«Карпатська Січ» вшанувала Дмитра Донцова (фото)

130  серпня 2013 р.  130-та річниця від дня народження Дмитра Донцова – ідеолога українського інтегрального націоналізму.
ДОНЦОВ Дмитро Іванович (30.08.1883, м.Мелітополь, тепер Запорізька обл. – 30.03.1973, м.Монреаль, Канада) – есеїст, громадсько-політичний діяч, ідеолог українського націоналізму. Закінчив реальне училище у Мелітополі, далі здобував освіту в Царськосельському ліцеї (1900), на юридичних факультетах Петербурзького (1901-1907) та Віденського (1909-1911) університетів. Докторську дисертацію з права захистив 1917. Був активним членом УСДРП, за що його двічі у Києві (1905, 1907) заарештовувано. У 1908 переїздить до Львова, 1912 одружується тут із студенткою М.Бачинською. Друкується зокрема у часописах «Дзвін», «Наша дума» та «Украинская жизнь», працює як журналіст у Відні, Берліні. Після заснування 4 серпня 1914 Союзу Визволення України (СВУ) стає його першим головою, однак уже у вересні виходить із цієї організації, звинувативши провід в організаційній неспроможності та фактичному розкраданні коштів. У 1917 повертається до Києва, 1918 стає членом Головної Управи партії українських хліборобів-демократів, очолює Українську Телеграфічну Аґенцію (УТА) гетьмана П.Скоропадського.
Після перевороту Директорії, у 1919-21, за допомогою Є.Коновальця та С.Петлюри, стає співробітником прес-бюро при посольстві УНР у Берні (Швейцарія) (див. Донцов Д. Рік 1918, К.-Торонто, 1954). У 1922-39 живе у Львові, редагує часописи «Літературно-Науковий Вісник» (1922-32), «Заграва» (1923-24) та «Вістник» (1933-39). Його бурхлива редакційна та видавнича діяльність розпочалася при безпосередній організаційній та фінансовій допомозі Є.Коновальця та Української Військової Організації (УВО). Після невдачі із створенням Партії Народної Роботи (Партії Національної Революції), органом якої мала бути «Заграва» і за якою також стояла УВО, відходить від політичної діяльності, виступає як незалежний редактор і публіцист. Друкується також у німецькій, швейцарській та польській пресі. Перед початком війни, у 1939 Д.Донцов був ув’язнений польською владою до Берези Картузької. Звільнившись, переїздить до Бухареста, де видає журнал «Батава» (1941).
Його прізвище фігурує в якості кандидата на посаду президента України в часі Українського Державного Правління (УДП), проголошеного Я.Стецьком 30 червня 1941. Після короткого побуту у Львові, Д.Донцов емігрує за кордон, перебуваючи в Чехословаччині, Німеччині, Франції, Великобританії, США, Канаді. У 1948-53 викладав українську літературу в Монреальському університеті. За кордоном випускає ряд концептуальних праць – «Московська отрута» (Торонто, 1955), «Від містики до політики» (Торонто, 1957), «Хрестом і мечем» (Торонто, 1967) тощо, – до останніх днів життя багато друкується в періодиці української діаспори.

6Д.Донцов вважався одним з найбільших ворогів радянського режиму. Згодом Є.Маланюк напише: «Часом аж страшно стає на саму думку: а що, якби отого «чорнявого студента» з Таврії забракло у нас на початку 20-х років ХХ століття?». Постать Д.Донцова стала однією з найбільш суперечливих і ключових в історії України 20 ст. Його погляди еволюціонували від соціал-демократії до націоналізму, від атеїзму до ідей воюючої церкви. У 1913 він виступає на 2 Всеукраїнському студентському з’їзді у Львові з рефератом «Сучасне політичне положення нації і наші завдання», в якому обґрунтовує концепцію сепаратизму України від Росії, що викликало гостру критику В.Леніна та лідера російських кадетів П.Мілюкова. Пізніше, у працях «Підстави нашої політики» (Відень, 1921), «Націоналізм» (Львів-Жовква, 1926) та «Дух нашої давнини» (Прага, 1944), Д.Донцов розвинув доктрину українського націоналізму як сполучення своєрідного екзистенціалізму з національно-релігійним підґрунтям, традиціоналізму та європейського консерватизму «межової» ситуації: українська нація боролася не лише за створення власної держави, але фактично – за власне виживання. Особливо він наголошує на духовному відокремленні України від Росії, культуру якої вважав антиіндивідуалістичною, а тому – виразно азіатською (див. Донцов Д. Культура примітивізму. – Черкаси-К., 1919). В українській, як і в кожній національній культурі Д.Донцов відокремлює є протиставляє дві традиції: аристократичну (козаків, «луччих людей») та інертної маси (плебсу, «свинопасів»), відповідно оцінюючи цілі періоди української історії. Своїм головним завданням він вважав виховання «провідної верстви» української нації в дусі активізму, особливі надії покладаючи на молодь. На формування світогляду Д.Донцова великий вплив мали М.Міхновський, В.Липинський, О.Шпенглер, А.Бергсон, А.Шопенгауер, Ф.Ніцше. На відміну від визначного українського консервативного мислителя В.Липинського, який вважав, що треба йти від держави до нації, Д.Донцов стверджував, що тільки сформована нація може створити власну державу. Критика Д.Донцова демократичної системи ще не дає підстав зараховувати його до тоталітарних мислителів, особливо з погляду сучасного поширення інших, зокрема так званих меритократичних теорій державного устрою. Він бачив Україну модерною цивілізованою європейською державою, започаткував в українській політиці й політології широке геополітичне мислення. Його погляди характеризують ірраціоналізм, ідеалізм та плекання культу сильної людини.
Великий вплив мала діяльність Д.Донцова у міжвоєнній Галичині та на еміграції. Завдяки йому створювалася специфічна атмосфера реваншизму, в якій виховувалася українська молодь, що пізніше вливалася до лав Організації Українських Націоналістів (ОУН) і Української Постанської Армії (УПА). Д.Донцов не тільки вплинув на особистості Є.Коновальця, С.Бандери, Я.Стецька, але також безпосередньо на формування ОУН, хоч сам він ніколи членом ОУН не був. Його політична філософія і публіцистика великою мірою позначилася на формуванні ідеології так званого «інтегрального націоналізму». Усупереч звинуваченням недругів, у своїй видавничій діяльності Д.Донцов ніколи не користувався грошима правлячих режимів, зокрема польського і нацистського урядів, і не служив їм, про що вже існують відповідні наукові дослідження і публікації.
Д.Донцов був освіченою людиною, вільно читав німецькою, англійською, французькою, іспанською та італійською мовами. Свої матеріали писав німецькою та англійською мовами, слідкував за публікаціями популярних європейських інтелектуалів, з якими знайомиться в оригіналі. Навколо «Літературно-Наукового Вістника» і пізніше «Вістника» він згуртовує групу провідних літераторів, есеїстів і публіцистів, яку пізніше називали «вістниківцями» і «празькою школою». До неї входили Є.Маланюк, О.Ольжич, Ю.Клен, О.Теліга, Н.Лівицька-Холодна, Ю.Липа, Л.Мосендз, М.Мухин, Р.Бжеський та інші. Полум’яні виступи Д.Донцова, блискучого стиліста, спричинилися до виникнення і поширення в Україні моди на есеїстику. Від часів Мішеля де Монтеня і пізнішого розвитку цього синтетичного жанру у Великобританії, вважається, що рівень національної есеїстики свідчить про виробленість тієї чи іншої національної культури.
Літературознавча концепція Д.Донцова характеризується як націоналістична, або неоромантична. З його творів про літературу варто назвати книжки «Поетка українського рісорджімента» (Л., 1922), «Наша доба і література» (Л., 1937), «Поетка вогняних меж. Олена Теліга» (Торонто, 1953), «Туга за героїчним»(Лондон, 1953). Позитивну оцінку йому давав М.Зеров. Видання, ім’я і публікації Д.Донцова були широко відомі на Наддніпрянщині, зокрема мали вплив на М.Хвильового. Вони відіграли свою роль у літературній дискусії 20-х років та значно пізніше, під час національного піднесення наприкінці 80-х – початку 90-х рр. Крайнощі деяких поглядів та висловлювань Д.Донцова викликали доволі гостру критику з боку сучасних йому ідеологів національно-визвольного руху (М.Грушевський, В.Липинський та ін.), діячів національного-демократичного напрямку (В.Ливинського) та й представників деяких течій націоналізму (О.Назарук, Св.Доленго) в Західній Україні. Для радянських пропаганди Д.Донцов був ритуальним об’єктом нищівної критики і лайки. Починаючи від 60-х років, окремі твори Д.Донцова нелегально поширювались у дисидентських колах. Нині деякі з них перевидані в Україні. Пристрасний стиль, ідеї й сама постать Д.Донцова викликають велику зацікавленість і в сучасних українських політичних і гуманітарних галузях.6
Націоналісти з “Карпатської Січі” провели пропагандиську акцію до дня народження Великого українця. В Ужгороді були розклеєні листівки, з цитатами ідеолога українського націоналізму.
Повідомили у відділі пропаганди спортивно-патріотичного руху «Карпатська Січ»

 


Loading...

Comments:

1 Response

  1. мукачівець сказав:

    Донцова потрібно вшановувати але не розклеюванням листівок на автозупинках та парканах

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 − eleven =