Кандидат-свободівець на посаду очільника Берегового Василь Вовкунович: “Берегове – моє свідоме життя, за яке не соромно”

вовкуновичКандидат від Всеукраїнського об’єднання “Свобода” на проміжних виборах міського голови Берегового Закарпатської области Василь Вовкунович розповів у інтерв’ю про завдання, які ставить перед собою, та плани щодо подальших змін у місті з точки зору українського націоналіста. Свободівець прожив у Береговому тридцять років, виховав тут своїх дітей та готовий глянути у вічі будь-кому. Кандидат на посаду міського голови розповів у нашій розмові про націоналізм як любов до свого та повагу до чужого, а також про свій життєвий шлях.

– Пане Василю, український націоналіст кандидує на посаду голови так би мовити промадярського міста Берегового. Погодьтеся, що це водночас дивно і сміливо?

– Даруйте, з таким же правом я можу сказати і про українське місто Берегове, адже, як показало голосування за перейменування міста на “Берегсаз”, більшість містян висловилася проти мадярської назви. А те, що в нашому поліетнічному місті Всеукраїнське об’єднання “Свобода” на виборах здобуло 10,4%, хіба важить мало? Це чудовий результат, який сміливо можна було б помножити на два, якщо б у місті жила моноетнічна громада. В Береговому – національно-свідома українська спільнота, великий відсоток громадян із вищою і середньою спеціяльною освітою, яких було направлено свого часу на роботу в різні галузі виробництва. Ми тут не народилися, але прожили все наше свідоме життя. Мову і культуру сучасного Берегового творять якраз ці люди, вони і є моїми потенційними виборцями.

– Які першочергові завдання ставите перед собою як кандидат на посаду міського голови?

– Завдання перед усіма кандидатами однакові – соціяльно-економічні. Завжди можливо внести корективи в життєдіяльність міської громади. Власне, хочу, зокрема, звернути увагу на два великі мікрорайони: біля автовокзалу і геологоекспедиції, подбати про пересічних пішоходів, здійснивши відповідно ремонт тротуарного покриття по вулицях Мужайська і Богдана Хмельницького. Це декілька тротуарних доріжок, по яких нині практично неможливо пройти, а особливо молодим мамам із колясками, не говорячи вже про вечірній час. Також потрібно в районі автовокзалу обладнати зелений оптовий ринок, щоби наші фермери з району не їздили в Мукачеве, а реалізовували вирощене в Береговому. Це тільки декілька проблем, які можна розв’язати одним суб’єктивним рішенням голови міста без великих затрат. Однак існує цілий каскад міських проблем, з якими своїми силами місту не впоратися, але це тема для окремої розмови.

– Багато розмов є про те, що буцімто націоналісти тут не мають жодних перспектив, а Берегове для них “чуже”. Розкажіть про себе, про “своє” Берегове…

– Тут я живу вже тридцять років, тут народилися і виросли мої троє дітей. Тут минуло все моє свідоме життя, за яке мені не соромно, бо кожному можу глянути у вічі і маю таку можливість, адже працюю вже 15 років у галузі надання послуг. У половини осель міста є меблі, які я привіз, а мій найкращий старий друг на ім’я Тібі-бачі їх встановив, вклавши у роботу часточку своєї душі. Потратив у Берегове завдяки Ужгородському державному університету, де навчався на історичному факультеті. До того вчився на політехнічному відділі Бродівського педучилища та пройшов військову службу. На третьому курсі закохався в однокурсницю Тетяну, одружився і переїхав жити в Берегове. Думав, що тимчасово, вийшло ж – назавжди. Працював у СПТУ-11, де за 10 років навчив і виховав багато молодих людей, які вже досягли успіху в житті. Педагогічні училища давали високу фахову підготовку, а Бродівське й поготів. Мені дуже подобалася педагогічна робота, але життя розпорядилося інакше. Потрібно було піднімати дітей і довелося працювати не тільки головою, а ще й руками. Тоді згадав армійську професію водія на МАЗ-535, пересів за кермо. Спочатку два роки возив людей в Угорщину, а пізніше і до цього часу – забезпечую місто меблями. Одночасно працюю дизайнером, менеджером, вантажником і водієм, а все це разом чомусь називається підприємництвом (усміхається).

– Нині є особи, які закидають, що буцімто Ви заважаєте спокійному життю в місті, особливо деяким угорським діячам.

– Можливо, воно так і є, бо я – український націоналіст. А це – любов до свого і повага до чужого, тобто повага навзаєм. На жаль, цього в нас в Береговому немає. Наші співмешканці намагаються всіляко принизити все українське, користуючись ситуацією в державі, яка за своє суттю продукує антиукраїнські настрої. Проте я не мадярофоб, у мене в родині багато угорців. Слід наголосити, що тривалий час після здобуття незалежности українські патріотичні сили знаходили порозуміння із політичними представниками угорської меншини. Однак, коли стали забирати від українських дітей школу № 1 по вул. Стефаника під угорську гімназію, я зрозумів: така демократія – це не те, що мені потрібно. Школу ми відстояли завдяки книзі, яка була видана в Ізраїлі англійською мовою. У ній було вказано факти: хто і скільки жертвував на школу.

– Цього року в Береговому свободівці вшановували 74-ту річницю Карпатської України. Тоді зчинився чималий галас…

– Ми вирішили привернути увагу до Берегівської української гімназії – хочемо відновити історичну справедливість. Люди мають дізнатися більше про постаті, які творили у цих стінах 1922-1938 років. Зокрема, йдеться про письменника Василя Пачовського та літописця Карпатської України Василя Ґренджу-Донського, який отримав путівку у велику літературу від професора Пачовського. Є ідея започаткувати грант для школярів, студентів та науковців, щоби зацікавити їх у більш детальному вивченні духовної спадщини цих особистостей. У довоєнний період українців у Береговому було чимало й українська гімназія виховала багато відомих постатей. Ось і все! Ми мусимо позбутися невігластва… Ця акція, про яку ви згадали, була абсолютно мирною.

Довідка: Василь Вовкунович народився 23 грудня 1959 року в селі Хітар Сколівського району на Львівщині в сім’ї репресованих. Закінчив політехнічне відділення Бродівського педучилища, а згодом 1988 року – історичний факультет УжДУ. Має педагогічній стаж роботи в СПТУ-11 м. Берегове, з 1992 року – приватний підприємець.

Василь Вовкунович за покликанням – патріот, за переконанням – український націоналіст. З 1990 року був членом партії УРП, а з 2007 року – в лавах Всеукраїнського об’єднання “Свобода”, голова Берегівської міської організації. Помічник-консультант народного депутата України свободівця Валерія Чернякова. Займається громадською діяльністю. Понад десять років активно співпрацює з товариством пошуку жертв війни “Пам’ять”, яка проводить пошук і перепоховання воїнів Першої та Другої світових воєн. Організатор і активний учасник чоловічого хору “Купаж”.

З дружиною Тетяною виховав трьох дітей. Донька Ірина – державний нотаріус, донька Тетяна – лікар-дерматолог, син Андрій – викладач фізичного виховання.

Розмовляла Ірина Гармасій

Ще  по темі:Закарпатський ЄЦ впав у істерику

 


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twenty − two =