході з його більшою переселенською активністю це й реально, але на Закарпатті – зовсім ні. Тут все устійнювалося віками, тому змінюватися за якийсь рік не буде.

Тож і за нинішньою вовтузнею Ужгород спокійно споглядає з висоти своїх одинадцяти століть. Було тут реформаторів – аж гай гудів. Місто ж вічне і змінюється дуже непомітно.

Сергій ФЕДАКА, газета “Наш Ужгород”


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 − 2 =