Бродячі пси закарпатської журналістики

ЗубачКоли довго спостерігаєш за собаками – то бачиш, що в соціальному плані вони дуже подібні до людей. Особливо, в наші кризові часи. Вони «тусуються» між організаціями і закладами, десь нарешті прилаштовуються немовби «на роботу», а потім ідуть на будь-який двобій, аби не підпустити до хлібного місця свого конкурента.

Колись я бігав до заводу «Турбогаз», на мене люто гавкала собака звідти і, звичайно ж, дратувала. А директором на підприємстві тоді був Василь Сентипал. Я й подумав відразу: «Якщо я буду на пса кидатися палицями – гавкун мене сприйматиме за якусь злу мавпу, спробую його злякати… інтелектуально.» І я сказав гавкаючому псу: «Менше гавкай, бо я – товариш Василя Сентипала, попрошу його – вижене тебе з роботи!» І що видумаєте? Собака зненацька злякано заскавучала, підібгала хвіст і втекла. Більше вона на мене не «виступала».

До чого я це говорю? А до того, що ситуація з псами дуже нагадує становище національної журналістики. Газети й журнали починають відігравати все менше значення для «стовпів суспільства», які для фільтрації інформації, проводження ідей, корисних для себе, – обкладаються своїми виданнями, бюлетенями, сайтами, а також «собаками», які справно «гавкають» лише за них – прес-секретарями.

Ситуацію потрібно змінювати.

Ми й так, за підсумками міжнародної організації «Репортери без кордонів», знаходимося наразі на 116 місці в світі за рівнем свободи слова в країні. Маленька Естонія – на третьому, а ми – «велика держава», «нащадки запорізьких козаків» – у хвості демократії. Як не сумно, журналісти своєю згодою на те, щоб «бути при комусь» і «дути лише в його дудку», – сприяють поглибленню і так коренастої української корупції. З таким підходом, який передбачає пригрівання свого «кишенькового» журналіста, невдовзі закриються всі видання з духом волі, певної (бо повної аж надто мало) свободи слова. Натомість у кіосках наші українці зможуть знайти видання «Правда СУЧА (Спілки Учасників Чергових Авантюр)», «Голоси авторитетів» (міліція), центральну газету «Менти-1» того ж відомства, «Дорога щастя» (ДАІ), «Національний стукач» (СБУ) газету для садівників і садистів «Прокурорська малина» тощо. Зацькованим журналістським функціонерам доведеться тоді (а час цей усе ближчає) звернутися до «верхів» із приводу того, щоб замість випадкового (за влучанням у ціль) звання «Заслужений журналіст України» ввести «поганяло» «Товариш ДУПА». А ДУПА розшифровується – Давач Упередженої Підлої Ахінеї.

Один місцевий національний русинський поет, до смерті закоханий в Україну, звернувся якось до національної (української) журналістики: «Мамко моя, гея-гоя!» Втім, про геїв поговоримо в іншому числі…

Василь ЗУБАЧ


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eleven + eleven =