В Перечині говорили про Шипа і АТО

ШИПТрапилося це цими днями в Перечинському районному будинку культури, де проти внутрішнього побутового холоду згуртувалися гарячі патріотичні серця присутніх. Вагомість заходу надавала присутність важливих владних осіб — голови РДА Віктора Олефіра та завідувача відділу культури, журналістки ТРК в минулому Марії Пекар. Говорили про нову книгу старого письменника Юрія Шипа «Пора кривавих сліз», виданої на «Патенті» в цьому році. Обласна філія Спілки письменників України, на чолі якої твердо стоїть поет Василь Густі, висунула з своїх творців саме цього (цебто Юрія Васильовича) на здобуття обласної премії імені Федора Потушняка.

Актуально ж!

Гордимося тим, що Юрій — уродженець села Мокра, — сказав ведучий велелюдної презентації Юрій Ковач, редактор місцевої газети та чудовий поет і прозаїк. Він — письменник, публіцист, краєзнавець. У презентованому виданні пристрасним поетичним словом не побоявся навіть кремлівську верхівку зачепити.

Підтримав його Василь Густі. Ще й доповнив розмаїтими мемуарними ремінісценціями з письменницького життя, що він дуже любить. Голова райдержадміністрації, взявши до рук своєчасну, як дощ у посуху, книжку, за його словами, вже «в своєму кабінеті зрозумів, що знаний байкар написав речі, які хвилюють усю Україну. Адже в коротких словах проглядалася суть, яка має хвилювати і наступні покоління.» Процитував пан Віктор, відкинувши у передпокій свого его різні амбіції, і те з написаного, де говориться, що владні мужі теж не вічні і повинні пам’ятати про смерть.

Поет Іван Козак з мальовничої Туриці ствердив, що творчість Юрія Шипа живлять три струмочки: краса природи, історія краю і знання людських доль.

Бібліотечні працівники прочитали твори. З почуттям. У них мріялося в унісок із поетом, щоб лунали в нас не солов’їні плачі, а пісні. Письменник Юрій Мегела згадав, що ще в 1974 році написав поетичний огляд «Піснями повняться серця». Там передбачав широку дорогу пана Шипа в поезії. Дійсно, чоловік став поетом із широкої дороги. Має вже 34 книги. Разом із останньою.

Буде й 37-ма, — твердо пообіцяв письменник зі сцени.

«Лиш би не 37-й», — подумав я.

Через призму книги і просто так, — сказав колоритний поет і прозаїк Василь Мулеса, — можна сказати, що доборолась Україна — привели її в пору кривавих сліз. Хіба ж, приміром, може бути Президент України, наш батько, головою однієї партії? Це недопустимо. За ким же нам іти, коли ми проти «головної» партійної приналежності? Де наше майбутнє?

Такі ось висновки.

Коротко і страшно писав Стефаник. Коротко і страшно пише Шип.

Це він підтвердив і словами своїми: «Маємо крізь сльози говорити про те, що маємо…»

Висушити сльози вирішив народний артист України Петро Матій. «Аршуючи на дачі, написав кілька пісень на слова Шипа», — повідомив він. І заспівав. Підмінила його на сцені викладач Ужгородського музичного училища Надія Підгородська. Та останнє слово було за Матієм. Хоча сміятися останнім буде Шип. Коли отримає премію.

Василь ЗУБАЧ, газета “Трибуна”


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × five =