“Малий Лувер” у День захисту дітей сам… захистив цілий світ

ЛУВР 2Безпрецедентну акцію, що присоромила всі можливі космічні війни воєнних яструбів, вчинили творенням живої краси діти, котрі сенсом свого життя вибрали не узвичаєне рабство, а свободу — творчості, своїх поривів, а за великим рахунком — життя, а не потворного скніння в кабінетиках на тлі власного внутрішнього загнивання.

Творче об’єднання «Малий Лувер», яке концентрує юні й молоді художні сили області вже більше десяти років, відкрило виставку молодшої та середньої груп на площах обласного художнього музею імені Й.Бокшая. Стало це можливо завдяки підтримці адміністрації музею та особисто директора Франциска Ерфана, як сповістила для «Трибуни» мама «Малого Лувера» Емма Левадська. Саме її учні та ще двох навдивовижу талановитих педагогів Олександра Сидорука і Оленки Гораль відкрилися всім зворотами свіжої фантазії зі стін музею. Дітей ще не вбили догми, якими озброєні  зграї різних ненажерливих вовкулак і босоркань цього світу, тому подивитися було на що. Десятирічна Оля Павлей показала місто свіжим і рухомим, а не мертвим. Тільки діти часто-густо можуть побачити місто живим, таким, якого вже нема для очей старших, котрі в боротьбі за нерухомість при житті входять у фактичне трупне існування (робота «Ужгород»). Просвітлює, чудово у свої вісім років володіючи рисунком, казковою графікою з твору «Сон» Іра Пушкаш. Оля ж Ньорба (13 років) вподобала пастелі. Найліпша з них, як на мене, «Повітряна куля». Там є нічний політ, відчуття простору і свіжість великої ночі. Втім, і «Код Карпат», де з орнаментованого тла типу народних ліжників, дивиться на світ неструктурована в своїх думках і дещо безтямна жінка — реалістичний і саркастичний, як усе правдиве. Код цей відкриває наші проблеми, якби тільки було кому «роззути» очі на них і зробити якісь висновки, щоб вхлюпнулося осмислення в безтямні очиці різних людиноподібних істот типу цієї жони. Але народ, блін… Що тут деколи скажеш на його внутрішні та зовнішні пориви, що закопирсають і п’ять десятків наївних Фрейдів?

Самопізнання Марії Химинець (14 років) вселяє більше оптимізму. Хоч її творчість підписана «Без назви» (як улізти в рамки тієї мовної дуальності?!), але вона чітко володіє письмом, розкладає свій задум по лініях і тонах, як і належить носіям нових просвітлених кодів.  І в групі старших шикарний натюрморт зробила Христина Костефка. При цьому можна додати, що силу творчої зрілості й педагогічної досконалості передав багатьом своїм учням Олександр Сидорук. В свою чергу, Е.Левадська гордиться Інною Бескід. Її «Піднебесні паралелі», «Метаморфози» справді виділяються на цій виставці композиційною живою завершеністю, великим художнім потенціалом. Педагог вже підштовхує її до першого рішучого кроку — етапної персональної, хай і не дуже об’ємної, персональної виставки.

Крім фантазійності, не забувають діти і про свої фольклорні джерела, що підтверджує, скажімо, «Писанка» Владислава Лучана (11 років). Десь від них відштовхується і Юрій Шикула (14 років) у своєму «Романтичному натюрморті».ЛУВР

Вся в фантазіях одинадцятирічна Настя Каменца — «Дно океану», «Весна». Завдяки твору «Пробудження» Олександри Єсенової дивовижна мурашка подивилася на цей грішний світ допитливим здивованим оком. Три місяці лише навчається в групі Е.Левадської 13-літній Степан Матей, але «Карпати» вже витворив на диво — і його вони, і наші водночас. Як і «Кактус» Марійки Химинець, що ніби не в Мексиці виріс, а у нас під хатою. З просторового розряду паперова імпровізація В’ячеслава Безушка «Завітайте у нашу садибу». Менш архітектурний, а більш особистісний щодо предмета зображення в подібній паперовій композиції Андрій Соловйов «В гості до господаря гір». Останньому, цебто гірському господарю, мабуть, сподобалася б картина Янека Романа «Віртуаль»: в горах до таких фантазій вельми тягне. Як і посміятися над незвичним поглядом на звичне, що дуже таки може Настя Лявер у представленому триптиху «Мухізми». Мухи, але які цікаві, прямо інопланетяни. Що й казати, кожне незаангажоване око подивиться з любов’ю і щирістю і на інші твори — знаного Івана Дранчака, поки що менш відомих Габріели Данко, Даніелли Рігель, Євгенії Москаль, Юлії Сідак. Та, звичайно ж, на єдиного аматора рідкісного жанру витинанки Дмитра Шевченка під назвою «Звуки музики». Адже хлопчина ще й цікавий для все більш широкого загалу як віртуоз-музикант…

… Зі втіхою дивилися на творчість юних великі майстри пензля Степан Шолтес, Василь Скакандій, Франциск Ерфан, а також батьки, гості й жителі міста, де народилося багато художників і народяться ще, якщо не зіб’ються на диявольську боротьбу за нерухомість. Адже Бог — це Рух. Не партія — процес…

Василь ЗУБАЧ.


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 − 15 =