Закарпатець закоханий у вишиванку

Грибанич2До 60-річчя від дня народження Іллі Грибанича

Серед сучасних закарпатських етнографів помітне місце займає Ілля Грибанич – старший науковий співробітник відділу народного мистецтва та етнографії Закарпатського краєзнавчого музею. За понад 30 років своєї роботи, пов’язаної із дослідженням, збиранням, науковою обробкою, охороною, збереженням і популяризацією пам’яток народної культури, ним обстежено десятки сіл різних районів області, в яких знайдено, придбано і передано в фонди музею сотні оригінальних експонатів матеріальної культури краю, детально вивчено особливості традиційного вбрання гуцулів, бойків, лемків і долинян Закарпаття, окремі звичаї та обряди сімейного і календарного циклів, інші ділянки етнографії краю, взято активну участь у створенні виставок з царини народного мистецтва тощо.

Народився І. Грибанич 25 липня 1953 р. в Керецьках на Свалявщині – одному з найбільших і самобутніх сіл краю, в родині статечного сільського ґазди Івана Грибанича. Тут, на мальовничих берегах річки Боржави, в оточенні гір, полонин Стой (з півночі села), Бужора (з заходу села), у працьовитів селянській родині, серед обтяжених щоденними трудами, але свято зберігаючих традиції, духовне життя і віру предків, односельчан, пройшло дитинство Іллі.

Спостереження і навики сільського побуту, традиції весільного обряду, щорічні урочисті відзначення великих християнських свят Різдва і Великодня та інших – все це сприяло майбутньому формуванню ювіляра як етнографа.

У 1970 р. закінчив середню школу в рідному селі, через деякий час поступив на історичний факультет Ужгородського державного університету, який закінчив у 1981 р. З травня 1982 р. до нинішнього дня працює в обласному краєзнавчому музеї.

Саме тоді директор музею В. Сможаник підтримав ініціативу етномузикознавця В. Шостака про створення в музеї відділу народних музичних інструментів (згодом перейменованого у відділ народного мистецтва Закарпаття). Саме сюди і був зарахований на посаду наукового співробітника І. Грибанич, пройшовши упродовж десятиліть добру школу етнографа-збирача, дослідника, популяризатора. Якщо перша, етапна для музею, стаціонарна виставка «Народні музичні інструменти Закарпаття» (1982) була пов’язана з плідною збиральницькою і науковою роботою в основному В. Шостака, то друга, також знакова для музею, стаціонарна виставка «Народний одяг Закарпаття» (1984) багато в чому завдячувала активній науково-пошуковій діяльності І. Грибанича. До цих пір, ось уже 30 років, обидві виставки (розділу експозиції народного мистецтва Закарпаття в музеї, на жаль, досі не створено) справедливо користуються незмінним успіхом серед фахівців, краєзнавців, учителів, студентів, учнів шкіл, усіх, хто цікавиться історією і культурою рідного краю. У пересувному вигляді ці поважні виставки з успіхом були показані в різних музеях України, Угорщини, Словаччини, Румунії та інших країн Європи.

У 1985 р. в музеї за ініціативи завідувача відділу народного мистецтва В. Шостака, підтриманої директором музею Ю. Кондором, створено самобутній фольклорно-етнографічний ансамбль, активним учасником якого був і Ілля Грибанич. За понад чверть століття своєї діяльності ансамбль під керівництвом Віктора Шостака відіграв помітну роль у збереженні і популяризації автентичного музичного фольклору, розвитку народної культури Закарпаття загалом.

Слід згадати і безкорисливу поміч ювіляра працівникам інших відділів музею, новим працівникам, фахове і натхненне проведення ним по експозиціях і виставках музею екскурсій для різних категорій відвідувачів (від вчених до дітей), активну участь у багатьох наукових і науково-практичних народознавчих конференціях та ін.

На початку 90-х років минулого століття автором цих рядків, заступником директора з наукової роботи музею, було започатковано краєзнавче обстеження сіл краю і упродовж 15 років (до 2009 р.) проведено величезну за обсягом і непересічну за цінністю зібраного в більшості сіл усіх районів Закарпаття краєзнавчого матеріалу, роботу. Ілля Грибанич у цій роботі був серед найактивніших і найпродуктивніших наукових працівників музею. Його звіти-нариси відзначалися багатством зібраного польового матеріалу, в них подавалися легенди і оповіді про заснування і походження назви сіл, дані про збережені в них пам’ятки історії, культури і природи, численні місцеві назви-топоніми, описи календарних і родинних свят, народних традицій, обрядів і вірувань тощо.

Не можна обминути плідну працю І. Грибанича з популяризації народної культури краю, у тому числі через засоби масової інформації. Крім численних лекцій, бесід, екскурсій, він, разом з тележурналістами телеканалу «Тиса» підготував ряд телепередач, зокрема, двадцятихвилинний фільм про народну одежу гуцулів, бойків, лемків і долинян Закарпаття, який декілька разів виходив в ефір (в тому числі на 5-му каналі), передачі про народну демонологію, звичаї і обряди різних етнографічних груп краю на Святвечір, Великдень та ін. Серія статей про народне вбрання, давні народні традиції на Святвечір, Великдень, Водощі, Юрія, Івана Купала, Покрови, Димитрія, Андрія опублікована ним у різний час в газетах «Новини Закарпаття», «Срібна земля-Фест», календарях-альманахах «Просвіти», всеукраїнському екологічному науково-популярному журналі «Зелені Карпати» та інших виданнях.

До його здобутків слід зарахувати і видання брошури «Закарпатські німці» (1998 р., українською і німецькою мовами), сувенірного фото-календаря «Народний одяг Закарпаття» (2002 р.), а також створення виставки «Великодні традиції рідного краю».

Грибанич

Та особливо слід відзначити заслуги ювіляра як дослідника традиційного народного одягу українців Закарпаття. За 30 років роботи в музеї, під час багатьох експедицій і виїздів у села різних (практично всіх) районів області, він зібрав надзвичайно цінний польовий матеріал, сумлінно опрацював його, підготував до друку і опублікував упродовж останніх двох десятиліть в окремих виданнях, в основному у Науковому збірнику Закарпатського краєзнавчого музею (ініціатором видання, укладачем і науковим редактором 8-ми випусків збірника у 1995-2007 рр. був автор цих рядків) серію змістовних статей про народне вбрання різних етнографічних груп краю. Вже у першому випуску згаданого збірника (1995 р.) опубліковано його розсяглу і цікаву статтю про особливості народного одягу гуцулів Закарпаття другої половини ХІХ – 50-х років ХХ ст. У подальшому він публікує кілька поважних, базованих на польових матеріалах, статей про народну одежу бойків Закарпаття: «Народне вбрання українців Воловецької Бойківщини» (Наук. зб. ЗКМ.– Випуск ІІ, 1996 р.), «Народне вбрання бойків Великоберезнянського району» (Наук. зб. ЗКМ.– Випуск V, 2002 р.), «Народне вбрання бойків Міжгірського району Закарпатської області» (Наук. зб. ЗКМ.– Випуск VІІ, 2005 р.). На основі польових етнографічних матеріалів, зібраних у селах вздовж течії річки Тереблі (Синевирська Поляна, Синевир, Негровець, Колочава Міжгірського, Вільшани, Забродь, Драгово Хустського, Чумальово, Кричово, Колодне, Угля, Дулово, Теребля, Новобарово, Вонігово, Руське Поле Тячівського районів) ним підготовлено і надруковано статтю «Народний одяг Тереблянської долини» (Наук. зб. ЗКМ.– Випуск ІІІ, 1998 р.). Через два роки, зібравши і опрацювавши етнографічний матеріал у селах Міжгір’я Лозянське, Річка, Тюшка, Вучкове Міжгірського, Нижній Бистрий, Широкий, Березово, Горінчово, Монастирець, Липча, Липецька Поляна, Кошелево, Золотарево, Копашнево, Нижнє Селище, Іза, Сокрирниця, Стеблівка, Крайниково, Данилово, Олександрівка, Боронява, Велятино, Вишково Хустського районів він публікує статтю «Народний одяг Ріцької долини та прилеглих до неї сіл» (Наук. зб. ЗКМ.– Випуск ІV, 2000 р.), а ще через кілька років, внаслідок збору і наукового опрацювання матеріалів з сіл Тересва, Бедевля, Крива, Добрянське, Вільхівці, Терново, Нересниця, Підплеша, Новоселиця, Ганичі, Калини, Дубове, Широкий Луг, Тарасівка, Руська Мокра, Лопухово Тячівського району – статтю «Народний одяг Тересвянської долини» (Наук. зб. ЗКМ.– Випуск VІ, 2004 р.). Ще через деякий час, зібравши цікавий матеріал у кількох українських селах гуцульсько-румунського пограниччя на Рахівщині дослідник друкує статтю «Народний одяг сіл Великого Бичкова, Луга, Верхнього Водяного, Водиці, Стримби, Ріки» (Наук. зб. ЗКМ.– Випуск VІІІ, 2007 р.), розглядаючи в ній особливості одягу названих поселень, у якому переплітаються елементи гуцульського, румунського традиційного вбрання та одежі українців Тересвянської долини. В останні роки Ілля Грибанич надрукував статті про народний одяг лемків Турянської та Ужанської долин кінця ХІХ – 40-х рр. ХХ ст. (Наук. зб. ЗКМ.– Випуск ІХ-Х, 2010 р.) та народний одяг українців верхів’я Боржавської долини кінця ХІХ – 50-х рр. ХХ ст. (Наук. зб. ЗКМ.– Випуск ХІ, 2011 р.).

Незважаючи на те, що традиційне народне вбрання українців Закарпаття вже було предметом дослідження українських і зарубіжних вчених ХХ ст. (М. Тумової, Ф. Потушняка, М. Шмельової, І. Симоненка, К. Матейко, О. Полянської та ін.) Ілля Грибанич вніс свою вагому частку у вивчення цієї важливої ділянки народної культури Закарпаття. Вона полягає в тому, що він на базі зібраних ним упродовж багатьох років польових матеріалів у селах Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини, Тересвянської, Тереблянської, Ріцької, Боржавської долин зробив детальний опис усіх компонентів жіночого і чоловічого одягу, виправив окремі помилки і неточності своїх попередників, увів у науковий обіг недосліджені або слабо досліджені особливості краю, орнаментації та оздоблення, функціонального вжиткування, використання при проведенні сімейних і календарних свят, здійсненні окремих обрядів і ритуалів, виокремив серед етнографічних груп локальні варіанти та особливості вбрання, у багатьох випадках – навіть серед сусідніх сіл.

На основі зібраних польових матеріалів, у різних наукових виданнях дослідником опубліковано цікаві статті в інших ділянках народної культури та краєзнавства: про діючу досі на водяному двигуні кузню (Гамору) у селі Лисичево Іршавського району, про село Ганьковицю Свалявського району, про народні традиції гуцулів, бойків, лемків, долинян Закарпаття на Святвечір та ін.

Талант Іллі Грибанича як дослідника поєднується з його надзвичайною скромністю, доброзичливістю, порядністю, добротою і шляхетністю.

Вітаючи етнографа, музеєзнавця, популяризатора народної культури Закарпаття з ювілеєм та празником святого пророка Іллі, висловлюємо йому сердечну вдячність за його багаторічну самовіддану працю на близькій і дорогій народній ниві рідної землі, зичимо у доброму здоров’ї і гараздах подальшої плідної наукової і культурно-просвітницької діяльності на многая і благая літа!

Павло Федака,

етнограф, доктор історичних наук

На фото: Фольклорно-етнографічний ансамбль Закарпатського краєзнавчого музею на ВДНХ СРСР. Другий зліва Ілля Грибанич, крайній зліва керівник ансамблю Віктор Шостак 1988р.


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eleven − 1 =