Корупцію в закарпатській медицині “кришує” заступник Міністра охорони здоров’я (ДОКУМЕНТ)

лазоришинецьМинулого тижня наше видання у статті “Агонія чи реанімація медичної корупції Закарпаття?” дало детальний аналіз корупційної системи медичної галузі Закарпаття. На цей момент можемо стверджувати, що цю ракову пухлину прикривають найвищі високопосадовці МОЗ України.

Цитата з попереднього номера : «Впевнений, що Шніцер не буде уже мати можливості когось приймати у якості начальника, не дивлячись на корупційні потуги посадовців МОЗ України. Корупціонер Шніцер – це петля і на їх шиї. Адже, Майдан та Президент України Петро Порошенко започаткували час «Ч» для корупції, беззаконня, свавілля та хабарництва. Шніцер, як казав наш земляк, академік Василь Лазоришинець за міністра МОЗ України та його першого заступника, терміново «захворів». «Хворіє» і до тепер. Та, не дивлячись на специфічний недуг, шукає можливості, використовуючи корупцію у різних варіантах, і хапається, як утопленик, і за соломинку, лиш би залишитися на такій «шкідливій» роботі, як начальник управління.»

Стаття1_4Моя впевненість не безпідставна. І не змінилася вона і після того, коли мене повідомили, що ще при кінці травня, 27.05, заступник міністра МОЗ України Василь Лазоришинець не дав згоду на Подання голови ОДА Валерія Лунченка про звільнення з посади Шніцера, яке було направлене у МОЗ 05.05.2014 року. Та рішення Лазоришинця голова ОДА отримав майже через місяць після підписання 23.06.2014 року. Брехню (див. відповідь Лазоришинця редакції), яку зам міністра підтвердив документально власним підписом, що ніякого Подання до МОЗ не надходило, я чув з його вуст неодноразово протягом червня. Виявилось, що академік, як мій батько за таких казав – «навелико вчений», ще не маючи пенсійного віку, втратив пам’ять. Не можу у свої 70 років в це повірити. У такому віці, та і старшому і в молодшому можна втратити хіба що совість, і то, якщо вона є. ГАНЬБА земляче.

Я завжди радів, коли вихідців з нашого, колись Богом забутого краю, призначали на високі керівні посади. Згадую, як я вихвалявся, коли високі посади в Києві займали Орест Климпуш, Іван Герц, Віктор Пензеник, Василь Дурдинець. А тих, що були в Уряді, Верховній Раді, Адміністрації Президента згодом, довелося згадувати у статтях під заголовком «Столичні (авт.- сто личні) закарпатці. Та жодному з них я не приділяв стільки уваги, як прийдеться приділити Лазоришинцю В.В. Роблю я це не з радістю, бо я думав, що завжди буду гордитися земляком, успішним кардіохірургом раннього дитячого віку, і мати надію на вирішення проблем охорони здоров`я нашого краю.

Згадую слова тещі, яка, коли дивилася інтерв’ю з кіноактрисами її молодості (прожила 84 роки), казала: «Боже, Боже, що робить з людиною час». А тепер думаю: «Що робить з Людиною, навіть з великої букви, корупційна злоякісна пухлина?» Невже до цієї зарази немає ніякого імунітету? Хай Бог боронить, щоб було так, як думаю, що вона не вражає тільки тих, хто не займає ніяких посад, від кого не залежить нічия доля, правда, шкодить вона таким у значно більшій мірі ніж зараженим, а в кінцевому рахунку, шкодить усім, а значить і державі.

Про Василя Лазоришинця я чув досить давно від пацієнтів та його родичів. Вперше з ним зустрівся у Києві на ВЕЧЕРІ відзначення «Лікар ІІІ тисячоліття». Я не міг знати його в лице. І тільки коли виголосили – Лазоришинець, я підбіг до його столика: «Василь Васильович?» «Я, Степане Томовичу». Я напружував пам’ять, щоб згадати його ще студентом, та дарма, Василь Васильович не навчався у нашому університеті.

Вдруге ми зустрілись у Інституті кардіохірургії. Академік НА, Президент НАМН України, директор Інституту урології, герой України Олександр Федорович Возіанов, який прийняв сина Степана в клінічну ординатуру, зателефонував директору Національного Інституту серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова. І запитав: «Чи є можливість надати Степану кімнату в гуртожитку інституту?» Після цієї розмови, ми з сином і зустрілися з заступником директора Інституту Василем Васильовичем. Після того було декілька зустрічей. Радів я за закарпатця і тоді, коли дізнався, що Олександр Федорович узяв його на роботу своїм заступником у Академію.

Не міг я нарадуватися і тоді, коли Василя Васильовича було призначено у 2008 році заступником міністра МОЗ України Князевича.

При зустрічі з академіком Олександром Федоровичем Возіановим, я розповів про безчинства в медицині області, особливо, в урології і запитав: «Чи можу звернутися до Лазоришинця, як Ви думаєте, Олександре Федоровичу?» «А чому б ні?» Телефоную Василю Васильовичу. «Напишіть звернення на моє імя»,- радісна для мене відповідь. Відіслав Звернення. Пройшло декілька місяців. Відповіді ніякої. Звертаюся повторно. Дзвінок з міністерства: «Степане Томовичу, Через 3 дні до вас приїде призначена заступником міністра Лазоришинцем Василем Васильовичем комісія, яку очолить головний уролог МОЗ, професор Сергій Петрович Пасечніков з двома обласними урологами інших областей. Чекаю. За день до «приїзду» дізнаюся, що комісії не буде.

Стаття1_2У грудні 2008 року, одного божого дня телефонний дзвінок (на мобілку): «Степане Томовичу, ви на роботі?» Таких дзвінків багато від пацієнтів. «На роботі. Що ви хочете?» «Ми приїхали з МОЗ по поводу вашої скарги, через хвилин 30 будемо». Чекаю. Через вікно бачу незнайому людину, гуськом за якою ідуть ті, про безчинства яких я писав. Зайшли у фойє лікарні. Представник МОЗ Полянський представився. «А вам що тут потрібно?»,- звертаюся до останніх. Полянський вимагав установчі та різні документи лікарні. «А де комісія, яка повинна розглянути факти, написані мною у Зверненні, і хто ви за фахом?»,- запитую представника МОЗ. «Я стоматолог, а комісія, про яку ви запитуєте, у лікарні. Ви з нею пізніше зустрінетеся». Та через годинку я дізнався, що ніякої комісії по моїй скарзі немає. Оце була, вперше почута мною, брехня від працівника МОЗ України. І теперішній брехні дивуюся не менше чим тоді.

Протягом 30 – 40 хвилин, Полянський дійшов висновку, що у лікарні знайшов такі недоліки, які я не зможу ліквідувати. «Так, лікарню я побудувати зміг, а недоліки ліквідувати не зможу?» Та Полянському було по барабану, що я кажу. Він мав одне завдання – лишити мене 6-ої Ліцензії (приватною практикою я займався з 1992 року). У облздороввідділі я дізнався, що в Ужгород приїхав і міністр Князевич та Лазоришинець, і, що на 17 годину запрошені головні лікарі області. Я запитав у заступника начальника управління Володимира Кузьмика, чи можу бути присутній і я, адже я теж головний лікар приватної лікарні. «А чому б ні?» сказав Володимир Миколайович.

За стіл у залі обласної ради сідають два гості з Києва і тодішній начальник Василь Скрип. Князевич розповідав хвилин 40 про медичні реформи. Уся розповідь була присвячена факту народження дочкою голови Тернопільської ОДА дитини в той час, коли цей казкар був завідувачем облздороввідділу. У роддомі виключилося світло і ці два посадовці застрягли у ліфті. Після цього, лікарня отримала генератор.

«У кого є запитання?»,- запитує Василь Скрип. Мовчок. Я підняв руку: «Які повинні бути відношення між державними та приватними медичними закладами?» «Я розумію, чому ви про це питаєте»,- уся відповідь головного лікаря України. Після закінчення зустрічі я спробував заговорити з Василем Лазоришинцем. Не було у «сто личного» посадовця, навіть, хвилини на розмову зі мною. Не дивлячись на мене, спішив за патроном і повідомив, що немає часу. Ось і не спрацювали старі закарпатські поговірки: «Свій, якщо не заплаче, то охоть ся скривить», «Свій ми не милий та при мені його не бий» та «Своя сорочка ближе до тіла». Мабуть тепер у «моді»: «Без сорочки ближче до тіла». Така теперішня реальність. Не буду казати, що нікуди від неї не дінешся, скажу: «Цю реальність потрібно міняти. Міняти маємо самі».

Не знаю, з якого часу знайомі заступник міністра МОЗ та начальник Стаття1_1управління Закарпатської ОДА, але з розповіді останнього знаю, що у 2010 році, коли Лазоришинець ще був заступником, а Шніцер повторно уже став начальником, Василь Васильович на медицину області перевів 2 млн грн., на які було закуплено 3 ангіографи(для чого 3?) для кардіодиспансера та працевлаштовано декілька кардіохірургів. Не буду оприлюднювати те, про що мені розповідають лікарі. Не буду робити ніякі висновки, але на запитання: «Чому Василь Васильович неправдами хоче зберегти на посаді Шніцера – корупціонера, хабарника, хтось повинен відповісти». Хіба такі дії високого владного медичного чиновника можна віднести до боротьби з корупцією, що і вимагає Президент України Петро Порошенко:«Мені потрібен негайний результат. В Україні ніхто не залишиться поза законом, і я дуже оптимістичний. Корупція існує в країні тільки тоді, коли вона знаходиться «під парасолькою», коли «зверху» вони мають захист, коли є відсутність політичної волі боротися з корупцією», – заявив він.

Порошенко наголосив, що корупція для української влади є «ключовим викликом». «Корупція, як рак, паралізувала український уряд, систему влади.

Без прозорої боротьби з корупцією у нас немає жодного шансу на успіх. Тому однією з моїх перших пропозицій було не тільки призначити генерального прокурора, який буде відповідати за це, але й також імплементувати пакет антикорупційних реформ, який є частиною Угоди про асоціацію», – сказав президент України.

На його переконання, «якщо ми не продемонструємо швидкий результат у боротьбі з корупцією, ми програємо кожну битву».

Василь Васильович знає, якої шкоди для здоров’я краян наробили очільники медицини краю за останні 10 років: не набула розвитку лапароскопічна технологія оперативного лікування, а в урології обласної лікарні, головний лікар Яцина, шляхом звільнення лікарів, які не давали йому щомісячно хабарі, позбавив урологічних хворих не тільки лапароскопії, але і таких оперативних втручань при раку сечового міхура, як радикальна цистектомія з формуванням сечового міхура з кишки, що значно покращує якість життя хворих після цистектомії. З якої причини наш земляк, державний службовець, нехтує здоров’ям своїх родичів, односільчан та краян, і йде проти політики Президента? Хіба це не зрада? Хіба це не саботаж? Хіба це дотримання клятви Гіппократа? Це все приводить до того, що Шніцер, Яцина та їм подібні не тільки говорять, але і демонструють, що в Україні нічого не зміниться, усе буде так, як і було при попередній бандитській злочинній владі, в якій вони були активними членами. Нечестивці, інакше їх не назвеш, сіють серед краян зневіру, відбирають надію.

Затямте корупціонери-хабарники, по вашому уже більше не буде. Народ вам цього не дозволить. Народ більше не потерпить ні імпотентну, ні сволочку владу. Не доводьте людей до ТРЕТЬОГО МАЙДАНУ, бо на ньому, якщо проллється кров, то це буде ваша кров. Я ще у січні писав: «Рух здобув нам НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, Майдан здобув ВОЛЮ». Невже прийдеться вашою ЛИХОЮ ЗЛОЮ КРОВ`Ю ВОЛЮ ОКРОПІТИ?

Степан Біляк, Карпатська Україна

Звернення біляк

Стаття1_3


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two × 4 =