140 років тому вийшов перший номер закарпатського часопису «Карпат» (1873-1886)

Карпат4Першим періодичним виданням закарпатських українців на власній етнічній території, важливою віхою національно-культурного і духовного життя Закарпаття була газета «Свет» (1867-1871). На зміну «Свету» прийшов «Новый свет», що також був органом общества святого Василія Великого, на його сторінках також друкувалися матеріали історичного й етнографічного характеру, хоча і в меншій мірі, ніж у часопису «Свет». Наприкінці 1872 р. припинив своє існування й «Новый свет».

Після цього закарпатські українці залишилися без друкованого ограну. Але вже через півроку, у липні 1873 р., засновується часопис «Карпат» – «Общественная (социальная), церковная, литературная и экономическая газета», який проіснував до 1886 р. Тижневик був органом єпархіального управління і Общества св. Василія Великого. Видавався язичієм – мішаниною російської, церковнослов’янської і народної мови на 4-х, іноді 2-х сторінках. Редактором газети був священик Микола Гомічков, активно допомагав йому рідний брат Олександр Гомічков – письменник, журналіст, культурно-освітній діяч. Незважаючи на важкі умови існування «Карпата», як і всього національно-культурного життя закарпатських українців в умовах посиленої мадяризації, на сторінках газети час від часу друкувалися і матеріали етнографічного характеру.

Уже у 1873 р. на шпальтах «Карпата» опубліковано лист-звернення до вчителів Миколи Бачинського з села Егреш (нині Олешник Виноградівського району) збирати народні пісні – від Ярембини до Брустури, надсилати автору, який подбає про їх публікацію. Хоча конкретні наслідки цього заклику й невідомі, відома дослідниця-карпатознавець Олена Рудловчак вважала, що заклик Бачинського не був безрезультатним. Очевидно, що йому вдалося швидко зібрати досить солідний матеріал, зокрема в Березькому, Угоцькому та Марамороському комітатах; мабуть цей кореспондент газети «Карпат» і є той Бачинський, матеріалами якого скористався російський дослідник-етнограф Г. А. Де-Воллан для своєї публікації «Угро-русские народные песни», що вийшли у С.-Петербурзі у 1885 році; правдоподібно, М. Бачинський, здав зібраний ним матеріал (або частину його) цьому російському досліднику під час його перебування в Угорщині або надіслав їх йому іншим шляхом. Таким чином ці матеріали побачили світ у згаданій публікації в розділі «Приложения» і під заголовком «Песни верховинцев. Сборник Бачинского»; вміщено в ньому 114 ліричних пісень без наведення місця їх запису, хочу у вступі до публікації укладач зауважив, що зібрані вони Березькому, Угоцькому та Марамороському комітатах. Проте, на думку О. Рудловчак, мова деяких пісень у збірнику Бачинського дає підстави вважати, що у ньому вміщено також записи з території Східної Словаччини.

Заслуговує на увагу інформація «Карпата» про цікаву етнографічну роботу студента юридичного факультету Віденського університету (раніше стипендіата Мукачівської єпархії) Цезаря Мейсароша під назвою «Русини Угорщини в географічному і етнографічному відношенні», рукопис якої влітку 1873 р. він передав для друку Обществу св. Василія Великого в Ужгороді. Невідомий автор інформації позитивно оцінив цю працю і подав її обширну анотацію. У ній йдеться про те, що молодий автор, прагнучи доповнити праці істориків Закарпаття, поставив мету зробити й етнографічну, географічну і статистичну характеристику рідного краю, оскільки «в етнографічному, географічному та статистичному відношеннях до цього часу тільки Герман Ігнатій Бідерман познайомив руський народ німецькій публіці, але настільки неправдиво, що автор змушений був виправити і доповнити Бідермана».

Робота Ц. Мейсароша, згідно інформації, складалася з чотирьох частин. У першій мова йшла про походження і назву русинів Угорщини; у другій подавалася географія крайової русько-української території, опис природи,, природних багатств, економіки тощо; третя була присвячена етнографічній характеристиці закарпатських русинів, поділених автором на три етнографічні групи: верховинців, долинян, пословачених русинів, описові їх матеріальної і духовної культури, побуту, мови; у четвертій йшлося про джерела заробітку населення, його поділ за професіями, наведено статистичні дані, вказано на джерела і літературу використані у ній.

Роботу в оригіналі було написано угорською мовою, автор просив общество св. Василія Великого видати її двома мовами. 6 листопада 1873 р. рукопис праці Ц. Мейсароша комітет общества розглянув, ухвалив опублікувати його, вніс у свій видавничий план, прийняв рішення перекласти на руську мову і видати двома мовами, а перед цим – подати на рецензування.

Однак, як засвідчує О. Рудловчак, згадана робота у свій не вийшла і про її подальшу долю невідомо.

У числі 11 за 1876 рік опубліковано допис Анатолія Кралицького «Из села: об народных сказках», у якому він закликав зайнятися збиранням і записуванням пам’яток усної народної творчості Карпатської Русі, наголошуючи при цьому на неприпустимості їх переробок, доробок, прикрас чи перекручень, тобто стояв на позиціях автентичності фольклору та етнографії, а в числах 18, 19, 20 за цей же рік – статтю Михайла Драгоманова «Изучение народной словесности в Великой и Малой Руси», де, крім огляду фольклору українців і росіян, згадав праці Михайла Лучкая і Андрія Дешка, підтримав згаданий заклик А. Кралицького про збір фольклорно-етнографічних матеріалів та сам звернувся до читачів з проханням присилати матеріали до його видань, зокрема, «Исторических песен» і «Преданий и рассказов малорусского народа», бо, на його переконання, земля, що пережила так багато історичних подій, а народ – стільки іншоетнічних контактів, не може не мати дуже цікавих зразків своєї творчості.

З інших матеріалів газети етнографічного характеру слід назвати статті С.Ф-ва про страсну неділю в повір’ях і звичаях європейських народів, М.А.Б. «Крайня. Этнографический и социальный очерк», Ю. Ставровського-Попрадова «Луцинский отпуст», А. Іванчова «Скромное примечание описователю Луцинского отпуста», рецензії А. Кралицького та І. Романія на працю І. Дулішковича «Исторические черты угро-русских» та ін.

Останнє число «Карпата» побачило світ 25 (13 квітня) 1886 р., а через три дні помер його редактор М. Гомічков і газета припинила своє існування.

Павло П. Федака,

кандидат історичних наук


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

11 − eleven =