В Ужгороді прославляли натюрморт та чиновників

натюрмортНезмінність конкретних натюрмортів у твоїй приватизованій печері рятується частою зміною їх, а незмінність людини рятується лише постійною зміною її суті. З останнім в українців фіг що виходить, а з натюрмортами – легше. Це підтвердила виставка «Натюрморт-2013», яка локально розцвіла нещодавно рукотворними барвами (хоч дехто малював і лівою ногою) в картинній галереї «Ужгород» на проспекті Свободи.
Перед схожими на тіні сутінковими фігурами присутніх встали на повен ріст нестримний лідер крайового художнього осередку – сучасного повпреда Закарпатської школи живопису – Борис Кузьма, очільник живописної секції Олександр Громовий і, звичайно, наш «міністр культури» Юрій Глеба. Їхні палахкотливі погляди прорізували тьму людського невігластва над вечірнім проспектом Свободи. «Кожного митця теж оточують предмети», – трагічно, ніби актор часів Есхіла, сказав стрункий і гордий пан Кузьма. Тому, напевно, нещасні художники й змушені їх малювати. Це розуміли цілковито всі присутні – головно автори повішених картин, бо нелюдське зубожіння провідних митців спричинило те, що бідолашні малярі не спромоглися на хоч якийсь фуршет, а народ цього не зрозумів і дружно не прийшов на цю знакову виставку. Мерзотники! Що ще скажеш про цей народ? Коли він залишить сон глибокий, ніякий біс не знає.
Олександр Громовий мовив, що орієнтирами для всіх митців, і не тільки закарпатських, є голландські натюрморти. «Адже роботи 16 століття і сьогодні свіжі, ніби написані вчора».
– Вітаємо авторів і можливих меценатів, – з прихованим під усмішкою кволим песимізмом сказав Б.Кузьма.
Бо ж дійсно, які тут меценати, коли їх сюди просто-на-просто не запросили, не пояснили популярно творчу близькість закарпатців до голландців, а то і явну перевагу краян над застарілими майстрами образотворчого театру. З виставки треба робити цікаве шоу, а не трагічні збори в цеховій комсомольській організації тракторної бригади. Тому організатори заслуговували, як Грицько від бажаної дівки, на огрядного гарбуза. Про це натякнув вивішений на огляд вічності «Натюрморт із диньками» Л.Приймич. Невдоволення звичними канонами продемонстрував В.Габда своїм «Контр-ажуром». Т.Усик попрацював неповторно, хоч і назвав свій витвір «Без назви», щоб особливо не «світитися» серед тих, кого вважає нездарами. То в жар, то в холод шпурляло від творів М.Митрик через погодну заангажованість їх – «Літо», «Зимовий натюрморт». Неповторно прозвучав О.Громовий «Натюрмортом із зеленою грушею», «Квітами на жовтому тлі». І.Дідик зрадував «Трояндами і яблуками», як і Рильський свого часу «Трояндами і виноградом»…
Головне тепер – помріяти про зміну психології меркантильних осель-моргів, для яких і призначаються натюрморти. Кожна з картин, тривало вивішена в них, набуває негативної енергетики. Це скаже вам кожен доморощений екстрасенс із маятником у руці.. Натюрмортів тому треба купувати безліч і постійно змінювати їх для огляду в цьому національному світі, заангажованому на нестримній погоні за грошима. Інакше житла-морги будуть добивати своїх мешканців, робити їх не людьми, а заготовками для трупів. Час отямитись і бути лідерами не нерухомості, а РУХОМОСТІ – Життя: Бога нашого єдиного і неповторного. Час пробудити в серцях любов дійсними творчими квітами, а не ритуальними зображеннями їх на ремісницьких натюрмортах песимістичних малярів. Це – головний висновок, який напрошується після виставки «Натюрморт-2013». В цьому її всесвітньо-історичне значення, що кринично освіжило наш народ, завдяки зусиллям Ю.Глеби, Б.Кузьми і О.Громового. Слава їм за це навіки!
Василь ЗУБАЧ


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eight + 18 =