Ольга Легельчик: «Вчитися не пізно ніколи»

легельчик2Сьогодні   знайомимо  вас  з  простою, відвертою і щирою  людиною.Напевне немає такого радіослухача, аби н  пізнавав її  голосу. Знайомтеся ближче, Ольга Легальчик, журналіст, редактор,  і хороша людина. Більше про  неї- далі у  розмові.

Ольго Іванівно,  звідки  ви  родом?
– Я  народилася у  місті  Мукачево. У  місті,  над  Латорицею, закінчила другу середню школу. По її закінченні – вступила до Ужгородського державного університету на  факультет романо-германської філології, який закінчила  у  1985 році за спеціальністю: філолог, викладач французької мови та літератури, перекладач. Після закінчення, а  це було ще при Радянському Союзі, за  направленням працювала на Хустщині, в середній школі села Кошелево. Там сумлінно відпрацювала три  роки. Потім повернулася до рідного Мукачева, працювала у середній школі № 16, за  збігом обставин, через свого дуже доброго товариша Олександра Ардельянова, з яким ми були знайомі ще зі студентських літ. Якось ми зустрілись, а на той час запрацювала перша незалежна радіостанція «Ужгород-Контакт», яку він тоді очолював і запропонував мені спробувати попрацювати репортером.  Спробувала, у  мене  все  вийшло  одразу. Коли я побачила магнітофони, мікрофони, рулони, пульт – зрозуміла, що то –моє. Це був чарівний світ. Працювала там аж до  закриття цієї станції. Через любов до своєї улюбленої праці на цьому не  зупинилася, вирішила знову влаштуватися уже на роботу в Закарпатську ОДТРК. Тоді директорм був Дмитро  Андрійович  Воробець. Він  радо  мене  прийняв,  якраз була вільна  вакансія і  я  потрапила  у  мистецьку   редакцію.  Вела і готувала до ефіру 15 років програму «Грані». У 2005 році було стоврено  радіо «Тиса ФМ»  – була головним редакторм станції. Тепер  працюю заступником завідувача  ТВО «Інформаційних та аналітичних програм».
Чому  обрали для  себе  французьку мову?
– Справа  в  тому, що   коли  навчалася   в  Мукачеві, то  у  нас  у  школі було  поглиблене   вивчення   французької мови. Остання  мені  давалася  напрочуд легко.  Вона  подобається мені своєю мелодикою і  звучанням, тому  не   вагаючись    вирішила, що мушу її досконало вивчити. Хоча, коли  вступала до вузу, мушу  сказати, що у мене була дилема. Мені ще подобалася  фізика. Доводились вибирати між фізикою та французькою мовою.
Важко  було   вчитися?
–  Абсолютно  не   важко. Я  належу до  категорії тих  людей, які люблять  завжди вчитися.  Роки  навчання –  найкращі  роки.  У мене  були  дуже  хороші   викладачі. Я вдячна їм, що  зуміли  прищепити любов до всього найкращого, що ми  маємо. У  нас ,  в основному,  викладали  спеціалісти  з Ленінграду. Хороший у  нас був  викладач латині Юрій  Сак . Пам’ятаю, що він  ніколи  не  починав  нової  теми, допоки  студент не  засвоїв попереднього  матеріалу.   Кожного  студента  знав  по  імені і по-батькові, був  надзвичайно толерантною й інтелігентною людиною. Також пригадую Клару Тимофеєву, на  той   час   вона  була деканом  факультету; Сюзанну Парамонову , Олександру Андрєєву, Олександру Павлову. Це- справжні фахівці своєї справи. А хіба можна забути Йосипа Баглая, Миколу Макару і багатьох інших чудових викладачів? Всім їм- повага і низький уклін.
Батьки  схвально  сприйняли ваш  вибір здобувати фах французького філолога? Яким було їхнє ставлення до  того, що  ви  полишили освітянську роботу, так би  мовити, стали  займатися журналістикою?
– Мої батьки дуже демократичні люди. Вони завжди  поважали мою думку, довіряли мені  у  всьому. На жаль, батька вже немає.  Я дуже  вдячна татові за те, що він завжди мені і брату прищеплював  любов до  знань. Приміром, будучи  ученицею третього класу, я  вже  знала майже  усі  столиці країн світу. Дома була величезна політична карта  світу. За фахом він був геологом,  любив історію і географію, тому з  дитинства і нас, дітей,  привчав до  цього. Пам’ятаю, що  усе він  нам  пояснював у  ігровій формі.  Ну, а дитячий розум всмоктує все як губка. Усе  це  проходило в  ненав’язливій формі і добре закріпилося у  голові.

легельчик
Не  важко вам  працювалося у  редакції  мистецьких програм радіо, приміром для журналіста – інформаційника це своєрідний штрафний батальйон?
–  Ти  знаєш, не  важко. Я люблю  мистецтво, вважаю, що непогано на  ньому  розуміюся. Можливо «новинарям» і  важко, але для  мене це  не   складно. Тут  своя специфіка  подачі  матеріалу. Я в свій  час перелопатила  чимало  літератури, аби, як  кажуть, «бути в темі».  Не  ставити  дурних запитань  своєму  співрозмовнику , щоб не отримувати дурних  відповідей. Читала літературу закарпатських  авторів, вивчала мистецтво нашого краю у всьому його розмаїтті.
Хто вам  подобається із  закарпатських авторів найбільше?
–  Серед молодих у літературі мені подобаються твори Олександра Гавроша, Михайла Рошка. З величезним задоволенням  читаю  твори Дмитра Кешелі. З дитячих – письменниці: Галина Малик, Надія Панчук та  інші.
Пам’ятаєте  свою першу програму на радіо?
– Ой, пам’ятаю… У мене  тремтіли руки  і  ноги. Відчувала величезну відповідальність. Наче наді мною висів Дамоклів меч. Серце калатало і було  важко опанувати себе, адже  працювали ми тоді в прямому ефірі. Голос  страшенно  тремтів, але я пересилила цей страх. По закінченні – зайшла  в  кабінет і  питаю  у  свого   колеги  Осипа Лободи : -«… Як  все  було?», а  він так  спокійно  мені  відповів: – «Олю, не  хвилюйся , усе було  нормально». Про Осипа  Лободу хочу  окремо  сказати, що  це  та  людина,  яка  зіграла  в  моєму  житті  особливу  роль. Це  людина,  яка  стала   моїм  вчителем у  журналістиці. Я безмежно йому за це  вдячна. Також  дякую Олександру Ардельянову, який  вчив  мене бути завжди лаконічною. Писати я  писала,  розписувала  дуже  багато, а  на  радіо цього робити  не   слід, але  згодом навчилася робити  правильно. Дякую також Світлані  Трохименко, Світлані Бойко, Дмитру Кешелі, Володимиру Кривоцюку, а  Осипу Лободі  особливо.
Ольго Іванівно, як гадаєте, чого не  вистачає нині  закарпатському радіо?
–  Закарпатському радіо вистачає  всього. Більше не  вистачає ФМ станціям, на моє  глибоке переконання – інтелекту. Хай на мене  колеги  не ображаються, але  це  справді так. Немає інформативності  і  об’єктивності. Я хочу, аби те, що  подають, було  правдивим і щоб самі  програми  були  змістовними.
Вдома  слухаєте радіо? 
– Обовязково! Це- стиль життя. Прокидаюся вранці і  поки вариться  кава, я вмикаю  радіо. З радіо робочий день у мене починається і закінчується. Я страшенний радіофан.  Слухаю й інші  станції, аби  мати  можливість порівняти. Слухаю радіо «Свобода», дуже  подобається радіо «Ера-ФМ»
Ви стояли у витоків радіо «Тиса ФМ», як  формували  команду?
– Усе  це було  зробити не  так   просто. Влаштували кастинг на ведучих програм. Сформували команду .  Визначилися   чітко   із   форматом  нашого  мовлення. Загалом, мені подобається музика на «Тиса ФМ», формат взагалі унікальний як для України. Подобаються наші «ефірники» , які започаткував Олексій  Уманський. Гідно працює і служба новин.
Яким  би ви хотіли бачити радіо «Тиса ФМ» так  років за  десять?
– Ти  знаєш, я би хотіла бачити  це  радіо   більш  інформативним,  об’єктивним, змістовним. Я чітко  розумію, що державна  радіостанція залежить від  державного  фінансування. Чи  вдасться  втілювати  нові  проекти – час покаже. Буде   бажання команди, відповідне фінансування – тоді буде   все гаразд .
Я знаю, що окрім журналістики, ви  чудовий  кулінар
– Це завдяки  моїй  мамці.  Свій перший яблучний пиріг я спекла у  тринадцятирічному віці. Мама мене  похвалила  і  сказала, що було  дуже  смачно. Як і  кожна  закарпатська ґаздиня – люблю готувати. У  нас  усі  жінки  прекрасні  кулінари.   Люблю  імпровізувати  на  кухні. Надзвичайно тішуся,   коли  приходять друзі  і  чимось  смачненьким маю  можливість  їх  почастувати. Часто  печу  тістечка  для  колег… Це- справжнє задоволення.
Щоб   ви  поміняла  у  своєму житті, якби у  вас  була така   можливість?
– Я дякую Богу за  все,  що  маю. Сприймаю життя таким, яким  воно є. Тішуся  будь-якій дрібниці,  квіточці, промінчикам  сонця…
У житті ви щаслива людина?
– Так, я щаслива людина. Я усе  життя займаюся тим, що  люблю. Погодься,  не так часто людина  поєднує  свої  життєві   інтереси із   своєю  професією.  Незалежно чи я б   працювала   вчитилем,  чи  журналістом. У  всьому  треба шукати  позитив  і все буде гаразд..
Зараз  практикуєте  французьку  мову?
– Приходять  діти  моїх  колег. Я щаслива з того, що  можу  їм, як  кажуть, трішки  підсобити.  Я люблю дітей  і  намагаюся  завжди   при  потребі  навчити  їх і  французької. Вони не дають мізкам заржавіти.
Бачу  у  вас  на  робочому  столі  багато  книг. Яку останню   книгу  ви  прочитала?
– Остання  прочитана  мною  книга « Москва і  москвичі» Володимира Гіляровського. Величезне  задоволення отримала  від перечитування. Паралельно читаю Михайла Веллера – «Все про життя» Коли  готуюся до  програми,то  читаю  багатьох  авторів. Ми  всьому   вчимося  завжди. Це  ніколи  не  пізно. Опанувала  навики звукових  програм,  наче  виходить  і  все  вдається. Мені  завжди  було  цікаво, як  працюють наші  звукорежисери, от  тепер  маю  можливість  про  це   дізнатися. Головне  для  журналіста-цікавитись всім у житті.
Розмовляв  Арсен  Боровицький


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

five − 2 =