Минуло 170-річчя від дня смерті Маркіяна Шашкевича, його творчість вічно жива

Руська мати нас любила:

                                      Чому ж мова єй немила?
Чом ся нев встидати маєм?

                                      Чом чужую полюбляєм?..

                                                                                                                                                        (М. Шашкевич)

ШашкевичЩойно розпочався шкільний 2013-2014 рік і на тому тлі варто пригадати для учнів, батьків та учителів вічно актуальну визначну постать – Маркіяна Шашкевича, який відограв у нашому просвітницькому русі важливу роль. Тим більше, що у цьому році виповнилося 170 років, від дня його смерті. Маркіян Шашкевич це винятково заслужений діяч в нашій історії, який в несприятливих умовах підойняв ідею піднести мову українського народу на висоту мови літератури і науки. Шашкевич був одночасно визначним богословом із цього приводу також варто згадати його ім’я в ювелейному 1025-літтю Хрещення Рисі-України. Ми як гідні нащадки нашого минулого достойно відзначаємо головні дати в нашій історії і естафетою їх передаємо прийдешнім поколінням.  Коли появився Шашкевич в Галичині, Західна Україна перебувала в стані повної економічної та культурно-освітньої руїни. Не було тут шкіл, не було освіти, не було свідомого міщанства та на додаток діяло москвофільство в селах і містах, яке пошурювало тупість серед народу. Тодішні українці в Західній Україні жили у беспросвітній темряві. Та на привеликий жаль і тодішнє наше духовенство не було достатньо свідоме, яке б могло піднимати народ на вищий культурно-цивілізаційний рівень. Один з перших почав підносити народне шкільництво і освіту був Іван Могильницький (1778-1831) український освітній і церковний діяч, вчений-філолог, крилошанин перемишльської капітули. Він  заклав ідею  національного відродження в Галичині. В слід за Могильницьким пішов західно-український (галицький) пророк (“Будитель“), визначний письменник, поет і захисник української мови та основоположник нової української літератури в Галичині – о. Маркіян Шашкевич. Він відомий, як священик УГКЦ, який на проповідях вживав виключно українську мову, займався культурно-громадською та освітною працею серед українців Галичини. Його проповіді і літературні твори, а зокрема зорганізування «Руської трійці» та  ніціятор видання альманаху «Русалки Дністрової» (1837), це лише частка його подвижницької освітньої діяльності.

Народився Маркіян 7 листопада 1811, в селі Підлисся, Золочівського повіту в домі свого діда о. Авдиковського. Батько Маркіяна о. Семен був парохопм у Княжім. В сім’ї Маркіян був найстаршим, мав чотирьох братів і двох сестер. Брати: Микола був священником у с. Лолин Перегінського деканату; Антін як капітан служив у австрійській армії – “при піонірах” в Будапешті; Захар, корабельний капітан, виїхав до Америки, звідки вістки перестали надходити (за іншими відомостями, загинув трагічно у війську); Осип пропав безвісти. Сестра Марія померла в молодому віці, друга сестра Юлія (Юстин), після заміжжя Сметанова, єдина з родини залишила спомини про Маркіяна Шашкевича). Життєва дорога Маркіяна Шашкевича була тяжкою, шлях тернистий, як і в багатьох тодішніх галицьких душпастирів, а при тому національних діячів. Адже майже всі західноукраїнські письменники Шашкевичевої доби належали до священичого сану та і майбутні національно-свідомі діячі в основному походили з священичих родин. Вчився Маркіян у Золочеві, Бережанській ґімназії, та у 1838 закінчив Львівську духовну семінарію, був вільним слухачем Львівського університету, та закінчивши семінарію  став парафіяльним священиком по селах Львівщини, а саме у Гумниськах, Нестаничах і Новосілках. Під час навчання писав вірші і  під впливом читання «Енеїди» та пісень Михайла Максимовича у нього зродилося  бажання слижити вірно свому народові і  працювати над розвитком живої української мови. В 1932 р. Шашкевич зорганізував «Руську  трійцю» до якої увійшли; Яків Головацький та Іван Вагилевич. Крім того приєдналася  національно свідома молодь (І. Білинський, Ф. Мінчакевич, М. Козловський, А. Величковський, Г. Ількевич та ін.). Ця авангардна тодішня молодь поставила собі мету, стати на боротьбу за національно-культурне відродження на західних землях України, зокрема за відродження народної мови в письменстві й церковних проповідях. Шешкевич намагався пробудити руський народу з вікового просоння взяв до рук рідну мову за зброю і немов чудо учинив що;

“трупи встали і очи розкрили,

і брат з братом обнялися

і проговорили слово тихої любови”.

Поговорили своєю мовою в письмі і в розмові. Мовою, видобутою з-під сільської стріхи, курної хати, зневаженої і недоціненої своїми і чужими. Шашкевич цією мовою вдихнув живого духа в сонного велетня, воскресив руський нарід до нового життя, покликав до праці поруч з иншими народами, показав, що руський нарід жиє і має право розвиватися яко окремий, самостійний нарід з правом на рівне трактування з іншими народами та з правом на суверенну незалежність. Початковим вислідом  діяльності Шашкевича і його друзів була підготовка рукописів, збірок, авторських поезій, приєднування до праці слухачів духовної семінарії «Син Руси» (1833) і «Зоря» (1834), які через цензуру не побачили світ, а видано їх у Будапешті альманах «Русалка Дністровая» (1837), яка вирішально вплинула на розвиток ідей Шашкевича. Дуже влучно про о. Маркіяна Шашкевича з нагоди 100-річчя від дня його смерті висловився митрополит Андрей Шептицький, зазначивши, що він є «нашою славою», «великим апостолом», «чоловіком від Бога посланим, велетнем, що сам ішов вперед і провадив вперед весь нарід і збирати його буде біля неї (могили) велика ідея, що перед роками була могучим товчком цілого нашого відродження, а десь є для нас і навіки стане криницею цілющої води, що зрошує лани нашого церковного й народного життя і все відсвіжує зелень надії на будуче…»

Саме тоді, у 1911 році, коли через п’ятдесят років тлінні останки о. Шашкевича були перенесені з Новосілок до Львова, всенародний культ його імені досяг свого апогею в Галичині. У цей час по галицьких хатах окрім образів святих ікон, висіли портрети Т. Шевченка, І. Франка та М. Шашкевича, це найбільша гордість і шана для Маркіяна Шашкевича. До нього молилися і за нього дякували Господеві наші вірні. У 1893 році з ініціативи “Просвіти” відбулося перепоховання Маркіяна Шашкевича у Львові на Личаківському цвинтарі (Спершу М. Шашкевич був похований у селі Новосілки). Церемонія перепоховання стала справжньою демонстрацією українства у тодішній Австро-Угорській імперії, до складу якої входила Галичина.  В 1911 відбулась ще одна пам’ятна подія, пов’язана з іменем о. Шашкевича, – спорудження йому на Білій горі поблизу Підлисся величного пам’ятника у вигляді Хреста, ушанувавши у такий спосіб того, хто першим звернувся до народу з амвони рідною мовою. Ініціатором побудови цього пам’ятника був отець Володимир Кальба – парох села Соколівки. Місце під пам’ятник українці викупили за 20 тисяч злотих. Проект був зроблений інженером Лушпинським. Сам пам’ятник виготовляли у майстерні Михайла Стефанівського у Львові, він складався з двох частин, гармонійно поєднаних в одну цілісність: кам’яної дев’ятиметрової брили, на якій встановлено шістнадцятиметровий залізний хрест у вигляді Ейфелевої вежі. Пам’ятник було встановлено на дванадцятиметровому насипі. 29 жовтня 1911 на станцію Ожидів прибув спеціальний поїзд з гостями з усієї Галичини – понад тисячу осіб. Похід очолювала кінна чота із членів товариства «Січ» та «Сокіл». У півторакілометровому поході кожні сто метрів йшли духові оркестри. Біля пам’ятника зібралось біля 30000 людей. В урочистості взяли участь три мітрати під керівництвом о.Туркевича та численне духовенство краю. Селяни Підлисся прийняли цей пам’ятник під свою опіку. З нагоди столітнього ювілею М. Шашкевича відбулися урочистості й у Львові: з цієї нагоди у філармонії відбувся концерт з участю С. Крушельницької. А відтак відбулися торжественні урочистості у Перемишлі, Бережанах, Золочеві та в інших місцевостях. Відтоді, щорічно у першу неділю серпня біля пам’ятника Маркіяну Шашкевичу на Білій горі відбуваються народні свята. У радянські часи такі свята були заборонені, оскільки М. Шашкевич був греко-католицьким священиком. Щойно в 1986 році на місці колишньої садиби отця Романа Авдиковського, діда Маркіяна Шашкевича, відкрито музей-садибу Маркіяна Шашкевича (відділ Львівської галереї мистецтв). Саме на Золочівщині у серпні 1989 року на повний голос заявила про себе Українська греко-католицька церква, яка почала виходити з підпілля. У 1993 році на центральній площі Золочева відкрито пам’ятник Маркіяну Шашкевичу, автором якого є скульптор Дмитро Крвавич.

У цьому місці хочу переповісти ще таку мало знану інформацію, що М. Шашкевич пару разів побував, як просвітитель у княжому місті Перемишлі. Заходами вдячних перемишлян було відзначено пропам’ятною дошкою будинок а якому перебував Шашкевич і його ім’ям названо вулицю, яка поєднувала вул. Словацького з вул. Баштовою у Перемишлі.  Його ім’ям у 1911 р. з ініціятиви Брацтва св. Миколая в Перемишлі та товариства Педагогічного, при вул. Смольки названо іменем М. Шашкевича Українську школу, яка доречі відродилася разом із відродженням Української державности. На привеликий жаль, польські  шовіністи в рамах затерання українських слідів на Закерзонню, пропам’ятну таблицю і вулицю з іменем М. Шашкевича у Перемишлі зліквідували і перезвали її на вул.  Ракочого. Зрештою інші вулиці, які носили імена українських діячів також зліквідовано. На диво не так давно  біля кафедрального собору св. Івана Христителя УГКЦ у Перемишлі, було названо вул. іменем єпускопа Й. Коциловського (1876-1947), що був проголошений Блаженним папою Іваном Павлом ІІ і проти цієї назви йде непримеренна війна з сторони поляків, щоб і цю назву знести. Мені дивно, що в українському Львові є поверх 15 назв вулиць з іменами польських діячів і до тепер влада їх толерує і не усуває. Повертаючи до нашої головної теми, треба ствердити, що для розвитку і закріплення української мови Шашкевич використовував найрізніші методи і для її популяризації зробив зробив більше, як сучасні вілелюдні інститути.

Він писав в народні мові проповіді, вітання, відозви, звернення, записував пісні, а особливо їздив по селах і містах і поширював ідею популяризації мови, як  фундаменту окремішності нашого народу. Хотяй прожив Шашкевич тільки 32 роки життя, його спадщина не така і багата, але зате має вагому цінність серед народу. Його ювілеї з високою шаною відзначать по цілій Україні. Адже він один із перших  серед українських письменників заговорив про злуку східних і західних земель України. Згадуємо Шашкевича і тому, що сьогодні, на двадцятьтретьому році незалежності України, напередодні Дня української писемності та мови, як докір нам звучать слова Маркіяна Шашкевича і кличуть «схаменутися», куди ми їдемо?! Можливо і наша біда в тому, що багато з  нас байдуже спостерігає, як нашу мову зневажають, асимілють, витісняють, позбавляють нас права на україномовний інформаційний простір, звужуючи його використання до ганебних розмірів. Прим’єр держави М. Азаров не володіє державною мовою, а його наймити;  Колісніченко і Ківалов  проштовхують у ВР України новітні укази на взір; «Валуївських» (1863) і «Емських» (1876),  яких головне завдання знецінювати і принизити українську мову, а тим самим підготовляти грунт до повалення  української державности. Дуже високо цінував працю М. Шашккевича відомий проф. Г. Ващенко, який висловлював думки, що твори Шашкевича мають високе виховне значення.      Понадто геніяльний український педагог К. Ушинський, писав, що мова – це скарбниця народу, в якій відбита природа, серед якої він живе, його вірування, світогляд, взагалі всі здобутки його культурного розвитку, Тому на думку Ушинського, втрата мови для народу рівнозначна з втратою своєї національності. Ось в якому напрямкови зміряє кліка вимінених вище, яким допомагає Дмитро Табачник, виконуючий обов’язки міністра освіти в Україні. Ця «п’ята колона» в Україні українофобів провадить диверсійну поолітику в нутрі держави. На думку Кирила Студинського, Маркіян Шашкевич був «першим русином в Галичині, який глибоко проникнув ідеєю національності». Його значення безцінне як народного пророка (”Будителя”) Західної України і дещо співпадає з таким велетнем, як Тарас Шевченко. По усіх містах і селах, особливо Галичини відзначувано річниці Шашкевича, Шевченка, Івана Франка і Лесі Українки. Перемиські, Бережанські, Золочівські та інші школи в Україні і за її межами  та в діаспорі винятково урочисто відзначили 200-річчя його уродин. Так само Aкадемічна спільнота Львівського національного університету урочисто відзначила на науковому рівні ювілей  200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича, як видатного Українця, світоча науки, якому завдячуємо розвиток і закріплення української мови. Вшановуючи пам’ять талановитого поета, перекладача, великого патріота й гуманіста, людини високої культури та громадянської мужності, з особливою тривогою звертаємося до його поетичних рядків, котрі через понад два століття будять національну свідомість серед нашого народу.

Перший опублікований вірш Шашкевича «Голос галичан» з’явився в 1835 р. Не враховуюи декількох інтимно-ліричних поезій («До милої», «Туга за минулим», «Туга за милою», «Над Бугом», «Сурмак вечірній», «Розпука». Широкий розголос здобула собі його «Веснівка», «Думка» та інші. Він писав також вірші патріотичного характеру («Руська мова», «Дайте руки», «Слово до читателей руського язика», «Побратим», «Лиха доля» та ін.). Крім того він писав на історичні теми: «Хмельницького обступлення Львова», «О. Наливайку», «Болеслав Кривоустий» «О запорожцях і їх Січі», «Історія навернення слов’ян на Христови віру», «Перекінчик бісурманський» та інші. Для дітей шкільного віку склав гарну читанку. Надзвичайної поетичної (пророчої) сили є його «Псалми Русланові». Шашкевичу належить низка перекладів: з давнорусько-української мови – «Слово про Ігоревий похід», з чеської -«Краледворський рукопис», з сербської численні пісні, з польської – поезії Ф. Карпінського і С.Гощинського А на проєкт Йосипа Лозинського ввести латинський альфабет в українське письменство виступив рішуче проти в опублікованій брошурі «Азбука і Abecadlo» (1836). Перу М. Шашкевича, крім ряду поезій, належить кілька прозаїчних творів. Найвизначніший з них – казка «Олена», високо оцінена Іваном Франком, який писав: «М. Шашкевич був одним з поетів «Руської трійці», організатором цього гуртка і невтомним культурним діячем. Крім поезій і прозових творів, йому належать переклади на українську мову сербських народних пісень, віршів чеських і польських поетів».

Працюючи творчо в напруженні, стан здоров’я обтяженого буденними справами клопотами Шашкевича  систиматично погіршувався, і він тяжко захворів на туберкульоз. Далі жорстока доля заслонила перед ним світ – він осліп. Будучи прикутим до ліжка, він помер 7 червня 1843 р. Поховано його було в с. Новолілках. Однак, як вище ми подаємо звідси в 1893 р. прах поета перенесено на Личаківський цвинтар до збудованого гробівця на полі Ч.3, в якому спочиває і його син Володимир Шашкевич (1839-1885) також визначний письменник, перекладач, публіцист і драматург. Після смерті культ Шашкевича систиматично став зростати, як реакція на русифікацію і  польонізацію України та  асиміляцію українців у діаспорі. Тепер він немов дістає свою нову молодість під впливом реакційних сил, які в незалежній Україні провадять підступну жорстоку русифікацію. Дослідники повертаються до джерел спадщини Шашкевича і дякують Божому Проведінню за його мудрість і натхнення у прийнятті християнства в Русі-Україні та нахнення до праці о. М. Шашкевича, яким він причинився до розвитку української мови. За проявлені зусилля Шашкевича народ не забуває. Крім виюе згаданих подій, пригадаймо що у 1959 р. в пам’ять поета в Підліссі відкрито літературно-меморіальний музей, а в 1962 р. — поставлено бронзове погруддя Шашкевича. За часів Незалежності України було відкрито музеї–садиби Маркіяна Шашкевича у селі Нестаничах, Радехівського району та у селі Новосілки, Буського району, а також Музей отця Маркіяна Шашкевича відкрито у селі Деревня, Жовківського району, яким у 2012 р. рішенням виконкому Львівської облради надано звання “Народний музей”. Пам’ятні місця Шашкевича відвідують поломники так, як відвідують могилу Тараса Шевченка біля Канева. У 1990 році поруч з вежею церкви Св. Духа по вулиці Коперника у Львові був відкритий пам’ятник Маркіянові Шашкевичу. У 1993 році у Золочеві встановлено Пам’ятник Маркіяну Шашкевичу. У канадському місті Вінніпег в 1962 р. було засновано Інститут іменем Маркіяна Шашкевича, який з 1963 р. видавав протягом 25-ти років збірник «Шашкевичіяна» та «Бібліотеку Шашкевичіяни», (редактор М. Марунчак). У 1944 р. там споруджено пам’ятник із бронзовим погруддям Шашкевича, а в 170-річчя народження — іменем Шашкевича названо місцевий парк. У 1991 році, після ІІ Шашкевичівських читань, у Львові сформована Шашкевичівська комісія. Того ж року Білокамінську школу було перейменовано: рішенням виконкому Львівської обласної ради та присвоєно ім’я М.  Шашкевича. Рішенням сесії Бережанської міської ради №714 від 02.08.2001 року Маркіяну Шашкевичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Бережани». В 2003 р. ім’я Шашкевича присвоєно Бродівському педагогічному коледжу. Є надзвичайно багато конкретних прикладів проведених ряд культурно-мистецьких свят, зокрема фестиваль «Чисті джерела Бугу» у селищі Білий Камінь Золочівського району, відреставровано музей-садибу Маркіяна Шашкевича, встановлено пам’ятник Маркіянові Шашкевичу в селі Підлисся Золочівського району, відновлено Народний дім і бібліотеку, також проведено низку літературно-мистецьких свят тощо.

4 листопада 2011 р. відбулася Урочиста академія з нагоди 200-річчя від Дня народження М.Шашкевича в Львівському національному академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької. 5 листопада відслужено Молебень біля пам’ятника М.Шашкевичу та відбулася свічкова хода від пам’ятника М.Шашкевичу до могили М.Шашкевича на Личаківському кладовищі за участю семінаристів Львівської духовної семінарії Святого Духа та громадськості, після чого відбулася панахида на могилі М. Шашкевича на Личаківському кладовищі. А 6 листопада покладено квіти до пам’ятника М. Шашкевичу та відслужено Архієрейську Божественну Літургію в соборі Святого Юра і так можна продовжувати різні заходи поів’язані з вшануванншям нашого славного  просвітителя і священикаукраїнського народу, який здобув собі найширше визнання в Україні. І. Франком, у  1898 р. так  писав: «Писання Шашкевича робили дуже велике враження й були немов блискавка серед темної ночі.
Він мав відвагу і дар висловити досить виразьно, досить зрозуміло все те, що людей боліло,
чого вони бажали й чого надіялися».

шашкевич2Свою статтю закінчу словами визначної поетеси Ліни Костенко, яка пише: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу». Тому не даром кажуть, рідна мова дається народові Богом і вона становить національну ознаку Божого дару, її треба берегти так, як зіниці в оці, чужу мову завжди насаджують народам окупанти. Ми завдячуємо своїй ідентичності свідомим душпастирям, часто їхнім дітям, які наше життя виповнювали релігійно національним змістом. Наші найкращі  релійні провідники церви завжди пітримували тісний духовний зв’язок  релігії  з національністю, зокрема дбали за розвиток мови. Якже часто народ себе індентифікував з церквою і навпаки. Нація без релігії гине, а церква служить нації, по іншому вона залишається «пастирем без стада».  Наші священики і вірні навіть в тюрмах совєтських своєю свідомістю не втрачали віри до церкви і любові до Батьківщини. Вони рішуче виступали проти глуму над нашою церквою, мовою та національною історією. Все це вказує на великий духовний зв’язок церкви і народу, який себе оправдав в найбільш трудних моментах життя. Навіть чужинці з благородністю це пітверджують. Нехай же мова і церква Маркіяна Шашкевича, якого масбуть самі небесаса подарували Галичині, скріпюлює наші релігійні й національні почуття  і братню любов до ближнього.

             Ярослав Стех

 


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

six + 8 =