Закарпатські дизайнери здатні на творення повсюдної краси

Белень МЦілковито впевнений у цьому голова крайового осередку дизайнерів Михайло БЕЛЕНЬ
Видатний діяч української та європейської культури, Герой України Борис Возницький говорив якось у Львові про Михайла Беленя: «На багатьох творах скульптора можна вчитися професіоналізму — як у створенні художніх образів, так і у високій майстерності виконання. Його славні учителі Василь Бородай і Валентин Борисенко з Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури підготували у широкий світ мистецтва талановитого художника-філософа». Граням обдарування М.Беленя направду можна лише дивуватися. От і в день нашої бесіди на головній споруді Ужгородського комерційного технікуму була відкрита меморіальна дошка зі штучного каменю знаному крайовому діячу Августину Штефану. Та наразі ми повели мову з ним як новим головою обласної організації Спілки дизайнерів України, що входить поки що до регіональної Львівської, та невдовзі обіцяє стати самостійною.
—Чи здатні члени вашої обласної організації СДУ досягати на рівні нашого краю головної мети дизайну, а саме — створення якнайповнішої відповідності проектованого об’єкту утилітарним і естетичним потребам людини?
—Так. Можуть. Враховуючи запити нинішнього прагматичного світу, все складається так, що професія дизайнера нині користується найбільшим попитом. Я б хотів, щоб новий колектив, в якому 28 представників розмаїтих напрямків нашого фаху, виконував на високому рівні суспільні запити. На останніх зборах я наголосив, щоб усі нишпорили в Інтернеті, цікавилися досягненнями всіх континентів щодо дизайну середовища (найважливішої царини для кожної людини), дизайну внутрішніх інтер’єрів будь-яких приміщень — адміністративних, власного житла, культових споруд, а також величезними розв’язками шляхів у мегаполісах і як там розміщається реклама тощо. З погляду нинішнього дня, ми є членами спільноти, яка повинна працювати на її ж духовний світ. Щодо тактики, то слід підтримувати владу, адже там є певна кількість людей, які допомагають нам. При подібній взаємодії і від влади ми отримаємо належну оцінку, а не супротив. Я дуже просив колег, особливо молодь, звернути увагу на те, щоб ми спільними зусиллями намагалися створити нашу закарпатську школу дизайну. Ми ж варті того. Бо ж край має найдавніші археологічні зразки, десятки замків, більше сотні пам’яток дерев’яної архітектури, різноманітне утилітарне і вжиткове мистецтво (народне, примітивне). На цьому базисі маємо відтак усі підстави абстраговано, творчо підніматися на високі щаблі фаху дизайнера.
—Дизайн прагне охопити всі аспекти навколишнього середовища людини, яке обумовлене промисловим виробництвом. А коли ми зможемо їх сповна охопити в нашому регіоні?
—Тоді, коли державні структури зможуть по-справжньому розвивати економіку в країні, тобто з’являться повносилі замовники й виконавці. Якщо ж країна бідна — то й ресурс для творчого розквіту обмежений. Ми є залежними від повноцінної економіки. І не зменш залежні від того, як фінансується культура в державі в усіх аспектах її розвитку. Фінансування ж неможливе без повнокровної економіки. Коло таким чином замикається…
—Чого нам не вистачає з точки зору автора теоретичних і практичних позицій дизайну Томаса Мальдонадо — італійського дизайнера, живописця, педагога, автора статей і книг з питань теорії і культури дизайну?
—Роботи Томаса Мальдонадо засвідчують стремління людини-творця максимально проявити себе в нашому напрямку творчості. Тому для нас, дизайнерів, засади Мальдонадо показують певні крапки відліку щодо того як показувати епоху в контексті розвитку світової культури. Тим більше, що ми ні в чому не обмежені стосовно показу свого інтелекту.
—Чи відповідають рівні підготовки наших дизайнерів естетичним ідеалам суб’єктів?.. Як досягти між ними гармонії? Щоб наших дизайнерів «нарвані» замовники не шикували під свій поганий смак?
—Фах дизайнерів є високим, всеохоплюючим, і нам ніхто не забороняє використовувати свої вміння переконувати замовників у своїх намірах, спонукати їх підніматися до того рівня культури, який домінує сьогодні в світі. Зрозуміло, що нині, добре знаючи історію світової культури, ми повинні окрім академічної освіти, намагатися займатися самоосвітою, щоб неухильно розширювати свої теоретичні й практичні творчі горизонти.
—Які види дизайнерської діяльності в нас представлені найліпше: наочний дизайн; знаряддя праці; механізми; побутова техніка; мода і аксесуари; дизайн середовища; дизайн міського середовища; дизайн інтер’єрів; світловий дизайн; колористика і суперграфіка; дизайн процесів; фірмові стилі; дизайн церемоній; дизайн-програми; графічний дизайн; шрифти; поліграфія; веб-дизайн, товарні знаки тощо?
—Все перераховане вище у нас, закарпатських дизайнерів, уже є, хоча не в кожному випадку в достатній кількості. Організація знаходиться на тій стадії, коли ми всі разом розпочали працювати в одному напрямку спільного успіху, не втрачаючи в своїх специфічних векторах дій. Тому ми, по суті, розвиваючись особисто в специфіці свого напрямку, постійно один в одного навчаємося, взаємозбагачуємося.
—Складові комфортабельного життя перейшли з категорії «зручностей» у категорію «краса» та «самовираження в інтер’єрі». Це говорить про помітний розвиток наших взаємостосунків із дизайном. Чи нема небезпеки, що зроблене прекрасне, але штучне життя відтіснить від людей на другий план природне справжнє життя?
—Індивідуальне і загальне вживуться, індивідуальне не відтіснить у кут загального. Інакше й бути не може, враховуючи притягальну силу нашого краю, багатого культурами сусідніх народів. Представники останніх живуть на теренах Карпатського краю, збагачують його своїми неповторними особливостями. Тому в нас є всі можливості загальне привносити в індивідуальне на базі етнографії, історизму культур. Цим, про що я говорив, ми й створимо закарпатську школу дизайну. Для інтенсифікації цього процесу буду звертатися до нашого губернатора від імені колективу своїх однодумців з ідеєю про заснування обласної премії імені геніального чеського архітектора Антоніна Франтішека Крупки суто за досягнення в дизайнерській творчості. Адже Крупка є автором генеральних планів забудови в чехословацький період міст Ужгород, Мукачево, Хуст. Тому ліпшого імені для премії фаховим дизайнерам у нас не знайти.
—У радянські часи західне слово «дизайн» замінялося гарним і точним виразом «художнє проектування». Чи не повернути його в фаховий вжиток?
—Ми живемо не в епоху радянщини, хоча певні здобутки останньої не відкидаємо. Сьогодні ми повинні сукупно поєднати все ліпше. Ніхто, зрештою, нам не забороняє використовувати вислів «художнє проектування». Він — поза політикою і часом за своєю суттю.
—Чи всі закарпатські дизайнери мають можливість повної своєї реалізації від задуму до проекту і його наступного втілення?
—Задуми мають усі, а можливість такої цілковитої реалізації не кожен. Я сказав нашій невеликій фаховій спільноті, що серед нас повинно бути максимум демократії у сув’язі з максимумом творчості. Спати не потрібно… Сьогодні більшість дизайнерів в Україні себе всіляко пропагують, шукають роботу, як це прийнято в західному світі.
—Яке наразі співвідношення між художньою і технічною складовими в закарпатському дизайні?
—Це повинно бути гармонійно об’єднане. Інакше розквіту не буде. Мені, скульптору, ніхто не може завадити любити музику, театр. Без всебічності в нинішньому світі не прожити, як і не знайти власну неповторну суть у дизайнерській творчості.
—Наскільки спостерігаємо в рукотворному дизайнерському довкіллі вищий пілотаж дизайну — ритмічну організацію простору?
—Досягти цього частіше зможемо, коли відштовхнемося від архаїки в карпатському ареалі (всі напрямки мистецтва). Це максимально розвине вміння професійно об’єднувати свій задум влучним словом «образотворчість», що значить — створити образ.
—Люди, в тому числі й дизайнери, зараз більше схиляються до пишної розкішності в організації простору, чи ж до максимальної функціональної простоти? Чи є таки й прибічники «золотої середини»?
—Прибічники останньої в фаховому розумінні спостерігалися в усі 3500 років єгипетської культури. Треба було в сенсі цього площину в рельєфі так оцінити, щоб по діагоналі й периметру був центр зображуваного. Тому професійній «золотій середині» є в кого вчитися. Більше треба набувати вмінь щодо поєднання класики й модерну, творення того, що ми називаємо стилем «ретро»… А щодо простоти — попиту мало. Наш сучасник більше рветься до пишності. Довго, видно, перед тим бідував.
Розмовляв
Василь ЗУБАЧ.  газета “Трибуна”


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

18 + 1 =