Літературознавець, редактор, педагог, просвітянин – До 75-річчя народження Михайла Федаки

7 жовтня 2012 року виповнилося 75 років Михайлові Федаці, колишньому педагогу вищої школи, літературознавцю, просвітянину, редактору. З висоти цього етапного ювілею, оглядаючи прожите, маємо підстави оцінити все зроблене ювіляром досі, як набуток активного добротворця.

Народившись і зростаючи в працьовитій і порядній сім’ї Федаків у селі Кальник на Мукачівщині та навчаючись у Кальницькій середній школі, увібрав у своє єство повагу до людей, життєву активність і готовність до саможертовних вчинків. У 1955 році з медаллю закінчив школу і став студентом українського відділення історико-філологічного факультету УжДУ. П’ять студентських років – то незабутня пора опановування знаннями, братерського співжиття і взаємодопомоги, романтичних почуттів і поривів, суперечок і диспутів у пошуках істини, суспільно-корисної праці в колгоспах області й Кіровоградщини, закладання Комсомольського (нині Боздоського) парку, ремонту й будівництва університетських гуртожитків, а ще – вечори відпочинку, участь у концертах художньої самодіяльності, випуск стінних газет, літературні вечори та літературознавчий гурток…

Закінчивши з дипломом з відзнакою філфак (1960 р.), з ініціативи відомого журналіста й директора обласного книжково-журнального видавництва В.В. Фесенка влився в колектив редакторів видавництва. Підготував і випустив у світ «Мрійники» Олександра Маркуша, «На кордоні» Михайла Томчанія, «Мати-земля» Федора Потушняка, «Проліски» Івана Симчери, «В орлиному леті» Юлія Боршоша-Кум’ятського, «Верховинские напевы» Василя Сочки, «Верховино, мати моя» Івана Чендея, «Подароване сонце» Іллі Ільницького, «Гірські квіти» Марійки Підгірянки, Миколаї Божук, Марусі Тисянської, «Дорога до мети» Івана Ваша, нариси Бориса Гвардіонова та ряд інших видань…

З 1 січня 1963 року, пройшовши за конкурсом на посаду викладача, почав працювати на кафедрі української літератури Ужгородського університету, де протягом двох десятиліть читав курс лекцій з літератур народів, які входили до складу СРСР, а також української класичної літератури, проводив заняття із спецкурсів та спецсемінарів, керував курсовими й дипломними роботами студентів, був академнаставником груп, керівником груп студентів під час їх робіт у колгоспах і радгоспах області. Роки його роботи в університеті – то справді пік життєвої активності і громадської віддачі: проведення літературних вечорів і керівництво студентською художньою самодіяльністю, випуск стінних газет, участь у чоловічій хоровій капелі «Боян» з поїздками в Москву, Ригу, Угорщину, Чехословаччину, участь у проведенні обласних учнівських олімпіад та читання лекцій для вчителів на курсах підвищення кваліфікації, виступи на наукових конференціях, виконання обов’язків секретаря Ради факультету, участь у вступних іспитах, поїздки у найвіддаленіші села області з лекціями на літературознавчі теми, зустрічі з юними гуртківцями-літераторами на Хустщині, Тячівщині, Рахівщині, Великоберезнянщині й Перечинщині… А ще й опрацювання неосяжного обсягу матеріалів до дисертації та публікація статей у пресі.

Самовіддано працював Михайло Михайлович і в обласному відділі освіти на посаді інспектора шкіл, куди перейшов, за власною заявою покинувши університет в 1981 році, хоча протягом трьох семестрів на прохання кафедри ще продовжував читати курс лекцій національних літератур. Коли почулися віяння «перестройки» у т.ч. й обіцялися реформи шкільної освіти, наш ювіляр з щирим поривом передати свої знання й любов до рідного слова дітям, попросився на роботу в шкільні колективи. Працював учителем української мови та літератури в СШ № 12 міста Ужгорода, завучем та вчителем української мови й літератури в Липчанській санаторній школі-інтернаті, потім у районній вечірній школі Ужгородського району, на консультпунктах у Великих Лазах, Баранинцях, Руських Комарівцях, Худльові аж до ліквідації вечірніх класів у районі.

Щоб «дотягти» до пенсійного віку, ще три семестри як сумісник на 0,5 ставки трудився на кафедрі української літератури університету.

З 1998 року Михайло Михайлович працює в «Просвіті», завантаживши себе виконанням різнопланових обов’язків: охоронцем Народного Дому, і бібліотекарем, і оператором котельні, причому з січня 2010 року – безоплатно, на громадських засадах, а ще й коректором просвітянських видань, є учасником хору крайової «Просвіти», при потребі підключається до художнього оформлення різних вечорів і просвітянських акцій, готується до художнього читання…

І ще без таких суттєвих рис не можна уявити Михайла Федаку – Бог дав йому талант безкорисливої допомоги людям, якусь внутрішню потребу робити добро ближньому, і цей дар любові до людей і окрилює й опечалює нашого ювіляра. Немає його без пісні, рідної, гармонійно милозвучної, народної, без якої він не ступить і кроку. І не мислить свого життя без фарб, без кольорів, без паперу й акварелі чи пастелі, для малювання якими іноді знаходиться час, коли приходить натхнення.

У свою 75-ту осінь наш ювіляр може й опечалитися, що не все, дароване йому Богом і батьками, він зумів успішно реалізувати: не надбав ні палаців-котеджів, ані статків-капіталів, не став ні титулованим ученим, ні відзначеним заслуженими званнями педагогом, ні видатним співцем-артистом, ні визнаним митцем-художником, але хай ця химерна правда-істина буде подолана істиною вищого порядку: М.Федака чесно живе і діє з користю для загального добра, такі як він – то сіль нашої Землі, з ними поряд гарно й затишно, вони випромінюють красу й доброту і цим освітлюють наші будні, зігрівають у цьому світі сущих.

Тож вітаючи Михайла з 75-річчям, бажаємо подальшого добротворення, у доброму здоров’ї й бадьорості, натхнення для творчості – у слові, пісні, мистецтві ще на многії і благії, щасливії літа!

Рада Закарпатського крайового товариства «Просвіта»

В актовому залі Народного Дому «Просвіти» в Ужгороді (пл. В. Гренджі-Донського, 3) відкрито виставку художніх робіт Михайла Федаки, відвідати яку запрошуються усі бажаючі.


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

five × one =