До 70-річчя заснування Закарпатського краєзнавчого музею

СКАРБНИЦЯ ВІКОВІЧНОГО

Ужгород-замок20 червня 1945 р. Народна Рада Закарпатської України прийняла постанову про відкриття в м. Ужгород Народного музею. Для розміщення його зібрань було відведено 17 приміщень у будівлі колишнього комітатського управління. Музей створювався на базі етнографічної та природничої колекцій колишніх Ужгородського земського музею та музею крайового товариства «Просвіта». Після возз’єднання Закарпатської України з Радянської Україною він увійшов у систему культурно-освітніх і наукових установ України як музей обласного значення, Постановою Ради Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У від 1 червня 1946 р. Закарпатському краєзнавчому музею надано статус музею республіканського значення II категорії.

Перша експозиція музею (в приміщеннях будинку жупанату) була відкрита влітку 1946 року і включала в себе відділи історії, природи, етнографії та соціалістичного будівництва. Невеликий колектив музейних працівників на чолі з директором Іваном Коломійцем розмістив для огляду колекції земського музею та музею «Просвіти», а що стосується відділу соціалістичного будівництва, то його хронологічні рамки починалися з 1917 року, хоча Закарпаття, як і вся Чехословацька республіка, а відтак — Угорщина, після жовтневого перевороту в Росії соціалізму не будували, за винятком короткотривалої авантюри угорських комуністів і соціалістів у 1919 році. Цей період відображався в експозиції на основі загальних матеріалів історії Росії та радянської частини України.

Навесні 1947 року, згідно згаданої постанови від 1 червня 1946 р., музей переміщується в Ужгородський замок, у якому знаходиться до цих пір. Перша експозиція на новому місці була відкрита у 1948 році з тими ж відділами природи, історії, етнографії та соціалістичного будівництва. У 1950 році музей поповнився цінними археологічними та історичними колекціями Мукачівського музею Т.Легоцького, що дало змогу згодом значно збагатити відповідні розділи експозиції.

Помітну роль в організації діяльності музею на новому місці відіграв тодішній директор музею П.П. Сова — відомий краєзнавець, який після зміщення з посади директора, до 1956 року, очолював відділ фондів.

Визначна роль у створенні перших експозицій відділу природи належала Олександру Грабарю — відомому закарпатському природознавцеві, орнітологу, фахівцю з виготовлення чучел, який із 1945 року аж до смерті у 1959 р. очолював цей відділ. З двох залів на другому поверсі у 1948 році, відділ перемістився на перший поверх і розширився до восьми залів під час перебудови експозиції у 1950 році. При побудові тієї експозиції було використано значну частину експонатів земського музею та палеонтологічні зібрання музею Т. Легоцького. Структурно експозиція відділу поділялася на два розділи — «Нежива природа» (один зал), «Жива природа» (сім залів). Останній розділ у порядку систематики включав колекції комах, земноводних, плазунів, риб, птахів, ссавців.

З 1953 по 1959 рр. О.Грабар разом з відомими закарпатськими художниками А. Кашшаєм і З. Шолтесом створив три дуже цінні діорами: «Буковий ліс», «Хвойний ліс», «Боржавські полонини».

Після смерті О. Грабаря, з 1959 до 1964 р. відділ очолювала Наталія Кулагіна, а разом з нею пошуково-збиральницьку та наукову роботу проводили у відділі Іван Марченко та Єлізавета Король. За цей час складено тематичний план нової експозиції відділу природи, а з кінця 1964 по 1969 рік, коли відділом завідував Іван Марченко (загалом він був завідуючим відділом до 1977 р.), проведено реекспозицію за такою тематичною структурою: фізико-географічна характеристика, геологія, корисні копалини, рельєф, клімат, води, грунти, рослинний і тваринний світ низинної і передгірної зони, рослинний і тваринний світ букових лісів, рослинний і тваринний світ зони хвойних лісів, рослинний і тваринний світ субальпійського й альпійського поясів, рідкісні і зникаючі види тварин. Провідну роль у перебудові експозиції відіграв географ за фахом Іван Марченко, йому допомагали наукові працівники відділу Н.Кулагіна і Є.Король. Було підготовлено близько півтора десятка макетів палеоландшафтів та біогруп, більшість з яких експонуються дотепер: «Водоплаваючі птахи», «Лелеки», «Чаплі», «Бугай», «Дятли», «Лісовий кіт», «Бурий ведмідь», «Ондатри», «Видра», «Глухар», «Лебеді», «Крук» та інші. Цим же складом науковців, разом з художниками А.Кашшаєм та І.Шутєвим, було підготовлено діорами «Закарпатська низовина», «Дубовий ліс», а разом з А.Кашшаєм та І.Ільком — діораму «Свидовецький гірський масив». Завершена у 1970 році, експозиція відділу природи зберегла свою основу донині, хоча, починаючи з 1976 р. аж до середини 90-х років тривала праця над новим тематико-експозиційним планом, яку з 1981 р. очолив новий завідувач відділу П.Сідлецький. У 80-х – на початку 90-х р.р. проведено значну пошуково-збиральницьку роботу в межах області, в якій крім П.Сідлецького відзначилися Є.Король, О.Бодак, В.Боднар, В.Попов (останній у 1994 році, після смерті П.Сідлецького, очолив відділ). Це дозволило значно доповнити експозицію і створити ряд цінних стаціонарних виставок. Відділ у складі В.Попова, В.Боднара, О.Бодак, Р.Джахман доклав чимало зусиль до того, аби постійно підтримувати експозицію у належному стані.

Перша експозиція відділу історії дорадянського періоду в Ужгородському замку була створена у 1948 році, а в 1950 р. для неї було відведено чотири просторі зали нижнього поверху головного корпусу фортеці. Експозиція охоплювала період від давнього кам’яного віку до жовтневої революції в Росії, хоча радянський період на Закарпатті, як відомо, починався не з 1917-го, а з 1945 року. Структурно експозиція відділу була побудована за хронологічним принципом відповідно до існуючої періодизації історії за формаціями: первіснообщинний лад, доба феодалізму, період капіталізму.

У 1967 році, у зв’язку з підготовкою до 50-річчя жовтневої революції, експозицію відділу значно доповнено. Крім чотирьох залів нижнього поверху, додалися ще три зали другого поверху. На цей раз здоровий глузд взяв верх, оскільки періодизація дорадянської історії Закарпаття охопила період від найдавніших часів до жовтня 1944 року, тобто до приходу на Закарпаття радянських військ. Щоправда, ідеологічні догми того часу не дозволили створити експозицію від 1917 року такою, щоб у ній об’єктивно відображалися історичні події, соціально-економічне становище, громадсько-політичне життя Закарпаття того часу. Тому розділи теми «Вплив Великого Жовтня на розвиток революційного руху трудящих Закарпаття» тенденційно, у дусі пануючої ідеології та відповідно до розділів праць на цю тему радянських досліджень, трактували ці важливі періоди історії Закарпаття.

Водночас, слід підкреслити велику історико-культурну значимість експонатури відділу, зокрема розділів давньої історії, середньовіччя, другої половини XIX – початку XX ст.ст. у чому головна заслуга колекцій Мукачівського музею Т.Легоцького, які стали окрасою експозиції. У той час створено й експозицію «Народний одяг та народне мистецтво Закарпаття кінця XIX — 30-х років XX ст.» Відділ у цей час очолював С.І.Пеняк, допомагали йому Л.Філіп, М.Поратунський, Й. Бучинчак.

У 1969 році, у зв’язку з підготовкою на базі Закарпатського краєзнавчого музею всесоюзної наради музейних працівників по пропаганді атеїстичних матеріалів у музеях СРСР, експозиція, за вказівками партійних органів, доповнювалась матеріалами про так звану антинародну діяльність церкви і духовенства на Закарпатті у дорадянський час, а в 1970 році, до 100-річчя вождя більшовизму В.Леніна, за тими ж партійними вказівками — «матеріалами» про так зване поширення ленінських ідей на Закарпатті у дорадянський час. У 1972 році проведено повну реекспозицію відділу від найдавніших часів до 1917 року. Ця експозиція, в якій нараховувалася чимала кількість дуже цінних речових пам’яток історії і культури Закарпаття, діяла до 1990 року, коли у зв’язку з проведенням реставраційних робіт була, на жаль, повністю демонтована. Авторами її були Л.Філіп, С.Пеняк, М.Поратунський, В.Віднянський. Ще раніше, у 1978 році, з тієї ж причини була повністю розібрана експозиція від 1917 до 1944 р.р., а також уся експозиція відділу історії радянського суспільства. Щоправда, у 1985 році у каплиці замку було побудовано розділ експозиції «Вплив Великого Жовтня на розвиток революційного руху трудящих Закарпаття» (всі розписи задовго до цього були замальовані), а у 1986 р. у суміжних залах — подальші розділи про входження Закарпаття до складу Чехословаччини та на тему II світової війни (1939–1945 р.р.). У зв’язку з новим концептуальним баченням використання цих приміщень — як каплиці і приміщень духовної семінарії, яка містилася тут від 1778 року до середини 40-х років XX ст. — вказана експозиція у 1990 році була демонтована і на її місці було створено експозицію на тему духовної семінарії (автор Надія Бенько).

Незважаючи на переважання у науковій роботі відділу до середини 80-х років тематики, диктованої тодішньою ідеологічною ситуацією (маємо на увазі чисельні виставки на кшталт «Вплив Великого Жовтня на розвиток революційного руху трудящих Закарпаття», «Поширення ленінських ідей на Закарпатті», «Ідеї Леніна живуть і перемагають», «Антинародна діяльність церкви і духовенства на Закарпатті»), працівники відділу історії спромоглися зібрати чимало цінних експонатів з історії Закарпаття, створити такі вартісні стаціонарні виставки як «Археологічні пам’ятки Закарпаття» (1967 р., автор С.Пеняк), «Художнє та побутове литво Закарпаття XIX – поч. XX ст.» (1982 р., автор Л.Філіп, значно сприяв збору цінних матеріалів тодішній директор В.Сможаник), «Нововідкриті старожитності Закарпаття» (1983 р., — разом з археологічною групою ІААН України), провести вагомі дослідження з археології й історії краю тощо. Стаціонарні виставки, створені працівниками відділу Л.Філіпом, В.Фрідманським, В. Грибовим, Т.Сопком за участю та наукового керівництва автора статті у кінці 80-х – 90-і роки XX ст. («Шевченко і Закарпаття», «Художнє і побутове литво Закарпаття», «Старовинні технічні пристрої», «З минулого м. Ужгорода», пам’яті О.Духновича, пам’яті І.Панькевича, пам’яті П.Сови, пам’яті В.Ґренджі-Донського, виставки археологічних зібрань — остання стараннями Йосипа Кобаля — та ряд інших), вселяли надію, що науковий напрямок буде домінувати і в майбутньому, зокрема при створенні нової експозиції.

Відділ історії соціалістичного будівництва (пізніше — історії радянського суспільства), з 1945 до 1957 року, як уже зазначалося, охоплював період від 1917 р., а історичні події до 1945 р. відображалися загальними матеріалами з історії СРСР, до того ж — здебільшого вирізками з газет, фотографіями, плакатами, ксерокопіями тощо. Такого ж характеру матеріали, але вже з терену області, відображали повоєнні роки, колективізацію сільського господарства, будівництво промислових підприємств і т.д. З 1957 року експозиція відділу вже розпочиналася темами визволення і возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною (1944 – 1945 р.р.).

У 1967-1970 роках відбулася перебудова експозиції відділу, яка розмістилася у восьми залах другого поверху. При цьому розширення експозиції відбулося за рахунок матеріалів з радянської історії Закарпаття, в той же час загальних матеріалів з історії СРСР стало значно менше.

У 1973-1974 р.р. у двох залах, з ініціативи партійних ідеологів, було побудовано експозицію «Дружба народів СРСР» і переоформлено експозицію по темі «Визволення Закарпаття Радянською Армією і возз’єднання з Радянською Україною». У 1978 р., у зв’язку з проведенням реставраційних робіт, експозиції відділу історії радянського суспільства було демонтовано і в повному обсязі так. і не відновлено. Щоправда, у 1983 році на вимогу партійних органів області у двох залах було створено тимчасову експозицію на тему «Закарпаття в період розвинутого соціалізму», основу якої складали фотографії, грамоти, дипломи виробничників, ксерокопії, матеріали партійних з’їздів тощо, в 1986 році, знову ж таки за вимогою тих же обкомівців, у тих же залах і на плоскісних малоцінних матеріалах — експозицію «Закарпаття за роки радянської влади», а в 1988 році — зали дружби.

Нині ми критично оцінюємо і зміст, і форму подачі згаданих експозицій. Але чи могли в тих умовах, коли музей розглядався як додаток до ідеологічного відділу обкому партії, наукові працівники робити інакше? Відповіді це риторичне запитання не потребує. У той же час не можна не віддати належне завідувачам цього відділу Е.С.Чудіновій, В.І.Пруниці, О.В.Роспопі, І.І.Оросу та іншим працівникам, які в умовах партійного однодумства зібрали чималу кількість і цінних експонатів, та і в самих експозиціях і виставках були й позитивні елементи, зокрема матеріали про простих трудівників.

У 1990 році на базі відділів історії дорадянського періоду та історії радянського суспільства утворено єдиний відділ історії Закарпаття, який повинен охоплювати період історії краю з найдавніших часів до наших днів.

На початку 1980 року в музеї створено відділ народного музичного мистецтва Закарпаття, який згодом перейменовано на відділ народного мистецтва Закарпаття з відповідним розширенням його функцій. За короткий час завідувачу відділу Віктору Шостаку, при сприянні дирекції музею, вдалося знайти, вивчити і придбати для музею унікальну колекцію народних музичних інструментів Закарпаття (понад 200 експонатів) і вже у 1982 році створити відповідну стаціонарну виставку. У пізніші роки наукові працівники відділу Ілля Грибанич, Георгій Філіп провели додатковий збір народного одягу Закарпаття, народних вишивок, різьби по дереву та інших складових народної художньої творчості. У 1984 році створено ще одну вагому стаціонарну виставку «Народний одяг Закарпаття» (автор І.Грибанич), яка разом з попередньою виставкою «Народні музичні інструменти Закарпаття» з успіхом побувала в інших музеях України, колишнього СРСР, а також у Словаччині, Угорщині, Румунії. Нині ці виставки експонуються в музеї і стануть основою майбутньої експозиції відділу.

З кінця 90-х років XX ст. та у перші 7-8 років XXI століття науковими працівниками було створено ряд окремих експозицій та виставок, зокрема «Закарпаття в епоху кам’яного віку» (Йосип Кобаль), «З історії Ужгорода та Ужгородського замку» (Олена Кобаль, Людвіг Філіп), «Стародруки та ікони XVIIXIX ст.» (Л.Філіп, Л.Шевніна), «Холодна та вогнепальна зброя XIV XIX ст.» (О.Кобаль, Л.Філіп), «До тебе, мати Україно» (Л.Філіп, П.Федака), «Карпатська Україна 1938-1939 рр.» (І.Орос, Л.Філіп, П.Федака), «Ю.А.Шереґій — драматург, актор, режисер» (О.Кобаль, В.Русин, П.Федака) та ін.

У березні 2002 р. відкрито експозицію меморіальної кімнати-музею Президента Карпатської України, Героя України о. Авґустина Волошина. Авторський колектив (науковці П.М.Федака, П.П.Федака, І.І.Орос, І.І.Юричка, архітектор-дизайнер Петро Гайович, художники-оформлювачі Емма і Зіновій Левадські) під керівництвом заступника директора з наукової роботи музею Павла Федаки створив експозицію за всіма правилами музейного мистецтва, яка до цих пір є найкращою.

У 1989-1990 роках колектив наукових працівників музею (Пилип Сідлецький, Людвіг Філіп, Йосип Кобаль, Віктор Шостак, Іван Орос та інші) під керівництвом заступника директора з наукової роботи Павла Федаки розробив тематико-експозиційний план нової експозиції музею, перед цим П.Федака — концепцію майбутньої експозиції. Обумовлювали необхідність створення нової експозиції кардинальні зміни у суспільному житті та ті недоліки і помилки, які мали місце при побудові існуючих експозицій. Це, зокрема, їх перенасиченість обширними текстами, фотокопійними й іншими плоскісними матеріалами, відсутність цілісного їх сприйняття, неврахування при їх побудові архітектурних особливостей приміщень замку, низький рівень художнього оформлення, перекручене висвітлення або замовчування цілого ряду явищ і подій історії і культури краю та історичних персоналій, суб’єктивна передача ролі релігії, національно-визвольної боротьби в житті народу тощо.

Провідною у концептуальному вирішенні експозиції відділу природи мала стати проблема взаємовідносин людини і природи, природи і суспільства, тобто акценти робилися не тільки на відображенні особливостей і краси природи, але й на показі варварського втручання в неї, руйнування ландшафтів, змін рельєфу, шкідливій діяльності підприємств, тобто всього того, що не тільки змінює обличчя землі, але й повертається для людей глобальними катастрофами.

Для відображення вагомих подій і явищ місцевої історії, оживлення експозиції відділу історії планувалось, крім іншого, створення масштабних діорам «Оборона князем Лаборцем Ужгородського граду», «Бій повсталих куруців з лабанцями біля села Довге у 1703 р.», «У середньовічному ремісничому цеху», «Конґрес русинів у Хусті 21 січня 1919 р.», «Сойм Карпатської України 15 березня 1939 р.»та інших.

В експозиції відділу народного мистецтва та етнографії, крім традиційного показу народного одягу, вишивки, ткацтва, килимарства, гончарства, різьби по дереву і кістці, плетіння з лози, соломки, листя кукурудзи, народних музичних інструментів тощо передбачалося експонування діорам «Весілля на Закарпатті», «Колядки на Закарпатті», «Вечорниці», «Полонинський хід», побутових сценок «Ткаля за роботою», «У гончарній майстерні» та ін.

Однак пройшло 25 років (!), а створення нової експозиції ще й не розпочато. А саме побудова повномасштабної, науково обґрунтованої, на належному художньому рівні оформленої експозиції і є головним завданням будь-якого музею, підсумком його багаторічної наукової, організаційної, господарсько-фінансової та іншої діяльності. Науковій і культурній громадськості Закарпаття важко збагнути, як директор цієї науково-дослідної і культурно-освітньої установи за 26 років свого перебування у головному кріслі музею не зумів організувати і забезпечити створення нової експозиції… Адже в музеї не бракувало та й зараз не бракує фахівців, здатних виконати це надважливе завдання.

Віриться, що незабаром справа створення нової сучасної експозиції музею зрушить з місця. Цього вимагає не тільки час, а й пам’ять поколінь музейних працівників, які упродовж десятиріч творили музей, примножували його добрі традиції, здобутки і славу.

Павло ФЕДАКА, доктор історичних наук,

заступник директора

Закарпатського краєзнавчого музею

з наукової роботи у 1981—2009 рр.


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two × two =