Про долі людські…

 

«Того, що доля вирішила дати – не можна ні примножити, ні відняти…»

Омар Хайям

Наприкінці цього року в Ужгородському видавництві «TIMPANI» побачила світ перша збірка Наталії Дурунди «Доле орана-переорана…», в якій зібрані три повісті: однойменна «Доле орана-переорана…», «Я дарую тобі смерть…» та «Це щастя, що ти в мене є…».

Витівки хитрої судьби переслідують героїв цих творів протягом усього їхнього життя. Але вони зуміли достойно пройти свій, часом надважкий, тернистий життєвий шлях, не втративши при цьому здатність відчувати повноту людського щастя.

У повісті «Я дарую тобі смерть…» змальовано долю сім’ї, яку розлучили злидні. Батько ще до радянської влади в Закарпатті у пошуках кращої долі вимушений був покинути рідну землю – податися за океан, аби не дати дружині та дочці померти голодною смертю. Проте повернутися до рідного порога йому вже не судилося. Завдяки своєму працелюбству й неабиякій кмітливості він став багатою людиною і через десятки років доля подарувала йому щастя побачити єдину дочку, залишену колись в Україні. Рідна кровинка приїхала до нього в гості. Аби хоч якось згладити свою провину, чоловік подарував їй велику суму доларів, якими вона, на його думку, повинна була покращити своє матеріальне становище, а також допомогти своїм дітям. Але, як з’ясувалося пізніше, подарунок виявився смертельним. Ці долари згубили її родину, принісши в неї смерть і горе…

Цікаво читається і наступна повість «Це щастя, що ти в мене є…» – про взаємини дівчини й хлопця, який пізніше став священиком, так і не одружившись з нею. Пройшовши крізь горнило великих мук і великих страждань, наприкінці життя вони все-таки поєднали свої долі. Бо нема нічого сильнішого у світі, аніж справжнє і велике кохання…

Повість «Доле орана-переорана…» розкриває перед читачем жахливу картину війни Радянського Союзу в Демократичній республіці Афганістан. Тут описані найнеймовірніші історії життя людей з жорстоко поламаними долями. У героїв цього твору – теж тернистий і складний життєвий шлях. Та вони ніколи не нарікали на судьбу. Навпаки, випробування навчили їх цінувати кожну мить їхнього життя і дякувати Богу за кожну прожиту хвилину.

У своїй передмові авторка зазначає, що її твори не закінчуються хепі-ендом. «Адже, на мій погляд, не буває абсолютно щасливої судьби. Життєва дорога не може бути встелена тільки пелюстками троянд. На ній часто-густо трапляються і колючі терни».

Проте, якщо достойно витримати всі удари судьби, то «…обов’язково настане весна. Твоя весна… Коли навкруги, як нагорода, все зацвіте біло-біло…».

Хочеться привітати молоду авторку з її книгою-первістком. Нехай у нього буде щасливіша доля, аніж у героїв цих повістей.

А Наталії Дурунді щиро бажаємо нових творчих вершин.

Рената Феделеш,

м.Ужгород


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 + twelve =