75-та сходинка найвідомішого редактора Закарпаття

федака д

До 75-річчя від дня народження Дмитра Федаки

У 1995 році, уже в часи незалежності України, коли перестав діяти гальмівний для української культури радянський принцип втручання цензури в книговидавничу справу, у видавництві «Закарпаття» вийшов у світ фоліант «Літературне Закарпаття у ХХ столітті». Уклав цей біобібліографічний покажчик Іван Хланата, безперешкодно включивши до нього нариси не тільки про пестуваних тоталітарним режимом членів спілки письменників України, таких як М.Тевельов, П.Цибульський, П.Угляренко, але й про замовчуваних в радянський час поетів, прозаїків та літературознавців Срібної Землі (Августин Волошин, Зореслав, Марко Бараболя, Василь Ґренажа-Донський, Іван Ірлявський, Володимир Бірчак) та про не удостоєних спілчанських титулів Володимира Гошовського, Юрія Костюка, Казимира Гурницького, Юрія Туряницю, Петра Пойду, Петра Часта… Є у цьому покажчику, серед не титулованих, і нарис про Дмитра Федаку – на той час 55-літнього, працював провідним редактором Всеукраїнського книжкового видавництва «Карпати»…
Сухою, але достовірною і точною бібліографічною мовою Іван Хланта про свого однокурсника, з яким у 1959–1964 роках навчався на українському відділенні філологічного факультету Ужгородського державного (тепер – національного) університету, сказав:
«Друкується зi студентських рокiв у колективних наукових збiрниках, газетах «Закарпатська правда», «Молодь Закарпаття», «ХХI вiк», «Карпатська Україна», «Срiбна Земля», «Радянська освіта», «Лiтературна Україна», «Вiстi з України», «Правда Украины», «Друг читача», «Книжное обозрение» та iн., журналах «Українська мова i лiтература в школi», «Жовтень», календарях «Просвiти».
Основнi його публiкації — літературнi портрети, огляди, статтi, есе, рецензії — присвяченi проблемам навчально-виховного процесу в школі, теоретико-лiтературнiй тематицi, питанням української лiтератури ХIХ ст., розгляду широкого масиву портретної лірики лiтератур народів колишнього СРСР та зарубiжної поезії, лiтературному краєзнавству, життю i творчості українських письменникiв О.Маркуша, Ф. Потушняка, Зореслава, I.Iрлявського, І. Чендея, П.Скунця, В.Ладижця, В.Кохана, Д.Кешелі, О.Яхневича та ін.; видатним культурним діячам Закарпаття А.Бачинському, В.Довговичу, Ю.Гуці-Венеліну, М.Лучкаю, О.Духновичу, О.Митраку тощо».

У тому покажчику зафіксовано 30 публікацій Дмитра Федаки: післямова до укладеного ним збірника «Я тобі дарую пісню» (Ужгород, 1976), біографічні нариси про Олексу Мишанича – «Від щедрот рідної землі» у газ. «Карпатська Україна» (1993, 8 квітня), Федора Потушняка – «Про думу ранню і невмирущі промені поезії» у газ «ХІХ вік» (1990, липень), Івана Чендея – «З доріг його життя» у газ. «Карпатська Україна» (1992, 20 травня) та Олександра Духновича – «На шляхах життя і творення: Духнович, якого не хотіли бачити» у газ. «Карпатська Україна» (1993, 22, 29 квітня), рецензії «Творячи прийдешність» (журн. «Дукля»,1985, № 5) – на збірку дитячих віршів «Ластівки з Карпат» (К., 1984) Володимира Ладижця, «Обжите днем новим слово» (газ. «Закарпатська правда»,1983, 4 вересня) – на поетичний збірник «Сейсмічна зона» (К., 1983) Петра Скунця, «Коріння і крила» (журн. «Жовтень»,1984, № 5) – на 2-томник «Вибрані твори» (К., 1982) Івана Чендея та ін.
Свої світоглядні позиції і краєзнавчі та літературознавчі знання з висоти свого 55-ліття Дмитро Федака зафіксував публікаціями «Ласкава земле мила»: закарпатські рядки Максима Рильського» та «Дитина зелених гір: до 90-річчя від дня народження Ю.В.Боршоша-Кум’ятського» (Календар «Просвіти» на 1995 рік. – Ужгород: Ґражда, 1995), в роботі над збіркою духовної лірики Боршоша-Кум’ятського «Христос у Карпатах» (Ужгород: Карпати, 1995), яка не могла бути видрукувана у радянські роки, але збереглася в рукописі і була видана стараннями сина поета Юлія-Богдана Боршоша (1936-2003).
То були складні часи фінансової скрути і перетурбацій у видавництві «Карпати» – і Дмитро Михайлович 1997 року перейшов працювати у видавництво «Закарпаття». Це був період у його житті, коли треба було оглянутися на пройдений понад 30-річний трудовий шлях.
Педагогічну діяльність розпочав у 1958 році після закінчення з відзнакою Мукачівського педагогічного училища в початковій школі села Розтоки на Рахівщині, а після здобуття університетської освіти працював учителем української мови та літератури у середніх школах міст Артемівськ та Маріуполь на Донеччині (1964 – 1967), потім завідувачем кабінетами виховної роботи (1967 – 1970) й української мови та літератури (1970 – 1974) Закарпатського інституту вдосконалення кваліфікації вчителів, але переконавшися в тім, що добрими мудрими книгами у формуванні суспільної думки і моралі можна зробити більше, погодився на пропозицію видавництва «Карпати» перейти працювати книговидавцем.
У цьому видавництві упродовж 1974-1997 років на посадах редактора, старшого редактора, завідувача редакції художньої літератури, завідувача відділу планування й координації, провідного редактора, заступника директора з творчих питань, долаючи різні перешкоди (диктат у плануванні, втручання цензури), не зміг зреалізувати усе задумане, але у межах можливого зробив таки немало. Із його участю у серії «Карпати» видано однотомники вибраних Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Сидора Воробкевича, Івана Чендея, Михайла Томчанія, Федора Потушняка та інших письменників карпатського регіону, книги з відомими творами карпатської тематики Олеся Гончара (роман “Циклон”), австрійського письменника Карла-Еміля Францоза (роман “За правду”), чеського прозаїка Івана Ольбрахта (роман «Микола Шугай, розбійник») тощо. А у серії «Народна бібліотека» видано три книги – збірник сатири і гумору Марка Бараболі «Проект автономії» (1991), повість Юрія Станинця «Юра Чорний» (1991), «Твори» (1993) Олександра Духновича. А ще він спричинився до низки оригінальних мініатюрних видань та відтворених у 1990-х роках фототипічним способом підручника Володимира Бірчака «Літературні стремління Підкарпатської Руси» (1937) і збірки Д.Задора, Ю. Костюка і П.Милославського «Народні пісні підкарпатських русинов» (1944). А ще завдяки його старанням виходять у світ твори С. Пушика, П. Скунця, І. Чендея, В. Вароді, В. Кохана, Д. Кешелі, В. Густі та інших відомих авторів, які представляють сучасну українську літературу, введено у літературу десятки молодих поетів та прозаїків Закарпаття, Івано-Франківщини та Чернівеччини.
Так, зроблено немало. І не тільки на книговидавничій сходинці, але й у сімейному житті. Із дружиною Нелею Андріївною, авторитетною в Ужгороді вчителькою, виховали і вивели в люди сина й дочку. Син Сергій Дмитрович Федька до 55-річчя батька підійшов з вагомими подарунками: мав на той час 16 публікацій – й інтригуючих («Загадка галицького князя Осмомисла», 1990; «Чому хорвати білі?», 1993), і авторитетних («Золота орда: погляд крізь століття», «Внутрішні суперечності козацької держави Богдана Хмельницького і причини Руїни», «Карпатська Україна в контексті міжнародної політики»), і резонансних («Гиби підручник» – рецензія на підручник «Історія України ХХ століття», К., 1992), захистив кандидатську дисертацію на тему «Відкриття і першовидання Слова о полку Ігоревім: історико-культурні аспекти» (1992). І донька Олена Дмитрівна успадкувала від батьків любов до книг.
Так, до свого 55-річчя Дмитро Михайлович виконав й інші настанови народних мудреців: купив квартиру, збудував дачний будинок, виростив при ньому садок, не дає замулитися криниці, що неподалік. Але розумів, що треба підніматися на вищу сходинку.
До свого 60-річчя в реєстр добрих вчинків вписав
– активну співпрацю з рідними братами Михайлом Михайловичем та Павлом Михайловичем в крайовій «Просвіті»;
– працю головним редактором відродженого маркушівського часопису «Наш рідний край» (у 1998-1999 рр. вийшло 7 номерів);
– започаткування у видавництві «Закарпаття» серії видань «Письменство Закарпаття» виходом 1-го і 2-го томів 6-томної «Історії карпатських русинів» (1999-2000) Михайла Лучкая…
– упорядкування разом із українським письменником Словаччини Іваном Яцканином збірника оповідань антологічного типу письменників Закарпаття і українських письменників Східної Словаччини – О.Маркуша, Л.Дем’яна, В.Ґренджі-Донського, Ю.Станинця, І.Чендея, І.Гриця-Дуди, Ф.Іванчова, М.Шмайди, В.Дацея.
У статті до 40-річчя Закарпатської обласної письменницької організації Іван Чендей відгукнувся і про його внесок у письменство краю:
«…Кого-кого, а вимогливих, умілих фахових поціновувачів літератури у нас як не було, так немає і нині. Боляче, але все найкраще і найвартісніше зі сказаного про окремі явища в поезії і прозі належать авторам із-за меж нашої області. Одного фахового літературного критика в особі Дмитра Федаки в області мало уже й тому, що виступає він нечасто» (Чендей, І. І в цьому теж наша вічність – Срібна Земля. – 1996. – 17 серп. – С. 15).
До свого 65-річчя підійшов ще з більшими здобутками:
– у серії «Письменство Закарпаття», підготовивши тексти, упорядкувавши, написавши передмову та зробивши примітки, здійснив резонансні видання: «Щастя i горе Карпатської України: Щоденник. Спогади» (2002) та «Я теж українець: Публiцистика» (2003) В.Ґренджі-Донського, «Бростi: Твори» (2002) Івана Iрлявського, «З наказу роду: Твори» (2005) Юлiя Боршоша-Кум’ятського;
– перевидав у 2002 році факсимільно унікальний 2-томник Олександра Мицюка «Нариси з соціально-господарської історії Підкарпатської Руси» (Прага, 1936-1938).
На вікову сходинку 70-річчя піднявся як маестро книготворення чотирьох спрямувань:
– видання художніх творів у серії «Письменство Закарпаття» (вибрані твори Олександра Духновича, Олександра Павловича, Августина Волошина, «Мiй сад: Поезii та драми» (2008) Федора Потушняка, «Голуба далечiнь: Вибранi поезiї» Андрiя Патруса-Карпатського. Блакитнi ескадри Зореслав.
– обнародування фольклорних багатств Срібної Землі (укладена Д.Федакою збірка «Заспіваймо собі», 2001; ініційовані редактором видання: «Як то давно було: Легенди, перекази,бувальщини, билицi та притчi Закарпаття у записах Івана Сенька», 2003; «Три золотi слова: Закарпатськi народнi казки Андрiя Калина, Михайла Галицi, Василя Короловича в записах Петра Лiнтура», 2008; «Спiванки закарпатських гiр i долин», 2008 ) ;
– видання історико-етнографічних нарисів про села Ромочевицю Мукачівського, Новоселицю Перечинського, Келечин і Синевирську Поляну Міжгірського району;
– видання документів про долю закарпатців в умовах сталінських репресій («Криваві тіні Кремлю», 2006; «Тернистий шлях до України», 2007; «Закарпатські втікачі до СРСР. 1939-1941», 2008).
Тож закономірно, що Указом Президента України від 10 березня 2009 року «за активну громадську і наукову діяльність, спрямовану на увічнення пам’яті про розвиток української державності та історичних подій 1938–1939 року на Закарпатті» Дмитро Федака нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.
У процесі книготворення йому довелося шукати давні видання в архівах та бібліотеках не тільки Ужгорода, але й Львова, Києва, Москви, зокрема при підготовці зібрань творів Івана Ірлявського, Зореслава, Андрія Патруса-Карпатського, у домашніх архівах письменників Федора Потушняка та Юлiя Боршоша-Кум’ятського, співпрацювати із Дмитром Павличком (перекладач творів Д.Вакарова до збірника-мініатюри «Удар за ударом», 1980), Іваном Чендеєм («Птахи полишають гнізда», 1984), Петром Скунцем («Розрив-трава», 1979), Степаном Пушиком («Перо золотого птаха», 1978), Юрієм Бачею та Іваном Яцканином…
Для «Календаря краєзнавчих пам’ятних дат», який видає щороку Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека, та для «Календаря «Просвіти» він охоче розповідає про закарпатських майстрів красного письменства. На їх сторінках він опублікував кваліфіковані нариси про Олександра Маркуша, Федора Потушняка, Дмитра Креміня, Юрія Боролича, Федора Іванчова, Івана Яцканина.На нарис про себе у «Календарі «Просвіти» на 2003 рік» Дмитро Кремінь відгукнувся листом подяки автору:
13. V. 2003
Дорогий п. Дмитре, Дмитре Михайловичу, добридень!
Як безцінний дарунок долі – бандероль од Вас із календарем ужгородської «Просвіти». З великим інтересом … читаю і перечитую есеї про видатних людей Адамової Землі, Срібної Землі…
Есея Ваша про мене («Пектораль Дмитра Креміня: до полудня його віку» – І. С.) дуже розумна і розуміюча, і я щасливий із того, що моя творчість органічно сприйнята Вами – Вам не довелося шукати золотого руна в Колхіді, аби пустити його на петек (гуню), пропливаючи між Сциллою і Харибдою, пасквілем і панегіриком, а це так у практиці наших краян! І хто, як не я, відчув це на своєму «руні», на своїй шкурі, душі etc.
А стаття Ваша – одна з найкращих статей про поезію не найгіршого поета України…
…У мене також славна родина, але про Вашу (щирі слова Павліні Федаці її синів Михайла, Дмитра, Павла, невісток Нелі та Олени, онуків Сергія, Павлуся, Оленки, Лесі, а також Наталки і Володі та Славка, правнуків Іванка, Тетянки, Юліанки, Надійки й Габріелки «Уклін доземний рідній мамці, добрій бабусі, старенькій нашій сивій прабабусі» у тому ж календарі. – І.С.) прочитав із сльозами на очах, Добре, що золота генеалогія Федак – у просторі і часі. Добра Вам і щастя!
Від серця –
Дмитро Кремінь.

Піднімаючись на наступну сходинку, до свого 75-ліття, Дмитро Михайлович, немов Антей, набирається сил і натхнення до праці від рідної Срібної Землі та підтримки великої родини Федак і численних друзів, продовжує активно працювати на ниві української культури.
Як не порадіти, що в «Альманасі Українського народного союзу, 2012» (Парсипані, Ню-Джерсі: Видавництво «Свобода») він опублікував присвячену памяті лауреатів Шевченківської премії Івана Чендея та Петра Скунця розвідку «Поєднані творчим і духовним подвижництвом», відтак у тому ж альманасі на 2015-й рік подав розлогий літературний портрет Федора Потушняка.
А порівняно недавно видав книгу «Олександр Духнович: Сходинки у безсмертя» (Ужгород: TIMPANI, 2013) – емоційну, науково обґрунтовану розповідь про одного з найвидатнiших представникiв iсторичного Закарпаття ХІХ століття. Книга вийшла до Духновичового 210-річчя, яке майже непомітно проминуло у 2013 році, і присвячена свiтлiй пам’ятi нашої землячки, уродженки мiста Мукачева Олени Рудловчак (у дiвоцтвi Микити). Завдяки старанням цієї жінки (та ще М.Ричалки, І.Мацинського, В.Микитася) у 1968 – 1989 роках здійснено видання трьох томів із 4-томного найповнішого зібрання творів Олександра Духновича, четвертий, доведений нею до завершення, чекає на свого видавця. Слова із її інтерв’ю О.Гаврошу в 2003 році про те, в чому головне значення Духновича, взято епіграфом до книги: «У тому, що вiн своєю багатограннiстю увiйшов майже в усi закутки духовного життя закарпатських українцiв. I утримував це життя. […] Духнович завжди був над своїм сучасником i тягнув його за собою».
Такий же багатогранний у своїй просвітницькій діяльності й Дмитро Федака. Всюдисущі журналісти, збираючи інформацію про важливі події на теренах культури Закарпаття, в Інтернеті дуже часто звіщають про його активну участь у культурному житті краян. Ось декілька таких звідомлень.
У середу, 9 березня 2011 р., в прес-центрі «Закарпаття» відбулася презентація 2-го тому унікальної книжки «Карпатська Україна. Документи і матеріали. Хроніка подій. Персоналії». Книгу, яка щойно побачила світ в Ужгороді, представляли Сергій Федака –  професор УжНУ, упорядник тому; Олексій Корсун – завідувач науково-редакційного відділу обласної книги “Реабілітовані історією” та Дмитро Федака – видавничий редактор книги.

У понеділок, 30 грудня 2013 р., о 13.00 в Ужгородському прес-клубі відбулося останнє в цьому році засідання – презентація першого видання відомого закарпатського редактора Дмитро Федаки, який за 40 років редакторської роботи підготував тисячі книжок і щойно випустив власну авторську.

Йдеться про книгу «Олександр Духнович: Сходинки у безсмертя»
29 червня 2014. Закарпаття згадувало автора легендарних «Жменяків». Розпочався томчаніївський тиждень із Мукачева. В цьому місті письменник написав свої перші твори. Були такі ж цікаві і щирі зустрічі у міській та обласній бібліотеках в Ужгороді. Зокрема, Василь Густі пригадав, як починалася творчість цього незабутнього майстра. Пронизливий момент виокремив літературознавець Дмитро Федака. Герої із твору Томчанія «Слід у цементі» нагадують не так вояків Радянської армії, як бійців Карпатської України. І яким дивом це могло пройти повз увагу тогочасних стражів порядку, невідомо.
Нехай же Дмитро Михайлович Федака із Волі Божої й далі успішно піднімається творчими сходинками від ювілею до ювілею, збагачуючи українську культуру новими здобутками.
Іван СЕНЬКО, канд. філологічних наук


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eleven + four =