Останній із закарпатських могікан

гжегуц3 До 90-річчя від дня народження Д-ра Івана Жеґуца – ученого, просвітянина, громадсько-політичного і культурного діяча.
Доктор Іван Жеґуц належить до останніх могиканів – закарпатців української діаспори, доля яких ще у кінці 30-х років ХХ ст. закинула в чужі краї. Останні понад 60 років живе і працює в столиці Баварії – місті Мюнхені. Відомий він в українському світі як вчений, громадсько-політичний і культурний діяч та благодійник.
Народився 26 червня 1923 р. у гуцульському селі Берлебаш (з 1946 р. Костилівка) Рахівського округу. Народну школу закінчив у рідному селі.
По її закінченні вчився в Рахівській горожанській школі. У кінці 30-х років І. Жеґуц опинився у Празі, вчився в Українській гімназії у Модржанах під Прагою, директорами якої були: до 1940 р. – Григорій Омельченко, до квітня 1945 р. – професор Августин Штефан.
На час закінчення гімназії (1943 р.) йшла війна і він залишився у Празі. Згодом, з наближенням Червоної армії, він, як і тисячі українців, в тому числі закарпатців, які не забажали бути повернутими «на родіну», де їх чекала б сумна доля багатьох земляків, у 1945 р. переїхав до Аугсбурга. Через деякий час перебрався до Мюнхена. Доводилося працювати на різних роботах і водночас плавати у німецькомовному морі, знаходячи розраду серед земляків та єдинокровних братів-емігрантів з різних українських земель.
До 1960 р. був секретарем філософського факультету Українського вільного університету у Мюнхені, у 1956-1961 рр. навчався в Мюнхенському університеті, де студіював історію, філологію, географію і соціологію. У 1962 р. захистив наукову роботу і отримав ступінь доктора. Його докторська дисертація на тему: «Die Nationalpolitischen Bestrebungen dér Karpatio-Ruthenen, 1848-1914» («Національно-політичні устремління підкарпатських русинів, 1848-1914) вийшла 1965 р. у Вісбадені окремою книжкою.
Упродовж 1967-1970 рр. І Жеґуц був секретарем Української Національної Ради в екзилі, понад двадцять років працював науковим співробітником Політехнічного університету в Мюнхені і водночас викладачем історії в Українському вільному університеті. Проводив активну громадсько-культурну і політичну діяльність серед української діаспори, зокрема Німеччини, США, Канади та інших країн.
У червні 1992 р., уперше після понад 50-річної розлуки, приїхав у рідний край, відвідав своїх сестер і брата, земляків на Рахівщині, знайомився і спілкувався з відомими громадсько-політичними і культурними діячами.
1993 р. д-р Іван Жеґуц знову відвідав Закарпаття, взяв участь у Міжнародній науковій конференції з проблем карпатознавства, виступив з доповіддю, був активним у різних секціях наукового зібрання. Тоді ж, 3 вересня, разом з іншими відомими вченими, громадсько-політичними і культурними діячами української діаспори, такими як Марко Антонович і Олександр Баран з Канади, Михайло Шпонтак і Василь Маркусь з США, відвідав Народний дім «Просвіти» в Ужгороді, де зустрівся з провідниками крайового товариства «Просвіта» і йому, як і згаданим достойникам, за багатолітню подвижницьку працю на українській науковій, культурно-просвітницькій і громадсько-політичній ниві було вручено диплом Почесного члена «Просвіти».

гжегуц2
З багатогранної діяльності І. Жеґуца слід виділити збір  і написання ним етносоціологічної студії про села рідної Гуцульщини, до цієї роботи він залучив своїх земляків у Канаді, США, Австралії та інших країнах світу. У своїх нарисах він талановито і правдиво змалював життя, суспільні відносини і побут земляків, формування світогляду і національної свідомості дітей і підлітків, образи незабутніх сільських учителів 30-х рр. ХХ ст.
У другій половині 90-х років Іван Жеґуц плідно працював над записами гуцульських говірок, підготував і видав на цю тему три дуже цінні книжки: 1. Говірка с. Берлебаш (Костилівка) району Рахів у 30-х роках. Словник із додатками (Мюнхен, 1999); 2. Словник гуцульського говору в Закарпатті (у співавторстві з Юрієм Піпашем – Мюнхен, 2001); 3. Вибрані тексти з гуцульського говору в Закарпатті (Мюнхен, 2001). Сердечно дякуючи високодостойному ювілярові за його ціложиттєву самовіддану і плідну працю для добра рідного народу, усією українською громадою шлемо йому наше щире просвітянське «Многая літа!»
Павло ФЕДАКА,
голова крайового товариства «Просвіта»,
доктор історичних наук


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 − 8 =