“Божевільний” мукачівець намотує переможні кілометри (ФОТО)

Коли всі нормальні люди “тусуються” за прилавками традиційного свята вина, божевільні шнурують кросівки і накручують кілометри на засніжених трасах Жорнини. Саме тут, неподалік Росвигова, нам і вдалося “спіймати” переможця Новорічного напівмарафона “Йоль” мукачівця Сергія Расчупкіна та влаштувати йому невеличкий допит.

Сергію, ще раз вітаємо з перемогою! Розкажеш про ті змагання?

расчупкін

Із задоволенням. Я любитель побігати та побалакати про біг, про його складність і його красу, та про те, що він є найкращим способом тримати себе у хорошій фізичній формі. Новорічні змагання у Вишгороді організували хлопці з марафонського клубу “Київ 42195” (президент клубу Костянтин Железов). В їх щорічному календарі є й ультрамарафони на 50 і 100 км, нічний марафон та зимовий напівмарафон, довжиною 21 км та 100 м. Саме в останньому я й переміг. Змагання проходили 28 грудня в останню неділю року. До слова, Йоль – це не лайка, а, згідно Інтернету, середньовічне свято зимового сонцевороту у германських народів, що відзначалося в найдовшу ніч року.

 

Давно займаєшся бігом?

Так, вперше я вийшов на бігову доріжку дванадцятирічним – у 2002-му, слідом за братом і сестрою, записався до клубу спортивного орієнтування “Товариш”, де тренером Олександр Цепурдей. З ним ми і дотепер співпрацюємо. Орієнтування зразу мені сподобалося, я їздив на різні всеукраїнські змагання, крім бігових виступав і у лижних та велостартах…

Але у 18-ть мені захотілось нових вражень, і тренер запропонував спробувати себе у гірському бігу. І от 1 червня 2008-го я вперше стартував у чемпіонаті України з гірського бігу, що проходив на Львівщині у місті Сколе. Зайняв друге місце серед юніорів. Наступного року в Італії на юніорському чемпіонаті світу з гірського бігу зайняв 32 місце. Це були мої перші серйозні легкоатлетичні змагання. У 2010-му стартував на чемпіонаті Європи з гірського бігу у Болгарії. Та потім були випускні іспити в університеті, травми, невдалі старти. 2012 -2013 роки “вилетіли” з-за служби в армії. Але саме там, в армії, у мене з’явилась небачена жага почати бігати професійно. І ось з осені 2013-го почалась нова сторінка мого бігового життя. Переосмислення пішло на всіх фронтах. Я зрозумів, що біг для мене все, це та справа, якою я хочу займатись все життя.

Після армії важко було починати – набрав зайвої ваги, ноги забули що таке біг. Вільного часу небагато, бігати, як правило, мені вдається лише ввечері, після роботи, а зимою в цей час вже темно, тож бігаю з ліхтарем. Та тренувався наполегливо і вже з весни 2014-го почав стартувати на місцевих змаганнях. Брав участь в обласних чемпіонатах з орієнтування та легкої атлетики. Прогрес йшов щомісяця. У червні знов стартував у Сколе на чемпіонаті України з гірського бігу, йшов лідером, але проскочив розворот на дистанції, втратив зайвий час і у підсумку фінішував четвертим. Та до збірної попав, і все літо бігав по горах, готуючись до чемпіонату світу в Італії. На жаль, з-за відсутності коштів туди я так і не поїхав.

 

Думаю, більшість й не чула про гірський біг. Що це за вид спорту?

 

Гірський біг (mountain running) – одна з молодих дисциплін легкої атлетики, і суть її зрозуміла з назви. Траси прокладені на пересіченій місцевості по ґрунтовим дорогам та кам’янистим стежкам, зі значною кількістю підйомів (для змагань, що проводяться в основному “в гору”) або підйомів і спусків (для змагань, де старт і фініш знаходяться на одному рівні). На чемпіонатах Європи і світу, участь в яких я приймав, дистанція йшла лише вгору, на українських чемпіонатах – вгору і вниз.

За кордоном проводиться чимало змагань, потроху цей вид легкої атлетики знаходить своїх прихильників і в Україні. Так минулого року в Карпатах я стартував на двох цікавих дистанціях: у червні був четвертим на Goverla Race – швидкісному забігу на найвищі гори України Петрос і Говерлу (довжина 14 км, набір висоти 1900 метрів), а у вересні переміг на Borzhava race – забігу на гору Стій. Стартували ми біля водоспаду Шипот, забігали на Гимбу і Великий Верх, на вершині Стою розверталися і бігли назад. Майже всю дистанцію, а це 21км з 1250 м набору висоти, довелося долати у щільному тумані, та завдяки добре розміченій трасі і хорошій організації обійшлося без ЧП. Я переміг з результатом 1 година 50 хвилин, другим був сильний та поважний мультиспортсмен, майстер спорту зі спортивного орієнтування Роман  Чепіль зі Львова, третім – ще один майстер-орієнтувальник Артем Слотин з Черкас, фанат бігу та дуже хороший мій друг. До речі, що цікаво – обидва ці старти організовували “не горяни”: Goverla Race – одесити з Всеукраїнської молодіжної організації “Національна організація скаутів України” (головний організатор Сергій Брошеван), а Borzhava race – кияни (Ніна Данченко).

 

А до київського старту як готувався?

 

Спеціально – ніяк. Після того, як зірвалася поїздка на чемпіонат світу до Італії, шукав хоч якісь старти, щоби реалізувати себе. Тренер допоміг з виїздом у Словаччину. Там я переміг у 12-кілометрових змаганнях з гірського бігу “Шлях  до перемоги в Юсковей Волі” (Cesta k víťazstvu v Juskovej voli), наступного дня у Стражському стартував вже на шосе на 10-кілометровій трасі “Лаборецької десятки” (Laborecká desiatka). Зі старту захопив лідерство та сил для перемоги не вистачило – останній кілометр ледве ноги переставляв, фінішував шостим (з 81-го).

Сподобалися гірські змагання, що проходили в містечку Банське (Beh do vrchu Banské – Mlačky). Майже семикілометрову дистанцію з 350 метрами набору висоти я подолав за 24 хвилини та 40 секунд і був першим. Головним організатором цих та багатьох інших подібних змагань був мій хороший словацький друг з українським корінням Михайло Іванчо – сильний різноплановий спортсмен та просто хороша людина.

Запам’яталися ще одні 10-кілометрові змагання на шосе, що проходили у Нижньому Жіпові (Žipovská desiatka). Приїхав на старт простудженим та з “кріпатурою” – напередодні на роботі довелося розвантажувати вантажівку з піском. Зі старту, взявши високий темп, уходимо від суперників разом з сильним словацьким напівмарафонцем Тібором Шахайдою. Траса була нелегкою, з різкими поворотами та затяжним підйомом. Тож невдовзі сказалася втома і сил триматися за словаком у мене не вистачило – фінішував другим з результатом за 32 хвилини і 30 секунд. Сподобалася велика кількість глядачів вздовж траси – вони виявили дуже сильну підтримку і це допомагало підтримувати високий темп.

Закінчував сезон 30 листопада змаганнями Citty run Generali, що проходили на вулицях містечка Вранов над Топльов. П’яти з половиною кілометрова дистанція з незначним (40 м) набором висоти та з десятьма різкими поворотами, що дуже гасили швидкість. Було дуже холодно, нижче нуля, у шортах більше не бігтиму в таку погоду. Зі старту я одразу задав високий темп на який ніхто нічого не відповів, але після першого кола з-за холоду швидкість впала і я якось добіг на результат 16 хвилин 47 секунд, але все ж першим.

На цій приємній ноті я й закінчив свій спортивний сезон. І тут випадково познайомився з чарівною дівчинкою Яною, яка готувалась пробігти Новорічний “Йоль” у Вишгороді, що під Києвом. Вирішив і собі спробувати, що воно таке легкоатлетичний напівмарафон і пробіг 6 грудня 21 кілометр і 100 метрів вулицями рідного Мукачева. Ну, звичайно ж вночі і звичайно ж легким темпом – за 1годину 16 хвилин і 16 секунд.

 

І як тобі “Йоль”?

До столиці приїхав за кілька годин до старту. Там зустрівся з волівчанином Василем Бецою – екс-чемпіоном України зі стипль-чезу – бігу на 3000 м з перешкодами. Василь зараз живе у Києві і теж приймав участь у цих змаганнях, але у форматі естафети – утрьох з товаришами вони по черзі бігли 5 кіл по 4,2 кілометри кожне. Разом поїхали до Вишгороду.  Цього дня було дуже холодно. Вітер з водосховища, – 8о С. На старті було близько 650 учасників, я якось пробився вперед, адже хотів стартувати якнайшвидше. Так і сталося. Я стартував і одразу задав темп усім – вирвався вперед. Суперники мій ривок не сприйняли всерйоз – вважали, що надовго мене не вистачить. Через декілька хвилин зрозумів, що тоненького гольфа не вистачає для обігріву, та ще й без рукавичок і шапки. Бігти проти вітру при такій температурі виявилося вельми неприємно. Дуже замерз на першому  колі, але потім мені здалось що зігрівся, та це лише здалося – бо вже на четвертому колі почались судоми від холоду і останні 6 км я боровся лише з ними. Було смішно від думки, що можу не добігти – двадцять кілометрів лідирувати і зійти на останньому..? Фінішувавши, був радий, що зробив це, не зважаючи на важкі погодні умови. Думаю, що для першого старту 1 година 12 хвилин та 37 секунд є непоганим результатом. Яна Чорна фінішувала дев”ятою серед дівчат – дуже рад за неї. До речі, команда Василя Беци в естафеті теж перемогла, тож всі найвищі нагороди поїхали до Закарпаття.

 

Твої найближчі плани?

Цього року хочу вийти на багато вищий рівень бігу – більший кілометраж, більше відпрацювань техніки, вищі швидкості та більше стартів. Вдячний всім людям, які мені допомагали та вірили в мене, було б важко без їх підтримки. Біг для мене все, це те, від чого я отримую задоволення. Навіть під час звичайної пробіжки відчуваєш свободу, коли я в русі, то ніби світ змінюється навколо. Восени планую пробігти марафон – 42 км 195м, а до того хочу стартувати всюди, куди буде змога доїхати і виступити. Сподіваюся, що невдовзі бігуни на вулицях закарпатських міст стануть звичайним явищем, і брендом нашого краю будуть не лише фестивалі вина, а й масові марафонські і будь-які інші пробіги. Бо біг – це здоров’я. Якщо ви наважитеся регулярно бігати – будете почувати себе набагато краще, біг продовжує життя, а найголовніше – покращує його якість. При бігові з’являються нові думки, нові ідеї, мозок починає активно працювати. Якщо є панацея від багатьох хвороб, то це – біг.

Записала Марина Бобуська

Фотографії з Інтернету та з архіву Сергія

расчупкін3 расчупкін2


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

18 − eight =