Чому переселенці з Донбасу “котять бочку” на кляте Закарпаття?

переселПро це пише на своїй сторінці у мережі Фейсбук журналіст Іванна Бедей.

Побувала сьогодні на круглому столі, під час якого місцева організація, що об’єднує переселенців з Донбасу, обговорювала проблему житла для ВПО. Ну як обговорювала… Скоріше, активно катила бочку на кляте Закарпаття, яке не має жодної совісті і кинуло їх напризволяще.

Блять. Блять. Блять. Ви мене, звичайно, перебачте, але без матів ну просто ніяк. Спочатку я намагалася адекватно сприймати те, що відбувалося. Так, додому до людей прийшла війна. Так, вони опинилася у важкій ситуації. Так, вони покинули свої домівки і зараз змушені починати життя спочатку. Але…
Коли цей круглий стіл із по можливості спокійного обговорення перетворився на фарс, під час якого почали принижувати закарпатців, я не витримала і пішла. Щоб ви зрозуміли: організатор цього дійства додумалась до того, що почала кривлятися із закарпатців, котрі, дибіли, із 1990 року стоять у черзі за житлом і, на відміну від них (себто переселенців), красивих і розумних, нічого не роблять щоб те житло у держави вибити. От вони збирають круглі столи, штурмують ода і мерії, щоб їм дали житло. Дали землю. Дали гроші. Дали роботу.
Блять. За що??? За що вам все це потрібно дати?

У мене дуже багато знайомих і друзів-переселенців. Це прекрасні люди, котрі приїхали у новий регіон, зрозуміли цей регіон, адаптувалися, знайшли роботу, житло (орендоване, О УЖАС!!!), і живуть тут, намагаючись знову стати на ноги і збудувати собі новий, власний, комфортний і красивий світ. Вони молодці.Я ними захоплююся і щиро їх поважаю. Але таких, на жаль, як виявилось, меншість. Більшість хоче, щоб їм усе принесли готове. Більшість не хоче визнати того, що, блять, війна до їхнього дому прийшла тому, що вони це допустили. Вони десятки років вимощували їй доріжки і всипали їх квітами. Вони ліпили той грьобаний русскій мір, через який, в тому числі мій коханий, не спить ночами через жахіття і змушений заліковувати поранення, отримані в АТО. А тепер вони сидять в Ужгороді в ОДА за чистенькими столами і плюються в бік закарпатців, котрі не прийняли їх так, як їм би цього хотілося.

Чому я, корінна закарпатка, котра теж не має власного житла, не поводжуся так, як вони? Чому так не поводяться десятки моїх друзів, котрі, як і я, змушені роки поспіль жити в Ужгороді чи Мукачеві і винаймати там житло? Так, за немалі гроші. Так, це важко. Але я у свої 25 якось справляюся. Сама. І думаю, як би ЗАРОБИТИ на власне житло, а не в кого його випросити. А чому ви, дорослі мужики і баби, вимагаєте до себе іншого ставлення і хочете, щоб вам усе принесли на тарілочці? Чому ви, блять, сидите тут, а не звільняєте свої домівки від тієї чуми? Чому 75% із вас уже заявляють, що не збираються повертатися на Донбас? Тут краще, правда? Але тут краще не просто так. А тому, що люди тут звикли пахати, як прокляті, і власними руками, потом і кров’ю будувати собі життя. Не покладаючись на соцслужби, адміністрації і ефимерну Державу, котра ніби то має нам усім все дати. Тому вчіться, мої любі. Якщо хочете жити так, як живуть закарпатці, вчіться працювати так само. Бо просто так вам ніхто нічого не дасть. Ніхто вам нічого не винен.

 


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 + 8 =