АНФАС І ПРОФІЛЬ ЗВІРИНИ У СВІЧАДІ БАЙКАРЯ

Мудрі кажуть, що жодна добра справа не буває не віддяченою і невідплаченою підлістю, заздрістю чи ненавистю. Ще до нашої ери запримітив це давньоримський поет Горацій, що полюбляв користати алегоричність вислову. Йому належить і крилата фраза «Про тебе мовлено, тільки під іншим іменем». Саме вона і пригадалася мені, коли прочитав нову поетичну збірку Юрія Шипа «Байкостріл», позаяк її зміст повною мірою стосується не тільки багатоликої людиноподібної Звірини в сюжетних байках, але й «талалайок», «нісенітниць брехунів», хижої та повзаючої нечесті в мініатюрах (включно з соціологічною «Планидою байкаря»).

Остання сторінка «Байкостріла» пригадала мені узагальнюючу крилату фабулу байки Глібова «Вовк та ягня»:

На світі вже давно ведеться,

Що нижчий перед вищим гнеться.

Особливо актуальною вона є в наших часах (1992–2012 роки) у нашій незалежній (?) багатостраждальній Україні з вини «дикобразів» та іншої «свинобидлотної еліти», «тушок» тощо. Саме такі та їм подібні нікчеми і почвари піддаються нищівному осуду у Шиповій байківниці.

Вона належить до викривальних книг і чесних митців слова з народу, котрі нелицемірно люблять Всевишнього, правду й справедливість, не терплять натуру й поведінку будь-яких помпадурів і мацапурів у будь-якому суспільному середовищі. Доказово і вмотивовано ствердив це заслужений журналіст України Богдан Дубовий у передмові до видання «Закарпатський майстер байки» такими аналітичними рядками:

У нього в байці правда в шані,

Доброти високий зріст,

А творчі принципи – моральні,

Вдале слово й мудрий зміст.

Композиційно «Байкостріл» складається з шести розділів і стількох же підрозділів. Умовно їх зміст можна згрупувати в цикли: соціально-політичний («Межигірська звірина», «Чорти на гелікоптерах», «У недоступних нетрях», «Вовчі перегони»); спонукально-дидактичний («На лисячих плаях», «Зона півнячого пір’я», «Біля заячих осель»); морально-етичний – «Березневі серенади», «Талалайки коло байки» («Нісенітниці брехунів», «З-під хвоста сороки», «Планида байкаря»).

Такий структурно-тематичний розмай логічно випливає з аналітики ідейно-смислової суті поведінки, натур і повадок персонажів байок у життєвих середовищах (владних і позавладних, чиновницьких і простолюдних, сильних світу цього і безправних). Автор майстерно володіє прийомом контрастності, поляризації, дефініцією антитези прекрасного і потворного, духовного і матеріального. Здебільшого творить за латинською приказкою «omnia mea mecum porto» (усе моє ношу в собі), як сказано на обкладинці видання «Байкостріла»: правду, справедливість, мораль. Або, ж іншими словами, духовні цінності – незнищенне справжнє багатство, що звеличує людину в світі та світ у людині.

Такою філософською філогеною пронизані більшість байок видання та різким осудом нащадків Каїна і Юди, що олицетворюють багатолику хижу і підступну Звірину. Вона – пажерна і зрадлива, як, скажімо, у катрені «Ненаситне рило»:

Прикоритний ненажера Хряк –

Той, що звик до владних страв,

Пристрастився хлицькати їх так,

Що аж Тушкою він став.

Поет не тільки в багатозначних алегоричних образах Звірини, але й Флори, Криниці, Лісу, Неба прагне осмислити буття людини в світі не тільки через ніжні регістри серця та розуму, але й викривальним прискіпливим словом. Чимало байок мають чітко виражене памфлетно-саркастичне забарвлення, звучать як пересторога з конкретною атрибутикою на адресу злочинних структур, сучасних урядовців, політиків, чиновників, лжепатріотів, інших погоничів народу та мерзотників, що «Бога не бояться і людей не ганьбляться», перефарбовуючись у їхніх друзів, там, де

Плутократ у нас тепер –

Одержимий проводир:

Не якийсь функціонер –

А висотний Крокодил.

У сучасних умовах духовної девальвації та деградації засоби олюднення часто допомагають Юрію Шипу виявляти Божий чин серед людей та їхніх взаємин, бажання діяти в сентенції Божих Заповідей. Конкретність тем і сюжетів, прозора своєрідність художніх прийомів, розмаїття проблематики, стиль поетичного синтаксису, коміксів, троп і фігур у творах байківниці підпорядковані кодексу людяності, взаємоповаги заради чеснот, любові до Бога і до ближнього.

Які парадокси життя – такі й байки цієї книжки. Чимало творів «Байкостріла» пройняті почуттям відповідальності за вчинки в житті, тактовною поетичною дидактикою людинолюбства. Згадана книжка спонукає до роздумів над вічністю, нетлінною суттю дбання про навколишній дивосвіт людської душі, незнищенністю совісної праці в ім’я життя, супроти зла. Носії цих невмирущих постулатів живуть тут у квінтесенції всеохоплюючої природи доброти.

Одначе його негативні герої – Звірі, Плазуни та інша погань мають колоритні прізвиська: Круть, Верть, Окомильченко, Обіцяйло, Обдирайло та ще антипатичніші. Вони є прототипами всілякого негідництва, зловживань, що паразитують у хижацьких колах, «мушлях і гніздах жіванських мишей», зграй «жирних котів» та інших тварюк, від яких марно сподіватися людяності, позаяк:

Де Козел Овець веде,

А Вовк стоїть на варті –

Не чекай добра ніде

На всій державній карті.

Цікаві алегоричні проекції вдало демонструє поет, виходячи з традицій української байки. Ведмеді, Вовки, Лисиці, Рисі та інші Хижаки поводяться тут у ситуаціях, звичних для нашого часу. Це бюрократи, самодури, пустомелі. Скажімо, в байці «Ведмідь на курорті» Клишоногому довелося почухати потилицю від гнилих наслідків опікунства своїх блюдолизів. На теплих пісках його так обліпили провідники брутального сексу, підлабузники, хамелеони зі своїми павутинними, нав’язливими послугами, що самовдоволеного «зверхняка» розбив інфаркт. Чим не аналогія до класичного, в чомусь і крилатого, оповідання Чехова «Смерть чиновника»?

В окремих мініатюрах і повноформатних творах (розділ «Талалайки коло байки») Юрій Шип на одному подиху прозоро і щиро виражає любов до безпорадної, незахищеної суспільством, людини. На світ і взаємини між людьми дивиться очима народу й оцінює їхню суть його критеріями. На противагу бульварним зубоскалам використовує не тільки веселі, але й дошкульні засоби їдкого сміху. Він здебільшого повчальний, по-народному глибокомудрий і, як правило, йде від адаптації чарівного закарпатського слова у діалектику української мови, від пріоритетних популярних віршових розмірів – ямба і хорея, що вправно поєднуються з педагогікою народної моралі. В цій поетичній площині й запатентоване гумористично-сатиричне вістря поетової байки.

Відомий сатирик Фелікс Кривін ще сорок років тому риторично запитував, увиразнюючи в такий спосіб напутні акценти молодшому побратимові по перу: «Що потрібно сатирикові? Зіркість у знаходженні зла, сміливість у його викритті і, звичайно, здатність перетворювати небезпечне в смішне. Сподіваюся, – підкреслював автор «Божественных историй», – що все це у Юрія Шипа є. Інакше навіщо би він брався за сатиру? Куди спокійніше було б писати лірику…» Цю пораду Фелікса Кривіна, як бачимо, Шип таки оправдав працею над словом – влучним і сміливим. В його основі здебільшого соціально-політична викривальна проблематика. Щоправда, він пише вдумливо, виважено, не поспішає сміятися першим, бо пекучі вибрики навколишнього життя і контакт з ними – то не для поетової розваги. Тому тяжіє до викривальної типізації.

З цього приводу впадає в око вміння Шипа осмислювати модель соціально-комічного, що містить фольклорну пуповину кодифікації художнього слова – звертання, заперечення, сенс ненав’язливої дидактики. Звідси – галерея коміксів. Ліворуч і праворуч – напиндючені бюрократи, хапуги, ханжі, підлабузники, багатоликі фанфарони, номенклатурники, всілякої масті та фарби перевертні, гидотні ділки з великими амбіціями і зухвалою жадобою матеріальних принад ницої престижності:

Там, де урядовий Звір,

Кровожера впертий –

В золоті злодійський двір,

А народ – обдертий.

Життєву правдивість персонажів Юрій Шип здебільшого не окреслює традиційним усталеним образом-символом, а натомість наповнює їхні вчинки аргументованим контрастом, раціональною колористикою, несподіваною мотивацією, вміло виставляє на сміх безхребетників, духовно спустошених батькопродавців. Поділяємо думку Дмитра Кешелі, що «в особі Юрія Шипа маємо сатирика здібного, спостережливого, гострого на зір, перо і слово».

   У «Байкострілі» він влучно схопив, застенографував і вдало вияскравив через художні образи багатий життєвий матеріал, конкретні миттєвості реальних подій і вчинків корупційного торбохватства, бахусового та іншого потворного поріддя зі «свинською натурою», в кодлі якого:

Не в одного пробивного

Психологія своя –

Непорушний принцип в нього:

Де корито– там і я!

Немає жодного сумніву, що Юрій Шип у байківниці продемонстрував та втілив свою громадянську позицію, вправність пера, хист і досвід, фібри серця, гостроту погляду і несхибний сатиричний приціл. В умовах нашого сьогодення поет нещадно таврує відступництво від рідного народу, його мови, культури, історії передусім у розділах та циклах «Вовчі перегони», «На лисячих плаях» і «Талалайки коло байки».

Про генетичну наближеність до народу свідчить у набутку Юрія Шипа поєднання жанрів байки та співомовки, як і в минулому столітті в Степана Руданського. Скажімо, залицяння Будяка до Шипшини з творчої волі автора завершується так:

Шипшина кольнула: // – Повірити важко.

Торік ти, я чула, // Знеславив Ромашку…

Не думай, не буде // Нічого між нами…

* * *

Отак би й повсюди // З людьми-бур’янами.

Ідейний зміст цієї фабули, як бачимо, не потребує коментарів. Ще прозоріше завершення байки «Ружа і Свиня»:

Льоха рай стоптала // Людям на досаду

(Та, котра дістала // Неосяжну владу)…

Хрещений батько Юрія Шипа в літературі – лауреат Шевченківської премії Дмитро Білоус у передмові до збірки поета «Бита карта» писав, що до особистого з ним знайомства думав, що Шип – це псевдонім від шипшини. Хоч це й не так, але щось від тої рослини, як сказав один письменник, у нього таки є: Від шипшини в Шипа вдача: // Як вона, так він живучий, // Має щось від глоду й драча, // бо і ніжний, і колючий.

Не важко зробити висновок, що Юрій Шип – самобутній закарпатський майстер байки. Відчувається, що за його плечима осмислена школа класиків цього жанру (Григорія Сковороди, Квітки-Основ’яненка, Леоніда Глібова, Павла Глазового, Фелікса Кривіна та багатьох інших байкотворців), школа народного гумору, чари запашної закарпатської приказки. Набутки своїх попередників у «Байкострілі» він збагатив свіжими темами, мотивами, естетичними пошуками, знахідками та барвами. Оригінальність байок Юрія Шипа в тому, що крім кластичної складової, вони наснажені їдучою сатирою, іронією та нищівним сарказмом.

Крім цього, в «Байкострілі» зрима прірва між народом і тими, котрі нібито служать йому, багато спорідненого в олюднених Звірах та озвірілих людях. Щоб їх розрізняти в період «виборчої ломиди», в одній з мініатюр дається така порада виборцю: «Якщо хочеш добре знати хижі морди – треба пильно поглядати на бігборди».

Таких актуальних афористичних дефініцій, що чесним людям приносять користь і насолоду, а нелюдам і хапугам – оскому, в книзі є чимало. Юрій Шип однаково вправно володіє і закроює в художню тканину байки як елементи фейлетону, розлогої ліричної гуморески, так і сатиричної мініатюри. Комічна картина, алегорія, персоніфікований діалог, дотепна мораль, контрастні деталі ним підпорядковані одній меті: в якомога менше віршованих рядках втілити якнайбільше народнопоетичного образу й думки.

Нещадно виступає він також проти негідництва, нехлюйства, соромітництва, манкуртства, злодійства та інших потворних явищ у родинному та суспільному житті. Так, у байці «Довбня і Батіг» з приводу того, що витворяється навколо нас у наших часах, робить висновок:

Нині там, де все в руках

Мафії кругом, –

Перебити й Обуха

Легко Батогом.

У значній кількості творів книжки письменник дотепно бичує ворохобників та розпусників, блудників, гультяїв, волоцюг, носіїв і сіячів заздрощів, злоби, аморальності. Їх виховний сенс полягає в тому, що іскрометний сміх є засторогою тій молодості, що багатьох чатує і водить слизькими шляхами блудних синів, з яких, на жаль, не завжди й не всі, каючись, щасливо повертаються на шляхи праведні (розділ «Березневі серенади»). Сумні й невеселі мандри тут налаштовують на роздуми.

Двадцятирічна суєта суєт у, здавалось би, самостійній і незалежній Україні не поліпшує, а погіршує соціально-економічну й моральну ситуацію. До сьогодні так і залишаються знайомі з попередніх десятиліть тоталітарного режиму похмурі ситуації, картини, сцени, характери… На поверхню стрімкої і бурхливої течії сплило всіляке сміття, що досі непомітно тваніло по темних закутках гидотних «урочищ» і «баюр»… Іншими стали характери добре знаних з класичної української байки Вовків, Лисиць, Ворон, Ведмедів, Левів… З традиційних класичних образів непорушними залишились хіба наймення. До таких належить і «герой» байки «Вовк-демократ». У ній автор показав нові прикмети часу: Сірий поспішно міняє в сучасних обставинах свою вовчу шкуру й натуру на удаваного «народолюбця». Скажіть, чи не такими стали й деякі «слуги народу», як показують вибори та перевибори у місцеві та Верховну Раду? Як ті «жовтороті та сідоглаві демократи» нажилися, скільки бездарно нагребли собі та під себе! Автор не оминає увагою і тих «патріотів», «піскарів» і нетямущих, які не хочуть волі. Випущена з ланцюга Гавкунка знову просить господаря, заскавучавши під порогом хати: – Прив’яжіть, благаю! («Собача вдача»).

Мандруючи Звіринцем, доречно і свіжо викриває подібну сучасну хижу та свійську Звірину в новій іпостасі закарпатський байкар у соціально-побутовій і морально-етичній площинах і в циклах «Чорти на гелікоптерах» та «Недоступні нетрі». Вправно забарвлює сучасним змістом постаті та ситуації, надаючи характерам персонажів, їх вчинкам, мові, подіям специфічного національного відтінку. Закликає обачно, але з оптимізмом дивитися в майбутнє:

Не довіряймося ніколи Звірам,

Станьмо проти кривди й зла грудьми.

Най зробить з нас Любов, Надія, Віра

Всіх братами й добрими людьми.

Головна квінтесенція реноме Шипового «Байкостріла», – як сказав один поет, – мрія про те, щоб росли і квітували пахучі луки не тільки в природі, а й у людських душах. І щоб наші очі втішали розцяцьковані ярма лише на волах, бо на людських шиях вони – хай і оздоблені коштовними каменями – ганебні.

Ніде про це нікому ніколи не можна забувати.

Юрій Балега, кандидат філологічних наук,

доцент Ужгородського національного університету,

член НСПУ

 


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

six + ten =