Завдання для кир Святослава. Або чому в Україні існують ДВІ греко-католицькі церкви?

lubka

Хто про що, а я про свята. Ті, що вже наступного тижня. Тобто про свято, бо воно там одне – Великдень. От пишу ці рядки, а уявляю ту прекрасну весняну благодать, яка сходить на мене під час поїдання домашньої ковбаси. Свяченої, бо до посвячення її не дають навіть скуштувати. От і розмріявся я про Пасху, коли вся наша велика родина збереться за столом і починається святкова учта – з розмовами й розповідями. Все буде так, як і минулого року, як і позаминулого, і далі в минуле; у цьому й краса цього свята. Не зміниться й інше: в якийсь момент мама попросить гостів притихнути, побачивши в телевізорі Блаженнішого Любомира Гузара чи Верховного архієпископа Святослава, і скаже: «Предстоятель церкви говорить». Всі стихнуть, а я відповім: «Так це ж не нашої церкви Предстоятель!»

Бо в закарпатських греко-католиків – своя, окрема церква, яка Українській греко-католицькій церкві не підпорядковується. Та що вже там – навіть особливих контактів з нею не має! Коротка історія цього явища виглядає так: у зв’язку з тим, що, на відміну від інших частин України, Закарпаття століттями належало Угорщині, закарпатських греко-католиків підпорядкували угорському архієпископу. У міжвоєнний період, коли Закарпаття входило в склад Чехословаччини, нарешті вдалося домогтися виокремлення Мукачівської греко-католицької єпархії з Угорської церкви та віддати її під пряму юрисдикцію Ватикану. Церковний термін такого статусу – sui iuris, тобто «своє право». У тій ситуації воно було зрозумілим, адже незалежної України на картах не було, а її частини входили до складу різних держав.

На початку 90-х років, коли проголошено Україну й Греко-католицька церква вийшла з підпілля, знову постало питання про включення Мукачівської греко-католицької єпархії в склад помісної Української церкви, але ці спроби наштовхнулися на антиукраїнські інтриги як у Закарпатті, так і в Ватикані, вигідні всім: як антиукраїнським силам всередині країни, так і в Угорщині, Словаччині і Росії (яка патронує сепаратистський «русинський» рух). Отож, і вийшла ситуація, яку маємо сьогодні, бо de facto в Україні існують ДВІ помісні греко-католицькі церкви: УГКЦ і церква Закарпатської області, тобто Мукачівська греко-католицька єпархія. І обидві підпорядковані Ватикану. І сміх, і гріх, бо це нерозумно, нелогічно і загрозливо для України, правда ж?

Загрозливо, бо існуванням двох помісних греко-католицьких церков фактично підважується сам принцип помісності, згідно з яким помісна церква діє на території всієї держави. Крім того, це дає можливість авантюристам у сутанах займатися політикою, тобто утвердженням «окремішності», а значить – сепаратистичності Закарпаття. Так, наприклад, богослужіння в греко-католицьких церквах Закарпаття ведуться незрозумілою вірникам старослов’янською мовою, а проповіді виголошуються чи то на діалекті, чи то на якомусь незрозумілому «язичії». «Боже великий, єдиний» після служби ви зможете почути тільки в Ужгороді і тільки раз на тиждень – таку «розкіш» громаді вдалося отримати шляхом довгої боротьби. Хай ніхто не потрактує цей факт, як докір, але все ж він видається цікавим: Мукачівську греко-католицьку єпархію очолює ..словак! Заради справедливості варто зазначити, що він (єпископ Мілан Шашік) у 2009 році отримав українське громадянство.

Найгірше ж у цій ситуації простим вірникам Закарпаття, які на тонкощах церковної бюрократії не розуміються, а тому щиро радіють, що в «нашої Церкви такий молодий, мудрий, освічений і приємний Предстоятель». Маючи на увазі, звісно, архієпископа Святослава Шевчука. Тому так і шокувала закарпатську громадськість радісна подія, яка відбулася на початку цього року в Ужгороді – вперше за багато років у Закарпатті було висвячено єпископа. Участь у церемонії взяли багато церковних посадовців, головним святителем був Єпарх Мукачівський Мілан Шашік. Але Главу УГКЦ Святослава «загубили», як бідного родича, серед інших священнослужителів, йому навіть слова не надали!

Авторитетний дослідник, професор Любомир Белей про особливий статус sui iuris Мукачівської греко-католицької єпархії сказав так: «Насправді збереження статусу sui juris за Мукачівською греко-католи¬цькою єпархією має не просто пікантний, а дуже неприємний правовий аспект: визнаючи на території України існування двох незалежних греко-като¬лиць¬¬ких помісних церков, Ватикан таким чином або не визнає Закарпаття частиною України, або ж місцевих греко-католиків не вважає українцями. Tertium non datur». Додати до цих слів нічого, крім як зауваження, що з обранням нового Папи дещо змінилася ситуація у Ватикані, що може вийти на користь українцям.

Сам архієпископ Святослав згадує: «Нинішній Папа, а тоді студент Салезіанської школи, щодня раненько, поки ще всі хлопці спали, прислуговував отцю Чмілю під час служби Божої. Він добре знає наш обряд і пам′ятає навіть нашу Літургію. […] Таким чином кардинал Бергольйо завжди опікувався нашою Церквою в Аргентині, і я, як молодий єпископ, робив свої перші кроки в цьому служінні “під його оком” та з його допомогою». Хіба це не шанс, який Бог подарував Україні?

Враховуючи таку ознайомленість нового Папи з українськими справами й Українською греко-католицькою церквою, стає зрозумілим, що зараз – найкращий час для виправлення цього історичного «непорозуміння», яким є існування в нас двох помісних церков. Ця справа піде на користь і Церкві, і єдності християн, і єдності України. Справа, вирішити яку архієпископу Святославу цілком під силу. І час для цього настав.

Андрій ЛЮБКА

http://zbruc.eu


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

seven + fourteen =