Життєві борозни добротворця. До 85-річчя від дня народження Івана Коршинського

коршинський5 червня полум’яному українському патріоту, відомому громадсько-політичному і культурному діячу,просвітянину, заслуженому лікарю України, депутату Верховної Ради України другого скликанняІвану Юрійовичу Коршинському виповнилося85.

Народився ювіляр у селі БуштиноТячівськогорайону в працьовитій, патріотично налаштованій і авторитетній просвітянській родині. Навчавсяу сільськійнародній школі, де активно діяла молодіжнаорганізація«Пласт»,учасником якої він був. Як пластун, вихований у патріотичному дусі, був свідком і учасником подій періоду Карпатської України (жовтень 1938 –березень 1939) у рідному Буштині, виконував різні доручення при проведенні в селі національно-культурних, громадсько-політичних та інших заходів, із захопленням слухав козацькі і стрілецькі пісні, що їх виконувала патріотично налаштована молодь Буштина. Цих пісень він знає багато і з любов’ю та натхненням гарно співає їх донині («Світить місяць», «Гей, там на горі Січ іде», «Ми гайдамаки», «Не пора, не пора, не пора», «За Україну», «Повіяв вітер степовий», «Подай, дівчино, ручку на прощання» та ін. Цей період запам’ятався Іванові особливо – своєю піднесенністю, одухотвореністю, патріотичним духом і відіграв важливу роль у формуванні його національного світогляду.

У період угорської окупації краю вчився у Хустській гімназії, де у 1940 р. виникла і проводила підпільну діяльність молодіжна патріотична організація «Юнацтво ОУН», яка мала також значний вплив на формування національної свідомості І. Коршинського.

З кінця 1944 року, будучи студентом 5 класу Хустськоїгімназії, вже після приходу Червоної армії,разом з друзямисвідомо включився у визвольний рух за здобуття незалежності України, за що у липні1945 р. був арештований спецслужбами нової радянської влади. Через дев’ять пекельних тижнів ув’язнення в Ужгороді за відсутністю доказів «складу злочину» був звільнений. Витримав, підпілля не виказав.

Середню освіту здобував у Хустській гімназії, Тячівській та Великобичківській середніх школах. У 1947 р. вступив намедичний факультет Ужгородського державного університету. Студентом-другокурсником вдругезаарештований, як член антирадянської організації українських націоналістів, засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років поразки в правах. Впродовжсеми років перебував у тюрмах і таборах ГУЛАГу, в основному в таборі «Спаськ» (охрещеному політв’язнями «Долиною смерті») Карагандинської області Казахстану, де живі заздрили мертвим. За кілька місяців каторжної роботи перетворився на тінь, яку від вітру заносило в різні боки. З лабет смерті вирвав його табірний лікар, професор Йосип Червені, який домігся, щоб Іван залишився працювати в лікарні, а пізніше – визначний хірург Сергій Колєсніков, який допоміг йому потрапити в хірургічне відділення табору.

Після звільнення з неволі у 1955 р. (умовно достроково) поновлений на 2-му курсі Вітебського медінституту, а згодом (після зняття судимості) перевівся в Ужгородський університет, який закінчив у 1961 р. З 1963 р. – аспірант при кафедрі госпітальної хірургії УжДУ (з прикріпленням до Інституту серцево-судинної хірургії АМН СРСР, м. Москва). Після захисту кандидатської дисертації – асистент кафедри (1967), доцент (1971), старший науковий співробітник УжДУ (1972). Тема дисертації: «Клініка і діагностика аневризму грудної аорти в світлі хірургічного лікування». Викладав різні хірургічні дисципліни, впродовж 15 років керував доцентським курсом дитячої хірургії,понад20 років був відповідальним за хірургічну службу Тячівського району і консультантом обласної санітарно-авіаційної служби Закарпаття.

З відстані років з пієтизмом і любов’ю згадує свого вчителя – визначного лікаря-хірурга, народного улюбленця, професора Олександра Фединця, який підтримав його і постійно спонукав йти до вершин хірургічної майстерності.

На рахунку Івана Коршинського тисячі хірургічних операцій, близько 100 наукових робіт на медичну тему, з яких понад 80 опубліковано; більшість з них присвячені хірургічній гастроентерології. Він опублікував також понад 60 статей на суспільно-політичну тему, частина з них присвячена висвітленню національно-визвольного руху в Закарпатті, в якому особисто брав активну участь. Його життю і діяльності присвячено понад50 публікацій.

У 1994 р. став народним депутатом Верховної Ради України другого скликання від Тячівського округу Закарпатської області за ініціативи і підтримки земляків та побратимів по ГУЛАГу. Був у парламенті заступником голови Комітету з охорони здоров’я, материнства і дитинства, а впродовж останнього року виконував обов’язки голови Комітету. Належав до фракції Конституційного Центру.

За його безпосередньої участі було підготовлено і подано до Верховної Ради України ряд важливих законів, спрямованих на покращення і розвиток в державі медицини, охорону здоров’я людей, він домігся передачі для Тячівського району значної кількості інсуліну, кількох санітарних машин, поважних сум на противопаводкові заходи, вніс свою вагому частку у прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Конституції України, сприяв, разом з Орестом Климпушем та іншими народними депутатами України, поверненню у власність Закарпатського крайового товариства «Просвіта» Народного Дому в Ужгороді – національно-культурної святині закарпатських українців.

Слід згадати і його конструктивні статті як депутата Верховної Ради України, опубліковані в обласній і республіканській пресі, і статті, присвячені національно-визвольним змаганням закарпатців у 30-ї – 50-і роки ХХ ст. та окремим борцям за незалежність України. З поміж них відзначимо опублікування ним унікальних листів свого друга українського підпільника Федора Удички.

Іван Коршинський –єдиний в Україні політв’язень сталінсько-беріївських таборів (до 1955 р.), кому пощастило захищати інтереси своїх побратимів у Верховній Раді України.

Іван Юрійович – Заслужений лікар України (1997), нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2008), відзнакою Президента України – медаллю «20 років незалежності України» (2011) за значний особистий внесок у науково-технічний, культурно-освітній та соціально-економічний розвиток держави. З нагоди 60-ти та 65-річчя створення Української Повстанської Армії за заслуги перед Україною Головною Булавою Всеукраїнського Братства ОУН–УПА нагороджений грамотами і ювілейними відзнаками. Ветеран праці. Член шести комітетів, комісій та колегій при Закарпатській ОДА та обласній Раді. За період між ХV та XVI ВЗУН (2000–2003) очолював Дисциплінарну комісію ОУН. Завагомий особистий внесок в розбудову української державності та активну участь у громадському житті краю неодноразово відзначений керівними органами області подяками та нагородами.

У 2010 р. став лауреатом просвітянської премії ім. Президента Карпатської України, Героя України о. Авґустина Волошина – за книгу «Сторінки життя» (Ужгород, 2010). Зміст та ідейне спрямування цієї книги закладені у її підзаголовку : “Мої гулагівські, лікарські, депутатські та громадські  університети у спогадах, роздумах, бувальщинах, листах, публікаціях).

Друга поважна книжка І.Коршинського “Скальпелем і пером” вміщає як публікації самого автора – лікаря, депутата Верховної Ради України, політв’язня, громадського, культурного і політичного діяча, так і публікації про нього відомих учених,журналістів, лікарів та ін.

У названих книгах – доля людини, непересічної особистості, українського інтелігента, добротворця, обдарованого Всевишнім  багатьма талантами, в тому числі найбільшим – бути Людиною. А ще в них – про невмирущість людської душі, нескореність людського духу., перемогу добра над злом. Усе це яскраво прослідковано на прикладі життя і багатолітньої самовідданої праці Івана Коршинського.

З початку заснування Закарпатської крайовоїорганізації Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих у 1992 р. – заступник голови, а з 2004р. – голова організації, для налагодження успішної роботи якої доклав чимало зусиль. З 1992 р. – заступник голови Спілки лікарів-християн Закарпаття. Понад 10 років є членом ради Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта». У 2007 р. обраний Почесним членом Закарпатської крайової «Просвіти».

У 2010 р. став лауреатом просвітянської премії ім. Президента Карпатської України, Героя України о. Августина Волошина – за книгу “Сторінки життя.

Слід відзначити захоплення Івана Юрійовича хоровим мистецтвом та садівництвом. Він сам гарно співає, тривалий час співав в університетській хоровій капелі «Боян», до цих пір його голос є окрасою усіх просвітянських вечорів у Народному Домі «Просвіти» в Ужгороді.

Він є і дбайливим господарем у власному саду на вулиці Високій в Ужгороді, якому присвячує увесь свій вільний час.

Не можна не згадати і його вроджену інтелігентність, шляхетність, доброту, щедре благодійництво українських справ, в тому числі в рамках діяльності крайової «Просвіти» (підтримка просвітянського хору, бібліотеки, видань щорічних календарів-альманахів «Просвіти» тощо).

Гарна і вся родина ювіляра. Дружина Марія Іванівна – інженер, пенсіонер; дочка Маріанна — доктор медичних наук, професор УжНУ,володар гранту програми ім. Фулбрайта; Анжеліка – композитор, співачка; Наталія – хімік. Усі заміжні. Подарували батькам трьох зятів-синів, вісьмох онуків та внучок.

Просвітяни Закарпаття сердечно вітають свого друга, вчителя, побратима із славним85-річчям, дякують йому за ціложиттєву самовіддану працю в ім’я України, для добра рідного народу, щиро бажають йому і всій його родині у здоров’ї і гараздах – «Многая і благая літа»!

 

Павло ФЕДАКА,

доктор історичних наук, голова Закарпатського крайового
культурно-освітнього товариства «Просвіта»

З Левком Лукяненком в крайовій Просвіті в Ужгороді коршинський Родина І. Ю. Коршинського у повному   складі, посередині вверху Маріанна, внизу дочки-близнята Анжеліка й Наталка Переможиця червоної рути Анжеліка Коршинська 1989 р Чернівці


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × two =