Ми їхали вбивати – закарпатський активіст

війнаСкільки коштує людське життя, може сказати тільки його власник, тільки Він може дати оцінку своїм діям від яких залежить його і інші життя. Про це поділився на своїй сторінці у мережі Фейсбук громадський діяч із Закарпаття Іван Данацко (орфографія і стилістика автора):
Коли ми з друзями їхали на Майдан, це було в самий горячий період протистояння 19-20 лютого, ми їхали вбивати і мати шанс бути вбитими. Ціна нашого життя була рівна нулю, в обмін на це ми мали МЕТУ, майбутнє щасливе життя України. Люба куля снайпера, любий взрив гранати і ти вже мертвий. А ти взявши палицю і бючи працівників влади, вкладаючи всю біль, всі страждання, які пережив за період незалежності законів від влади, мав шанс вбити представника влади, якого змушували відстоювати їх інтереси. Ми виграли цю боротьбу, так як буле чітке розуміння, що там ворог і що ми хочемо змін, і ми несли в жертву наші життя з метою процвітання нашої неньки України, з метою зміни системи влади, а з боку влади був “найманець”, який душею тоже хотів змін і він не віддавався “наказу”, як ми віддавались “бажанню”.
Що ми бачимо зараз? Влада знову нас обманула, на своїх теплих місцях залишились ті самі люди, які довели народ до зубожіння, яким начхати на закони України, яким на плювати на честь, совість, свідомість і інші людські якості, головне бути при владі, що дає можливість бути при грошах. Створені умови для військового протистояння за незрозумілі цінності, з противником, якого я не знаю і за ідею яку не розумію.
Що я патріот України, який переживає за майбутнє держави повинен робити в такому випадку? Іти воювати проти “умовного противника”, або воювати проти зрадника, проти чиновника, проти влади, яка в той час коли іде війна, тримається з метою заробити за свої крісла. Як цінити своє життя, за копійки які потім МОЖЕ кинуть моїй сім’ї, або плювати на цю війну і чекати, що буде далі?
Я не був в політиці, постійно мав свій бізнес, який приносив мені гроші на проживання. Як всі бізнеси в Україні, він був полулегальний, так як я не хотів бути “рабом” у людей, яка в любу мить може тебе “послати”. Я цінував своє ТАКЕ життя до тих пір, поки не появилися в мене діти і мені потрібно зараз думати про їх майбутнє в цій державі, в моїй Україні. Але віддавати своє життя за майбутнє дітей олігархів я не буду, скоріше навпаки, візьму зброю наведу лад із своєю владою, а потім піду наводити лад із “умовним противником”, а може він стане моїм “союзником” у боротьбі з продажною, корумпованою, беззаконною владою.
Ось такі у мене сьогодні думки, не знаю знайти ЦІНУ СВОГО ЖИТТЯ, яке в одну мить із ніякої виростає в шалену.
Слава Україні!


Loading...

Comments:

2 Responses

  1. Володимир коментує:

    Вірно, Іване! Правда у тому, що вороги, – не лише ті, що дивилися на вас у приціл. Чимала кількість і значно небезпечніших, (бо вони приховані), дивилися на вас з вул. Банкової, Грушевського і були у вас за спинами.

  2. іван коментує:

    Цілком підтримую ідею. Революціі по суті не відбулось, ніякого
    простому люду не пройшло. Тільки
    нова революція, а вже потім умовний противник.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

15 − 10 =