Блиск і злидні сучасної архітектури Ужгорода (ФОТО)

Наприкінці 80-х років, ще за головування в Ужгородському міськвиконкомі Еміла Поповича і при очільництві Закарпатського обкому КПУ Генріхом Бандровським, ціла група архітекторів і художників працювала над питанням, винесеним у заголовок. У них була розроблена концепція благоустрою основних площ міста над Ужем, розміщення малих архітектурних форм, пофарбування фасадів історичного центру міста. На жаль, розпочаті роботи не були реалізовані сповна. Причина не лише в розвалі СРСР.

народна
Звичайно, з перебігом часу вносяться нові корективи до дизайну малих архітектурних форм міста. Тобто, вигляду замощення вулиць, тротуарів, озеленення, ландшафтного дизайну в цілому, лавок, пам’ятних знаків, пофарбування фасадів тощо, вигляду скверів і парків, що і складає загалом естетику міста.
Відвідуючи інші міста України, спостерігаєш, що за останні п’ять років не лише обласні центри, а й інші населені пункти стали охайнішими, робляться доцільні благоустрої, створюються комфортні середовища для жителів і гостей і у Вінниці, і в райцентрі Хмільник неподалік, в Іллічівську на Одещині, Полтаві тощо. Нещодавно, приміром, і в сусідньому Львові пройшла виставка «Лабіринти дизайну», в якій взяли участь четверо закарпатських дизайнерів, і переконалися, що творчі здобутки провідних колег зі Львівської школи засвідчують пошуки свіжих параметрів у формуванні нової моделі українського дизайну.
– А як із дизайном міського середовища в обласному центрі? – запитали ми в голови обласного осередку Спілки дизайнерів України Василя ГЕЦКА. – Що відрізняє в цьому плані Ужгород від інших населених пунктів? Прокоментуйте на конкретних прикладах. Бо ж відчувається різниця між кількістю вкладених коштів і реальними результатами благоустрою…
– Старожили Ужгорода можуть пригадати, що в часи їхньої юності дуже оригінально велося замощення бруківкою набережних перед Народною радою, навіть тротуари мали свої характерні й неповторні візерунки, а пофарбовані фасади будівель історичного центру формували неповторний образ міста, чого ніяк не скажеш про новіші «спальні» райони міста над Ужем. І тут пересічний читач може задатися питанням: куди вже в наші часи витрачати додаткові кошти на благоустрої, дизайн? Мовляв, якщо багатії мають кошти – то хай витрачають їх на свої офіси та площі перед ними. І тут є певне зерно правди, бо ж варто глянути на благоустрій, який вівся за бюджетні кошти. Пригадаймо принагідно проспект Свободи, чи вже при В.Погорєлові – замощення вулиці Швабської.
Щодо МАФів (малих архітектурних форм) – то читачі пам’ятають невиразний вигляд торговельних будок, які розміщувалися на ринку по вулиці Фединця, біля універмагу «Україна» на площі Кирила і Мефодія, а наразі ще залишилися біля пішохідного моста з прилеглим квітковим магазином тощо.
Надання дозволів та перенесення після кожної зміни влади – це наполовину корупційні, наполовину авантюристичні владні рішення. Ці ж об’єкти не є вираженням якоїсь взагалі необхідної естетики міського середовища. Те ж саме можна сказати про потворний вигляд торгових павільйонів на базарах «Білочка», «П’яний базар». А де ж такі поняття як зручність для відвідувачів та дотримання санітарних і пожежних норм? Хоча ці об’єкти належать приватним власникам, і влада могла б вплинути на естетику і зручність відносно користування цими об’єктами.
– А от подивіться на Ужгородський залізничний вокзал… Його хвалять за естетику і ужгородці, і гості міста. Що можна сказати про інші транспортні об’єкти – автовокзал, зупинки в обласному центрі? Якими є вони стосовно зручності в користуванні?
– Вкладені кошти та співпраця з професіоналами зробила українські залізничні комплекси, в тому числі і в Ужгороді, не гіршими за подібні в Угорщині, Чехії, Польщі. Треба відзначити, що тодішній Міністр транспорту України Георгій Кірпа співпрацював із досвідченими архітекторами, інженерами та дизайнерами, котрі робили аналогічні проекти щодо ремонту вокзальних комплексів Львова, Івано-Франківська та інших обласних центрів нашої держави. Тут на перший план виходить функція споруди, естетика. Та й пересічний громадянин, вокзалпопри вторинну потребу в своїй оцінці цих чеснот, відчуває просто зручності, достатній комфорт для себе. Щодо автовокзалу – то його естетичний вигляд поступається перед гармонією на залізничному транспорті, а нещодавно розміщені рядами поруч металево-пластикові будки зовсім не додають естетики. Інколи їх скупчення заважає пасажиру комфортно пройти поряд по тротуару. В порівнянні з аналогічним автовокзалом у Рівному, де наприкінці 20-го століття біля автовокзалу звели зручні і теплі торгові споруди за сучасними проектами, а ужгородські металево-пластикові будки на сьогодні морально застаріли.
Щодо образу і функцій автобусних зупинок – то кидається у вічі їх однотипний вигляд. Складається враження, що їх проектував один архітектор для рядового споживача з обмеженими коштами. При дотриманні норм щодо зручності пасажирів – то їм зазвичай відведений тільки карниз-навіс над магазином площею 3-5 квадратних метрів. Значно більше, звісно, покладено під квіткові крамниці та інші ларьки. А розміщені по вулицях Закарпатській та Гвардійській біля гуртожитків автобусні зупинки з кафе при них взагалі створюють затори в час пік. Приміром, через підвіз і завантаження туди нових товарів. Це говорить не лише про естетику, але й про невдале розміщення зупинки. І взагалі кричущий факт – на площі Корятовича нема в достатній кількості навісів для сховку в негоду. Все віддане на олтар комерції. Не дбають про пасажира, від якого забрали тротуари, власне ж автобусам заважають легкові автомобілі. Приватний бізнес переможно конкурує з функціонуванням зупинок. Тож владі треба відповідно поставити питання: або перенести транспорт в інші місця, або організувати стоянки на інших площадках і пріоритетах.
– А як щодо інших громадських місць – проспектів, площ, ДИЗАЙН 7скверів у місті? Які можливості надає жителю їх дизайн, створений убогим коштом? Покажіть це на прикладі площі Народної та оновленої при панові Погорєлові вулиці Швабської?
– Питання досить правильне, тому що навіть для таких заходів як проведення футбольних фієст типу «ЄВРО-2012» перед проектувальниками мало стояти питання про використання будівель. Хай це спортивні об’єкти, готелі чи просто міські вулиці, щоб усе це лишилося для городян для подальшого використання. До прикладу ДИЗАЙН 8зведений недавно готель «Олд континент» біля пішохідного мосту, та відремонтований інвесторами готель «Ужгород» відповідають європейським зразкам якості і дизайну не лише в інтер’єрах та екстер’єрах, а й у благоустрої перед ними.
І тут ми підходимо до головного питання при проектуванні громадських об’єктів (площ), а саме – щодо гласності від проекту до реалізації, як це було зроблено на прикладі площі Народної в Ужгороді. Виявилося в останньому випадку, що громадські активісти можуть і ставити незручні запитання, і взагалі вимагати якості проекту. А це вже нове явище як для Ужгорода, адже продиктоване часом. Бо ж, до прикладу, під такими проектами стоять прізвища архітекторів, ландшафтних дизайнерів чи озеленювачів та інших. А відсутність громадського обговорення не додає краси середовищу. Отже, закритість, негласність від проекту до реалізації і породжує такі й подібні ширвжиткові проекти.
Проект благоустрою площі Народної, який пройшов через усі процедури гласності, є позитивним прикладом реалізації дизайнерського проекту, хоча, як відмічають окремі експерти, такий проект не на часі – витрачені кошти ліпше було б направити на будівництво тротуарів і доріг. І не зважаючи на те, що наступний проект благоустрою тротуарів по Швабській та Православної набережної реалізовано майже паралельно з проектом площі Народної, однак зауважимо, що тут було замало гласності. Тому з’явилися «пробої» в естетиці і складності вираження. Проект виконували наближені до мера місцеві підприємці з дешевих матеріалів.
– А що ви скажете про недавнє облаштування спортивних площадок в Спортивному парку в кар’єрі, новобудови в парках «Під замком» або Боздоському?
– Варто відзначити, що вкладені в благоустрій спортивних майданчиків, під’їздів до них, стоянок, побутових приміщень для спортсменів доцільні. Роботи виконані на досить пристойному рівні і зроблені професійно. Варто би продовжити благоустрій парку Спортивного, бо громадськість уже давно бажає бачити не лише межі цього парку, але й планує, що там можна розмістити, крім нових культових споруд, та гуртожитку для ченців, естетика яких викликає великі сумніви як для паркової архітектури. Та й високий бетонний паркан, який під прямим кутом межує із загниваючим озером, викликає багато запитань до авторів виділення землі та проекту будівель.
Щодо парку «Під замком», для проведення в якому дитячих олімпійських ігор, за кошти з бюджету Ужгорода були знесені два добротні будинки, а їх жителі отримали три квартири. Там затим була побудована автостоянка. Однак пізніше в охоронній зоні замку і на парковій території, був наданий дозвіл на будівництво готелю. Про це писала газета «Трибуна».
Боздоський парк – об’єкт ландшафтної архітектури. Принаймні на роль такого претендує, як і парки всіх обласних центрів України. Значна частина таких парків є ландшафтними пам’ятками. От і Боздоський потребує, щоб на нього звернули увагу, фінансували з боку міської громади. Бо ж благоустрій кількох алей поряд із центральною не дають можливості говорити, що належно піклуються про цей парк. Заклади громадського харчування, розміщені біля центральної алеї, належно не вдовольняють відповідні запити. Треба замостити алеї, подбати про лавки біля них, проявити професійний підхід щодо визначення стану озеленення та санітарних рубок. Потребує в цілому господарського та дизайнерського підходу втілення проектів закладів громадського харчування і МАФів.
Своє бачення ситуації в місті над Ужем мають також інші члени Спілки дизайнерів України нашого краю. Ми звернулися за коментарями і до них. Ось що почули.
Володимир АЛЕКСІЙ:
– Раніше, ще на початку 90-х, за інерцією питаннями дизайну і благоустрою займалися перші керівники міст і районів. Пам’ятаємо першого секретаря міськкому КПУ Івана Машкова в чоботях, ніби виконроба, на пріоритетних новобудовах міста – драмтеатрі, Падіюні, школах і дитсадках.
На сьогодні ж керівники такого рівня на об’єктах, що втілюють у собі сучасні благоустрій і дизайн, не помітиш. Ще губернатор від регіоналів Олександр Ледида ходив, а інші… Що й говорити – за чотири роки вже третій голова області. Що скажеш про цих керівників, коли на головній споруді краю – Народній раді, досі не можуть вставити скло в двері, які цілими й неушкодженими пройшли Другу Світову війну. Та й самі важкі латунні двері поламані. Не дивно, що все в занепаді, соціальне будівництво завмерло, мало робиться за рахунок бюджетних асигнувань. І поліпшення в близькому майбутньому чекати наївно. Раніше для створення пріоритетних об’єктів залучалися всі можливості міст і районів на допомогу генеральному підрядчику. В Ужгороді при міському голові була художня рада, до якої входили провідні митці, архітектори, будівельники. Зараз же цей дорадчий орган не має навіть своєї печатки. Хоча тут мають, як і колись, обговорюватися всі питання архітектурно-художнього оформлення міста, дотримання в цьому сенсі всіх вимог законодавства. Тоді, при головному архітекторові Михайлові Томчанію, були зведені і драмтеатр, Палац дітей і юнацтва, спорткомплекс «Юність», готель «Закарпаття», Будинок політосвіти, де нині ректорат УжНУ. Все нормально вписувалося в існуючу забудову.
Гарі ЧУВАЛОВ:
– Зупинюся на вуличній рекламі – суцільній вакханалії та несмаку. Цим теж має займатися згадана художня рада при міському голові. І він повинен займатися не постановкою якогось окремого пам’ятника, а перспективною схемою їх розміщення по місту на майбутнє. Висувати кандидатів у художню раду мають творчі спілки по два чоловіки від кожної на певний строк. Спілка може відкликати звідти свого представника. Це має бути могутній аналітичний центр.
Олексій ШЕМШУРА:
– Все місто псують наші кепські дороги та моторошні бордюри. Де ви побачите таке в Дебрецені чи Кошицях. Скільки скульптур не примости – їх не помітять, якщо будуть кидатись у вічі страшні шляхи. Треба поновити, за всіма нормами мощення, встановлення перехідних бордюрів тощо. А щодо Народної площі, профінансованої О. Ледидою при авторстві В. Павлея, то останній не зміг досконало продовжити задум чеського архітектора Антоніна Крупки.
Михайло БЕЛЕНЬ:
– Спинюся на будуванні пам’ятників в історичному центрі Ужгорода. Понад 1100 років має місто, воно старіше за Москву, а в центрі нахабно прописалися дві кричущі халтурщини, дякуючи недалекоглядним столоначальникам «від культури», котрі без належних конкурсів побудували за кошти громади пам’ятники Шевченку і Волошину,які обійшлися надто дорого. Шевченко в даному виконанні – карикатура на українську націю, його присутністю знищена найкраща в області історична площа. У другому монументі практично відсутній образ великої духовної, просвітительської політичної постаті 20-го століття, і за це перед історією та людьми має відповісти не лише автор, але й художня рада, яка це «диво» приймала, і художники. Як скульптурний твір, Волошин установлений не професійно. Ніде в світі спиною до ріки монументи не розміщуються. За це має нести відповідальність художня рада. Також не було громадського обговорення. Відсутній образ і людський, і художній. Якби Волошин піднявся – то мав би зріст два метри і десять сантиметрів. Лівою рукою він благословляє невідомо кого, для чого і за що. Суцільний непрофесіоналізм! За таке має настати не тільки моральна, але й кримінальна відповідальність причетних до фактичного нетворчого хуліганства. Логічно, щоб у художній раді при міському голові та виконкомі були представники від семи існуючих творчих спілок України. Тоді не буде і названих халтурних речей, і таких, як новий фонтан біля мерії. І Спілка художників має узяти на себе відповідальність за те, що потворного створено на міських теренах.
У нас вже десятками років доморощені політики роблять піар на підручних художниках. У нас відсутня творча спадкоємність щодо насичення міського середовища, тому громадськість вкотре пересвідчилась, що на місці демонтованих ідолів встановлюють дорогі і непрофесійні пам’ятники, які назвати художніми творами неможливо. Для того, щоб поліпшити архітектурно-художнє оформлення міста потрібно залучати професіоналів і проводити конкурси на прозорій основі.
Записав
Василь ЗУБАЧ


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 − 5 =