Олександра Берегова: «Журналістика – це така сфера, де можна максимально бути самим собою» .

Берегова2Сьогодні наша  розповідь  про  надзвичайно  розумну  і  талановиту  дівчину – редактора  інформаційних  програм Закарпатської обласної державної телерадіокомпанії,  телеканалу «Тиса-1»  Олександру Берегову. «Розкрутити» на бесіду цю тендітну  дівчину одразу не вдавалося, весь час вона  то на виїздних зйомках, то в клопотах з підготовки сюжетів до  ефіру. Одним словом – Сашу зловити дуже  важко. Знайшовши кілька вільних хвилин в обідню пору, спілкуємося і знайомимося з нею  ближче за філіжанкою смачної закарпатської  кави.
Привіт Саша, дякую одразу, що зголосилася на спілкування.
– Тобі  дякую за   запрошення на каву. До  речі, я її дуже  люблю.
Знаю колего, що  ти  не  місцева. Звідки ти, як  опинилася  в  Ужгороді?
–  На  Закарпаття  я  потрапила   випадково. Мені  тоді   було  19  років:  я  познайомилася зі  своїм хлопцем, котрий і запросив  сюди. Сама  я  родом із Білої Церкви – містечко, що на  Київщині. До цього в  Ужгороді раніше  не  бувала, але  коли  потрапила у  ваш  край, то в нього просто  закохалася  і думаю що надовго.  Сама  я  навчалася на  англійській філології, але згодом  зрозуміла, що учительство –  не моє. Тому обрала  для  себе  журналістику. Навчалася тут, на Закарпатті. Ти знаєш: я завжди була такою домашньою  дитиною. Для  мене було  важливим  бути  поруч  з  родиною. Але, напевно, зважаючи на мій «вітер в  голові»,  сіла на потяг і без вагань  приїхала  сюди. Повторюся  ще  раз: обласний  центр   Закарпаття   для  мене  ніби   казкове  містечко. Я  ніде  більше  не  почуваю  себе  так   комфортно  як  тут. Коли рідні приїздять до  мене    в  гості, то  теж зауважують, що Закарпаття благодатний і мальовничий  край.
Чому  обрала  для  себе саме журналістику, адже погодься –  професія ця не з легких, Постійні відрядження не  втомлюють?
– Журналістика для  мене була  раніше  зовсім  не  знайома. Я сприймала її  якось  просто. Дивилася телебачення, слухала радіо, читала і перечитувала  газети, інтернет-видання. Уяву  мала, дуже  просту на  той  час  саме  про цю  професію. Коли  почала  працювати, то  зрозуміла, що це дійсно важка  правця і все  це  не так просто. На «Тисі» добре  працюється,  а  порівняти  я  мала  можливість. Я починала  свій  трудовий  шлях з мукачівського «М-студіо». Інколи важко  справитися з  поставленими  редакційними завданнями, розслаблятися не  слід, треба іти тільки  вперед, і я думаю, що  труднощі будуть  подолані самі собою.Берегова
Ти  пам’ятаєш свою першу  написану журналістську роботу?
– Перша  мною написана  робота  була, десь так  в   14 років. Було  це  у Білій Церкві при  школі молодого  журналіста, де  я  чогось так   інтуїтивно  туди пішла і отримала  завдання написати  такий собі  опис. Треба  було  писати у  формі такого застарілого  газетного  жанру. Саме  на   цьому,  перевіряли  наші  здібності. Треба  було  пам’ятаю, щось розпитувати  людей, але  у  мене усе  добре  вийшло. Це, знаєш, було  як багатошаровий весільний торт, де  кидаєш  чимало інгредієнтів. Я там  якесь  місце  зайняла за  роботу і   приз отримала. Батьки  мною дуже  пишалися. Потім  була  у  студентських  газетах  на  практиці. Мала  можливість  стажуватися  і  на  одному  зі  столичних радіо. Там  працює небагато  людей. Сам  колектив  у  них  дуже  зібраний;  вони  наче  одна  велика  дружна  родина,   усе у них  злагоджено і  працюють    професійно. Залишитися  працювати  там  я  не  хотіла тому,  що  міста- мільйонники   не  для  мене.берегова4
Ти  працюєш зараз  в  інформаційній   службі  телеканалу «Тиса-1», а  це  наче  на  «пороховій діжці». Я це по  собі  знаю.  Вистачає  матеріалів?
– Так матеріалів є  достатньо. Була б шия, а  ярмо  завжди  одягнуть (сміється авт.) Для   мене   у  роботі найскладніше, підійти  до  людини  і  попрости  коментар. Не  знаю  чому, але  таке   буває. Я наче  і  приємна  у  спілкуванні, стараюся  бути  комунікабельною  і не  маю якихось  комплексів. Взагалі, робота з  людьми – це  найважча  професія. Мені  здається, що  фізично  трудитися  значно   легше.  Ну… тут, звичайно, і  люди  бувають  різні.
Не  було  у  тебе  бажання  спробувати  свої  можливості в  інших жанрах журналістики. Ну,  приміром, не хочеться  попрацювати скажімо у аналітиці?
– Аналітика –  це не  моє. Там я  себе  не  бачу поки-що. Не  знаю  чому,  але  мене на  теперішній  час чогось дуже  вабить  радіо. Хочеться  спробувати  попрацювати  у  прямих радіоефірах. До  речі, мені  дуже  імпонує   формат  нашої радіостанції «Тиса  ФМ». Скажу, що я  палка, і навіть дуже  палка шанувальниця цієї хвилі. Можливо навіть і  буду  мати  колись нагоду  спробувати  себе   проявити  і  там. Вчитися ніколи  не  пізно,  треба головне –   хотіти, і  те  прагнення що ти  хочеш, обов’язкову  втілиться у  життя.берегова3
Про що  мрієш у  житті?
– Ти   знаєш, я  не  люблю  мріяти. Я більше  реаліст  по  натурі. Те, що  називають мрією, для  мене  це – бажання. Я дуже  люблю приємні  миттєвості  у  житті, все те,  що  мені  дарують, або  я комусь щось  дарую. Мрія, для  мене –  це щось  таке химерне  і  далеке. Мрійники,  скоріш  за  все,  не  багато  чого   досягають  у  своєму  житті.
Чи  були  у  тебе  під  час  роботи  якісь  неординарні   випадки?
– Чесно,  я не  люблю щось таке непередбачуване. Я люблю, щоб  усе йшло чітко і  за  планом, отоді ти  не   втомлюєшся ні  від  чого,  і все те,  що  ти  робиш, приносить   задоволення. В  нашій  роботі хочеться щоби  було якомога менше курйозів чи  якихось  несподіванок. Хай все  це  трапляється частіше  у  нашому  особистому  житті, а  не  перходить  у  площину  роботи..
Ти часто  буваєш  у  далеких  відрядженнях. Тобі  це  не  в  тяготу?
– На виїздних  зйомках завжди  цікавіше ніж на «паркетних» подіях, але  тут  важливий завжди, на  мій  погляд,  організаційний  момент. Коли  все  спокійно  і  зйомки проходять, як  по    сценарію, ти  отримуєш  «кайф» від  усього. Нам  завжди  хочеться  чогось  нового. За  межами  обласного  центру  Закарпаття завжди  знаходиш цікавих і  неординарних  особистостей, котрі,  без  сумніву,  варті  нашої  телевізійної  зйомки. Люди,  котрі  мешкають у глибинці, надзвичайно  цікаві  і  колоритні,  прості  і   дуже  щирі.
За  рідною тобі  Білою Церквою часто  сумуєш?
– Так, я  сумую за  нею. Сумую за рідною батьківською домівкою. Коли  спілкуюся  з   ріднею, часто   запитую,  як там їх  місцеве  телебачення. У  нас є два  міських телеканали.  Вони такі рекламно- розважальні, але  порівняти  їх   з нами не можна. Ми  значно  краще  розвиваємося як у творчому, так  і  в  технічному  плані.
Як гадаєш, шо бракує   нашій місцевій журналістиці?
– Однозначно  стверджувати, що  нічого  не  бракує я не  можу.  У  нас  є  хороші  спеціалісти як  серед  представників  старшого, так  і  серед  представників  молодшого  покоління. У  старших  колег багатюща  мудрість і, звичайно, досвід. Молодь, в  свою  чергу,  миттєво  реагує на  події. Тобто –  є  отой баланс  у  співпраці. У  нас, без  сумніву,    усі  хороші: як колеги по  перу, так  і по  мікрофону.берегова5
Яким би ти  хотіла бачити телеканал «Тиса-1», ну так років за п’ять?
– Ого, за так  багато  років  щось мені  важко спрогнозувати. Враховуючи,  з якими  темпами  ми  розваваємося зараз, я думаю, що майбутнє у  нього є  величезне. У  нас  усе  зараз робиться  для  комфорту  і  зручностей  для   журналістів, головне –  працювати на  професійному  рівні.
Раніше ти  працювала на «М-студіо», чого  пішла  звідти?
– У  мене там, кладу руку на  серце,  ніколи  не  було  конфліктів. Просто  у   людини у  житті  трапляються  такі  моменти, що ти  хочеш  щось  поміняти. Я  завжди  могла  собі  дозволити щось  таке зробити, тому  не   вагалася  ні  з  чим   коли   покидала  цей телеканал. Одноманітність набридає. Я міняла  професії, місце  проживання і тому мені  ніколи  не  складно зробити щось непередбачуване для  себе. Вважаю, що  кожна  людина сама  вправі  контролювати  себе  і  своє  життя. Якщо б люди більше  прислухалися до своєї  інтуїції, до  свого  серця, то  успіхи б  не  забарилися.  Цілком  можливо, що  журналістика  мені  перестане  подобатися і  доведеться  щось змінювати, перенавчатися. І я  готова до  цього  завжди.
Якою є Олександра Берегова вдома, за межами  роботи?
– Я така ж,   як  і на  роботі. Журналістика – це така  сфера, де  можна  максимально бути самим собою. Я обожнюю  відвідувати  концерти, залюбки  вдома  можу   почитати  якусь  хорошу  книжку. Люблю  подивитися  якийсь хороший  і  цікавий  для  мене   фільм  вдома,  чи  в  кінотеатрі.. Ти  знаєш: а  ще  я  закохана у закарпатську  природу, гори, лижі… Для  мене це –  понад усе. Тут не треба вишуковувати  щось для  активного  відпочинку –  усе  під носом, усе  поруч,  варто тільки  побачити і закохатися у ці усі  красоти.
Яким є твоє життєве  кредо?
– Якщо сформулювати однією фразою… (задумовується авт.) напевне – знайти себе. Себе  поки ще не знайшла. Усе ще блукаю в  пошуках. Весь світ біля наших ніг.
У тебе  творча  родина?
– Я би  так  не  сказала. Батьки  робітники,  усе  життя  трудилися  на  заводі. У  мене  брат дуже  добре  малює, але   це  не  стало  його   професією,  скоріш за  все,малювання – це  його хобі. У родині  у  мене  брати  і  сестри хтось займався   музикою, а  хтось  просто  вміє  вправно  танцювати . Творчість  кожному з  моїх  рідних  в  якійсь  мірі  притаманна.
Чого  тобі  у  житті  хочеться  найбільше?
– Я хочу  міцну  родину. Родину таку,  яку   я  особисто  можу собі  дуже  чітко  уявити. Я думаю, що  вже  незабаром  усе  це стане реальністю. Я  щиро  сподіваюся,  що  усе  складеться якнайкраще.
Я  теж  на   це   сподіваюся і  бажаю успіхів у добрих  справах.
– Дякую тобі.
Розмовляв  Арсен Боровицький


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

six + 19 =