Немає ще сонця —

Я жду, щоб відкрилось,

А поле газонне підстрижено спить —

Воно від рівняння страшенно стомилось,

І серце у нього хронічно болить,

А дім перед ним знемага від начальства,

Що теж все підрівняне, наче трава,

І сіро всім їм у статусі панства,

Бо пам’ять про сонце дитинства жива.

Василь ЗУБАЧ.

На фотоетюді автора — погляд.