Чому гинуть закарпатські музеї?

музейУ відповідь на нещодавню публікацію про перипетії конкурсного відбору на посади директорів закарпатських музеїв до редакції “РІО” надійшов лист з реакцією читача на підняту проблему. Лист написаний місцевою говіркою –наводимо зі збереженням стилістики оригіналу.

Медик за фахом і краєвед-любитель, я принадлежу до старшого поколіня закарпатців. Знав многих знаменитих людей, в том числі музейщиків. У музеях раньше бывав часто, у послідні роки бываву рідко. Роки…
Прочитав у суботньому числі народної новинки «Ріо» статтю пана Федаки про ужгородські музеї, замок і тоті ігри, что одбывавуться вокруг назначеня нових директорів. Як ми не было тяжко, потягнувім ся у неділю, по законченю службы Божої, у музеї.
Спершу у замок, де находиться обласный краєведчеський музей. Перед входом справа приліплена тераса-ресторан, впозірує як більмо на оці. Не міг ім порозуміти што робить сись новоділ на тілі замка? На стіні над входом до замка колись висів бронзовый герб Ужгорода, а типирь вмісто нього повісили якісь   ци то пластмасові, ци то гіпсові.   Де діли истинный герб?   Ко се збытковання вчинив? Колим переступив входну браму, зліва м увидів іще єден ресторан. Ци не замного дві палінчарні – п’ять мийтру єдна од другої! Зайшов у двір, думав, што открывуться старі стіны замка з обох сторон, з галереями на них і канонами і др., про што у бытность митав і говорив мені покойный Петро Сова. Та де там! Зліва построєный громадный безформенный торговый кіоск, котрый закрыв воспріятіє замка із западной стороны, справа – недуйдава хоз-постройка, котора, як казав мені Юлій Кондор, мала быти вже давно знесена. Но, та де тота аура, дух старинного замка, де каждый камінь напоминає старовину, нашу історію?
Но нич! Вповіли ми сотрудники, што варта зайти у подвал замка, там дуже файна дегустація і « комната для пыток». Зайшов. Такої, перебачте на слові, дурнятины я не чекав. Што сим хочуть вповісти людям? Вы покажіть красоты архітектуры, особенности замка, а не дешеві і ганьбливі штучки, вытворені думаву, для висміювання наших предку серед туристов, особенно із-за границі.
Зазвідав ім жіночок-служительок музею, чом так много ресторану і чиї они. Одповіли, что принадлежать они невісті директора пані Мащак, а чом так много – вбым зазвідав директора.
Далем пройшов коло того міста, де была стара замкова церков, Штефан Пеняк давно ми показовав як розчищавуть її фундаменты, што сохранилися. Типирь тото місто заросло бурянами, сись інтересантный памятник никому не треба.
Зайшов ім у внутріній дворик. Выклали го без всякого вкуса новов плиткув, вид испорченый, старовина пропала. Тут ми служителька вповіла, вбых до стін близько не підходив, бо звирху на голову може впасти брыла… Бо вже такоє раньше было. Захотів ім побзерати археологію, колись бывшій директор музея Пеняк з гордостю показовав особенно красні бронзові і залізні предметы. Повіли, што закрыто. Ремонт. Скоро й не одкрывуть… Давньої писаної історії тоже не выставлено, є штось про історію Ужгорода і замку, і зал про історію краю у першій половици ХХ віка. А де другі періоды, звідаву. Кажуть, позирайте, діду, то што є, а не придумуйте, штось своє, у нас є другі проблемы – тече вирьх-крыша так, што спасу од доща не є. Я подяковав за «чемность» і «почливость» і знищеный увідітым і вчутым пішов до выхода.
Захотілося в туалет. Показали, де. Там уповіли, што треба платити за вход 3 гривні. Я зачудувався, як платити, та в ціну входного білета в музей має быти закладено і туалет. Сказали, всі вопросы до пані Мащак, бо се її бударь, можете попросити її. Я старый чоловік, просити   не захотів, дав 3 гривні, сходив у туалет і пішов з музея… Як ми не было тяжко, рішив ім   зайти і у сусідный музей – староє село. Захотів ім перевірити, ци на правду на хижах течуть верьхи-крыші. Што м увидів – передати тяжко. Верьх на хижи з Раховського района, котрій скоро буде 300 років ( так написано на таблици ), вызирає як простріленый з тяжкого кулемета – отвор на отворови! Кажуть, не чудуйтеся, бо й другі течуть! Велика хижа, тоже з Раховського района, закрыта пльонков, кажуть сотрудники, што се вже 3 роки.
Та што то за одношеня до памяти, до культуры, до свої   роботы? Што в єдному, што в другому музеї!
Щи м потягнувся на вулицю Подградську, з котрої видко замок із сіверного боку. Се ми порадили музейні сотрудники. Люди добрі, тяжко повірити в то, што м увидів. Крыша тече у многих містах, стіны потріскані, позаростали як у джунглях! Та ко нас буде честовати у світі з таким одношеням до свої історії і свої культуры?
Пане Федака, хоть мы з вами розходимеся у національных вопросах – Вы українець, а я русин – быв, єсмь и буду, у вопросах нашої закарпатської історії і культуры я з Вами солідарный. Та ци не думаєте Вы, што нищеня нашої пам”яти, історії і культуры робиться ціленаправлено, так як колись нищили наші церкви руками   здеградованих людей-закарпатців, так нині робиться руками другої быдлоти? Бо не буде пам’яти, історії і культуры – не буде і народа! Через што, об’єдиняймеся в защиті наших сокровищ ушыткі: українці, русины, мадяри, румуны, німці, словаки, чехи. Инак быдлота і далше буде нищити наші сятыні, стирати наші народы з лиця планеты.
Ю.Желтвай

RIO


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 − ten =