Театр ім. Олександра Духновича в Пряшеві відкрив сезон “Тінями забутих предків”

Відбулась 350-та прем’єра колишнього професіонального Українського національного театру в Пряшеві.

Український національний театр в Пряшеві, заснований 1945 року, щороку ставив по 4-7 прем’єр. В останніх двох десятиліттях, коли він став Театром ім. Олександра Духновича – він ставить свої вистави майже виключно русинською мовою. Кілька років тому, на вимогу української громади Пряшева, одна з його прем’єр щороку повинна бути україномовною.
68-й театральний сезон ТОД відкрив 16 листопада інсценацією повісті Михайла Коцюбинського (1864-1913) «Тіні забутих предків». Повість, видана 1911 року, була результатом перебування М. Коцюбинського в Карпатах – в етнографічній області Гуцульщина (с. Криворівня та його околиця в нинішній Івано-Франківській області). Тут письменник зустрівся з архаїчним світом, повним поганських пережитків.
В основу повісті покладено романтичне кохання молодих людей із двох на життя і смерть посварених родів – Івана Палійчука та Марічки Гутенюк. Між родами Палійчуків та Гутенюків бували часті бійки, які не раз закінчувалися людськими жертвами з обох боків.
Молода пара від дитинства до зрілості виростала разом на лоні таємничої карпатської природи, повної надприродних істот. Іван пас корів, Марічка – вівці. Обоє, вірні традиціям предків, непохитно вірили в цих істот. Для них, як і для всього населення, магічний світ казок, легенд і переказів переплітався з реальним життям. Марічка при повені нещасним випадком втопилася в Черемоші. Для закоханого в неї Івана була це життєва трагедія. Він шість років блукав по світі, здебільшого вівчарив у віддалених місцях, а на сьомий повернувся в рідне село й одружився із багатою «старою дівкою» Палагною. Та сімейного щастя з нею не зазнав, тим більше, що дружина його прилюдно зраджувала з місцевим ворожилем (мольфаром) Юрою (якого всі боялися, але й поважали, бо він ніби вмів «хмари зупиняти» й «бурю відганяти»). Іван, живучи з Палагною й виконуючи всі народні обряди, весь час думав про Марічку, яка привиджалася йому у вигляді русалки (нявки). Врешті-решт нявка заманила його в прірву, де він загинув. Поховали його згідно з гуцульським звичаєм, веселими грами, музикою та танцями.
Ця повість в Україні вже інсценувалася та екранізувалася. Фільм Параджанова «Тіні забутих предків» (1964; сценарій Івана Чендея) здобув кілька міжнародних премій.
У Пряшеві драматизацію повісті здійснив Валерій Купка, а її режисером стала Яна Трущинська-Сива, для якої це була перша прем’єра. Ці двоє спільним зусиллям створили динамічну виставу. Вони зберегли романтичний характер повісті, в основі якої є неповторний гуцульський фольклор: легенди, вірування, пісні (коломийки), музика (сопілка, трембіта, дримба) та танці (коломийка, аркан). Всьому цьому вони дали модерну форму, в результаті чого вистава зовсім не виглядає як автентичний фольклорний твір, а є модерною п’єсою, що держить глядача в постійному напружені від початку до кінця. Цьому сприяє і застосування сучасної техніки: освітлення, репродукована музика, темпераментні танці та прості багатопланові реквізити (стіл та лавки протягом хвилини стають ліжком або стіною). Привабливою була сцена зі стилізованими деревами (Степан Гудак), чудові звукові та світлові ефекти (Владислав Сивий), автентичні гуцульські костюми (Анна Симко) та хореографія гуцульських танців (Сильвія Новотна).
Головні ролі виконували Ладіслав Ладомиряк (студент вищої театральної школи у Банській Бистриці) та Владимира Брегова. Роль Палагни режисер звірила досвідченій акторці Людмилі Лукачик, роль її любовника Юри – Євгену Либезнюку, а роль старого й мудрого вівчаря Мика – Осифу Ткачу. Щоб окремі сцени нав’язували на себе, режисер залучила у п’єсу постать Жінки з люлькою (Світлана Шковран), якої в повісті немає, і яка виконує ролі доброго духа лісу – Чугайстра, оповідача і Смерті. Інші актори виконують масові ролі. Артисти зіграли звірені їм ролі на високому професіональному рівні. Особливо приємно здивував публіку Л. Ладомиряк, для якого роль Івана була першою на професіональній сцені. Він виявив себе і добрим актором, і співаком, і танцюристом.
В. Купка залишив первісну мову твору, збагачену словами з гуцульських говорів, які в даному разі інколи можна було би замінити лемківськими словами. Наприклад, мало хто знає що таке арідник, зате всі знають злого духа чорта, щезника («щез би») та біса. Автентичні гуцульські коломийки драматизатор поповнив новими зразками та, зокрема, гуцульськими танцями: коломийкою та іншими, які надали виставі належну динаміку.
Великий зал театру, на відміну від попередніх вистав, був заповнений до останнього місця. Довготривалі оплески й букети квітів в кінці вистави стали наочним свідченням того, що пряшівська публіка була виставою задоволена та запереченням часто повторюваного твердженням що русини Словаччини нібито української мови не розуміють. Віримо, що не з меншим задоволенням, ніж пряшівська публіка, виставу «Тіні забутих предків» сприйме і сільське населення, для якого вона призначені в першу чергу.
Вистава, по суті, була світовою прем’єрою, гідною того, щоб із нею познайомились і глядачі України та інших країн з українським населенням.

Микола Мушинка,
Закарпаття онлайн


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

four + eighteen =