Редактор закарпатської районки – дотепний казкар

шкіряГоловний редактор іршавської районної газети «Нове життя» Василь ШКІРЯ жалкує за старою добротною школою журналістики. Зараз, вважає, просто штампують журналістів на один копил, іде їх явне «перевиробництво». Ряд відділень у вишах просто зайві. Наслідком поверхового підходу до публіцистичної царини стало те, що фактично зникли жанри нарису, фоторепортажу, глибокої аналітики. Все ж бо звелося до інформаційного жанру. Критики взагалі не спостерігається на шпальтах. Лише медова похвальба всіх і вся. Через те і впали тиражі. А були ж і у нас, повідомляє В.Шкіря, рубрики «Рядки колючі Юрка Гірчиці», «Ферко Жалива». Друкувалися критичні сигнали, де піддавалися критиці установи, організації.

Через те, напевно, що сповна висловитися в рамках районної газети Василь не може — він і пише книжки художньої прози. А найулюбленіший жанр її — казка. Ним і дітей можна порадувати, і дорослих. Та й дійсність зобразити через казкові образи можна зовсім не казково. От у 2013 році вийшла огрядна книга «Чупакабра» (Чупакабра. Казкові оповідання, повісті та роман-фентезі. — Ужгород: Карпати, 218 с.). А дебютував В.Шкіря в світі художнього слова 1991-го збіркою оповідань «Сльоза лелеки», а вже з наступного року шпарко виходять його збірки казок «Як осел вогонь сховав», «25 казочок для маленьких діточок», «Розбиті серця», «Три бажання», «Візок казок», «Король жебраків», «Іван Сила і брати-розбійники».

«Казки Василя Шкірі пізнавані, — пише в передмові до книги «Чупакабра» культуролог Євген Баран. — Так, комусь може здатися, що у них мало власне казкового, а весь сюжет закроєний на побутово-реалістичному тлі. Казковість тут вже залежить не так від загальних жанрових вимог («замкнутість часу», завершеність, відсутність розгорнутих описів природи і побуту, поєднання міфічних, фантастичних і героїчних начал, персоніфіковані образи, щасливий фінал), як від загальної авторської настанови-віри в чудесне завершення історії. Казковість, легкість, гра уяви тут відчувається в загальному настрої тої чи іншої історії. Інтрига навіть не в сюжетних ходах, інколи по-журналістському прямолінійних, а в несподіваній, здебільшого фантастичній розв’язці.»

Добре, що за важким журналістським життям Василь не втратив фантазії та ще й деколи фантастичної.

Казка В.Шкірі вельми оригінальна. Це відзначає кандидат педагогічних наук, доцент Лідія Ходанич у передмові до книги «Майстер Нехай» ((Шкіря В.В. Майстер Нехай. Казки для дітей і дорослих. — Ужгород: Карпати, 2008. — 220 с.):

«Необхідно відмітити довільність у поводженні з обов’язковими атрибутами народних казок в авторській казці письменника з Іршавщини. Так, В.Шкіря не віддає належне символіці кольору, як це прийнято в фольклорі, у його творах дещо інша інтерпретація повторів тощо. Проте це нормально: автор мусить бути індивідуальним, і свою індивідуальність він вибудовує за законами не завжди зрозумілої навіть йому логіки. У цьому, здається, і полягає один із секретів творчості.»

Василь Шкіря народився 21 травня 1958 року в селі Загаття Іршавського району. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. З весни 1980 року працює в Іршавській районній газеті «Нове життя». Його творчість помічена українською громадою. Він — лауреат Всеукраїнської імені В.Кобилянського та обласної імені Федора Потушняка літературних премій.

Василь ЗУБАЧ, газета “Трибуна”


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 − two =