День Європи в УжНУ (фото)

23 травня кафедра політології і державного управління Ужгородського національного університету провела конференцію «Криза Європейського Союзу чи криза уявлень про європейську інтеграцію?», присвячену Дням Європи в Україні.

У заході взяли участь викладачі та студенти факультету суспільних наук та викладачі Інституту економіки та міжнародних відносин. Окрім студентів та викладачів двох факультетів на конференцію завітали кандидат філологічних наук, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри словацької філології Ярослав Джоґаник та лектор чеської мови і культури Рената Жілакова.

Відкривали захід декан ФСН, кандидат політичних наук, професор Юрій Остапець та в.о. завідувача кафедри політології і державного управління, доктор політичних наук, професор Мирослава Лендьeл. «День Європи – це день, у який відзначають європейську солідарність. А наш захід може об’єднати викладачів та студентів, адже ми не повинні бути окремими закритими кастами. Спілкування – важливий елемент співпраці та навчального процесу», – зауважила М. Лендьел. Юрій Остапець продовжив: «Ми також наближаємося з кожним роком до Європи. Такі дні можна робити на факультеті постійно. Я вважаю, що цей день вдався, тому, що це є день об’єднання нашого колективу. Хочу вам побажати плідної праці та новітніх ідей».

На конференції обговорювалися проблеми, які визначають сучасні та майбутні тенденції розвитку ЄС, зокрема: питання влади в Європейському Союзі в умовах кризи; потенціал впливу на формування європейської політики країн Центральної Європи; моделі розширення ЄС у майбутньому; гендерна політика спільноти. Окрім того, представлені презентації студентів спеціальності «Політологія» про ситуацію у країнах-членах Європейського Союзу.

У першій доповіді  Антоніна Стряпко приділила увагу проблемі визначення влади в сучасному ЄС. Були озвучені декілька цікавих тез. Зокрема, що суверенна влада «нікуди не поділася» з ЄС, адже саме міжурядове співробітництво та постійна незгода між членами визначають порядок денний в Європі, знову повертаючи до дискусій щодо асиметрії у розмірах та вазі окремих країн. По-друге, як зазначила Антоніна Дмитрівна, розмір має значення, адже відмінності в економічній потужності, демографії, зовнішньополітичному впливові та міжнародному статусі тепер мають значно більший вплив, ніж вони мали на ранніх етапах інтеграції. По-третє, тепер проявом влади є не нав’язування комусь своєї волі попри спротив, але саме можливість сказати «ні». З цього випливає, що влада вето переросла у владу коаліцій – на всіх етапах інтеграції завжди існувала потреба в коаліціях, аби додати імпульсу мові та практиці переговорів. Успішні коаліції намагаються інтегрувати амбіції великих держав, щоб дати їм стимул для участі. Двозначність та утилітарність позицій інших держав-членів зміцнила роль коаліцій з метою контролю за відцентровими тенденціями в ЄС. Односторонні кроки щодо Шенгену Франції, Італії та Данії, викликані внутрішньодержавними дискусіями; Британський заклик щодо перегляду договорів, з тим, щоб репатріювати повноваження надані ЄС; німецькі затримки у заходах з управління кризою – це все сигналізує про артикуляцію «негативної влади». Зрештою, криза в ЄС оголила питання влади, державного суверенітету та позбавила ілюзій, щодо «зняття» цих питань з порядку денного.

Кандидат політичних наук, доцент Євгеній Гайданка у доповіді звернувся до досвіду країн Вишеградської Четвірки, а також торкнувся неймовірно актуального питання євроскептицизму в межах нових центральноєвропейських країн. Утворення Вишеградської Четвірки стало породженням ідеї про Центральну Європу і безпосередньо пов’язано з нею. Після руйнації наприкінці 1980-их років єдиного комуністичного простору, у регіоні Центрально-Східної Європи розпочинаються масштабні системні трансформаційні процеси. Наслідком політико-економічних трансформацій у поставторитарних країнах стала загальна еволюція суспільно-політичного устрою. Разом з тим, деякі країни досягли найбільшого успіху у процесі демократичного переходу – стадії консолідації демократії, в інших країнах процес становлення демократії не був настільки успішним і є незавершеним до сьогодні. До еталонів успішного здійснення демократичного транзиту у посткомуністичну епоху більшість політологів відносять, в тому числі й Польщу, Угорщину та Словаччину.Впевнено можна стверджувати, що той шлях до НАТО та ЄС, які пройшли ці постсоціалістичні країни є повчальним для України, адже вони виконали практично всі вимоги, які їм було виставлено з боку Європейського Союзу.

Професор Мирослава  Лендьел у своєму виступі «Цетральна Європа в ЄС: проблемне дитя чи вундеркінд?» спробувала в дуже цікавій формі відповісти на питання, яким чином країни ЦЄ сприймаються в Європі, і з якими проблемами вони стикнулися при вступі до цих структур. Зокрема, було зазначено, що упродовж перших п’яти років перебування у складі ЄС країни В-4 не відігравали суттєвої ролі у формуванні його стратегії, більше того, навіть не прагнули цього, що пояснюється адаптацією до умов членства. Водночас у 2004 році, тобто напередодні приєднання до ЄС, центральноєвропейським країнам вдалося шляхом просування спільної позиції покращити умови доступу до аграрних програм спільноти.  Водночас економічні проблеми, які визріли в країнах В-4 у другій половині 2000-х років, політична  нестабільність в Угорщині, ескалація конфлікту між цією країною та Словаччиною з приводу статусу угорської меншини, не сприяли формуванню єдиної програми дій в загальноєвропейському масштабі. Центральноєвропейські країни обрали роль так званого «донора демократії», використовуючи інструмент національних програм міжнародної допомоги для сприяння розвитку демократії, насамперед, в Україні та Білорусі, країнах Західних Балкан. Оскільки три із чотирьох країн Вишеградської групи межують з Україною, вони є зацікавленими у формуванні зони безпеки, стабільності та, щонайменше, неавторитарного режиму управління біля своїх кордонів, а, отже, застосовують стратегію «м’якої сили» щодо східного сусіда. До переваг центральноєвропейської технічної допомоги належить краще розуміння внутрішніх перешкод для європейської інтеграції України, що зумовлює більш органічне сприйняття політичних та управлінських рекомендацій, що пропонуються експертами В-4, аніж їх колег з решти країн ЄС.

Дуже цікавим став виступ кандидата політичних наук Павла Білака з кафедри міжнародних відносин, адже він запропонував не розглядати ЄС як річ-в-собі, а трохи вийти за межі самого союзу та подивитися на міжнародні відносини глобальніше, розглянувши відносини між ЄС та Китаєм. Насправді, в умовах сучасної глобалізованої економіки вихід на азійські ринки робить Китай бажаним партнером. Проте виникають певні недомовленості та проблеми у спілкуванні з цією потужною азійською державою – в першу чергу, через проблему недотримання прав людини та тибетського сепаратизму в КНР. Павло Павлович дуже влучно звернув увагу присутніх на те, що ЄС не може дозволити собі підтримувати офіційні зв’язки з Тайванем, оскільки формально необхідно дотримуватися визнання єдності Китаю. Проте існує багато неформальних та напівформальних каналів комунікації, які роблять Тайвань практично повноцінним актором міжнародних відносин.

Старший викладач кафедри політології та державного управління Маріанна Колодій надзвичайно зацікавила присутніх презентацією щодо гендерної політики Європейського союзу в Україні. Як чітко підкреслила доповідачка, гендерна політика – це не надання преференцій тій чи іншій соціально-статевій групі, це не перетягування канату між статями – це збалансована державна політика з урівноваження прав та, головне, можливостей цих різних груп. Маріанна Михайлівна визначила основну політико-правову базу для забезпечення гендерної рівності та вказала на недоліки та прогалини в сучасній практиці застосування цих документів на практиці в Україні. Основним висновком, який зробила М. Колодій було наступне гасло: «Ми не хочемо кусок пирога, ми хочемо змінити рецепт його приготування».

Останнім серед викладачів виступав кандидат історичних наук, доцент кафедри політології та державного управління Іван Стряпко. Він охарактеризував основні моделі розширення Європейського Союзу, зокрема, по-перше, це Європа „різних швидкостей”, коли не всі держави-члени можуть або хочуть в однаковому темпі просуватися до інтеграції у певних сферах. Це вимагає спеціальних заходів для погодження інтересів різних груп держав. По-друге, це Європа a la carte, так зване „меню” стратегій розвитку європейських країн – тобто модель інтеграції, за якою держави самі вирішують, брати чи ні участь у певній конкретній інтеграційній ініціативі.І по-третє, Європа концентричних кіл. Вона передбачає дедалі вищий рівень інтеграції у напрямку „центру” Євроспільноти, яким мали б бути країни ЄС після створення політичного союзу, спільного ринку та господарського й валютного союзів. Далі йдуть країни Європейської асоціації вільної торгівлі, наближені до ЄС у господарському і правовому плані. Зовнішнє коло утворюють країни, асоційовані з ЄС, які претендують на повноправне членство. Четверте, найширше коло – це країни – члени ОБСЄ як спільний простір європейського співробітництва. Іван Олександрович, до того ж,  зробив прогноз, що Україна за сприятливих умов таки підпише до кінця року договір про асоціацію, а от Туреччина навряд, на його думку, доєднається до ЄС повноцінно, адже Європа зацікавлена в «буферній зоні» на своїх кордонах.

У конференції брали участь 9 студентських команд, кожна з яких презентувала групу європейських країн. Слід відзначити високий рівень підготовки та аргументації студентів, які проявили не тільки достатньо ґрунтовні знання в обраній сфері, але й високу креативність у презентації цих груп країн. Перемогу здобула  студентська презентація «Австрія, Німеччина, Франція – локомотиви розвитку Європейського Союзу», котру підготувала команда студентів Анатолій Головка, Марія Германович, Сергій Ліхтей та Марта Шелемба. На думку журі, доповідь Анатолія Головки була глибоко осмисленою, фаховою, підкріпленою великим фактичним матеріалом. До того ж журі відмітило аналітичність виступу.

Друге місце посіли студенти Марія Бровді, Ліліяна Арсеньєва та Хохлова Анастасія, котрі підготували презентацію на тему «Соціально-політичний розвиток та інтеграційні процеси в Італії та Португалії».

Почесне третє місце за презентацію «Словенія, Болгарія, Румунія – особливості членства в ЄС» отримала команда, членами якої були Галина Фенинець, Марта Шелемба, Марія Германович, Марія Ліхтей, Євгеній Дердяй і Ганна Савляк.

Усі команди були в якості заохочення запрошені на Чеські читання, які організовуватимуться 30 травня з нагоди проведення декади чеської культури в Ужгороді.

Марія Чаварга, студентка відділення журналістики

Фото Миколи Прохорова

Суспільні6 Суспільні Суспільні2 Суспільні3 Суспільні4 Суспільні5


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

18 − 4 =